Буденщина

– Поздоровляємо! Поздоровляємо з видужуванням! ­почулося з усіх боків.

– І з "визволенням". А ти "підйомні" вже отримав? Адже з тебе нашій зміні могорич належить! Так як ми тебе вважай з того світу назад повернули, - санітар Віктор був прямолінійшим за ідіота.
– Можливо ми з Борисом і були твоїм хрещеними батьками. Гадаючи, що ти вже жмурик, ми тебе у мертвецькій так об лаву грюкнули, що всі "шарики" враз на місце поставили, - і молодий санітар зареготав задоволений собою і багатообіцяючим шансом дармової випивки.

– Ти запитуєш про кредитну картку?
– здогадався Володя і дістав пластикову "колоду".

Не "тасуючи" і не приміряючись Віктор як заправський шулер із тієї, як оком зморгнувши, витягнув потрібну.

– Я пригощу усіх вас з радістю, але, чесно кажучи, я поки що не знаю, як усім цим користуватися, - трохи збентежившись промовив Володимир і хотів було оставити свою кредитну картку у Віктора в руках.

– О ні! Мені банкомат по твоїй картці не дасть ні копійки. Та і менти ураз загребуть. Ця паскудна річ зараз суворо індивідуальна, як презерватив, - заперечив молодий санітар і з очевидним почуттям жалю розстався з прямокутним кусочком пластика.

– Ідемо з нами!
– запропонував Борис у нервовому очікуванні сабантую ковтаючи слину.
– Там у кав'ярні біля метро і банкомат є. Там і посидимо.

– Ви не проти?
– поцікавилася зараз "вільна" Катя і томно погледіла на ще більш знеяковівшого Володимира. (Діло в тім, що як зразковий сім'янин, кожного ранку Нестор Богданович поспішав до дружини і діточок і від'їжджав після чергування одним із перших на власному, хоч і не супер дорогому, але кожен рік новенькому авто.)

– Звичайно ж я "за", - завірив замершу в очікуванні компанію Володя і вдячна Катя взяла його галантно під руку.

…

При видачі "путівок у життя" вчорашнім випускникам середніх шкіл (а Володя по трактуванню законів юристами ­буквоїдами йшов саме по цій категорії) нове суспільство не дуже щедро відпускало грошенята на початкові "кишенькові" витрати, так званні "підйомні" . Дві тисячі на ніс і не гривни більше. Але ось первинна вартість довічного іменного робочого сертифікату для купівлі робочого місця з кожним роком зростала і зараз вже складала двадцять п'ять тисяч. Так це було вже дещо, але отримати із цих грошей готівки та ще витратити по не призначенню було неможливо.

Так що на дві тисячі "підйомних" не дуже вже розгуляєшся.

На частку цих грошей, природно подумки, розраховували медики направляючись у кав'ярню. Але коли банкомат показав, що Володін кредит обмежується величезною сумою аж у сімдесят сім тисяч, В усіх зібравшихся за столом молодих людей (дядя Вася і Алевтина Миколаївна угледівши в кав'ярні когось із знайомих з явним жалем ураз "згадали про термінові справи" і вибачившись "відкланялись") прямо таки щелепи відвисли.

– Так ти у нас багатенький Буратіно!
– довідавшись, що це разова винагорода від вчених - фармацевтів, вигукнули хором заздрісні санітари і впродовж дня вони разом з "Мері" і "Кет" злегка пощипали крайці цього жирного "пирога".

Після тривалого і гучного гульбища в нічному ресторані (а до цього у день були ще і катання на водних лижах, і рибалка з ловлею величезних, і майже "ручних", коропів у штучному з критими берегами водоймищі, і похід на природу з шашликам и та ще і, хоч і невеликим, але бочонком пива), у шикарній "золоченій" кареті з справжнім візницею і справжньою трійкою породистих коней Володя розвозив по домівках своїх нових друзів.

– Не підкажеш в якому готелі мені переночувати до завтрашнього ранку?
– запитав він Катю, висаджуючи - Її останньою із цього "давнішнього" екіпажу. (Впродовж дня вони стільки разів пили на брудершафт, що хлопець міг собі дозволити таку фривольність перейшовши з малознайомою дамою на "ти".)

Добре вихована дівчина буцімто тільки і чекала цих слів і мило червоніючи запропонувала:

– Для чого тобі готель?! Я ж бо живу сама, і надіюсь, двом нам у моїй, хоч і не дуже великій квартирі, але все ж місця вистачить. Ти не проти?

Володимир (ради пристойності) трохи повіднікувався, але швидко погодився. (А ось місце все ж не хватило і увесь залишок ночі коханці взбиралися один на одного ... від "тісняви".)

А ранком попрощалися ніжно, але назавжди. І залиши вся в їх душах якийсь незбагнений сум.

Ні все було добре. І навіть чудово.

Але Катя подумала: "Коли ми з Алею, уколовши йому подвійну порцію "снодійного", займалися разом з ним утрьох коханням, усе було набагато цікавіше."

А Володі простуючому до станції метро в ранковому мареві бачилась брава гола "вершниця" залихвацько "гарцююча" у напівтемряві мертвецькій. (Він вже вирахував, що то була зникнувша безслідно із лікарні Зоя Данич.) І тому спочатку, перш ніж ступити за турнікет, він призупинився, перепочив "пригасив " разгулявшуюся свою уяву. (Для чого лякати чергового полісмена у таку рань. А то вирішить, сердешний, що у хлопця у брючині чи то обріз, чи то протитанкова граната прихована. )

…

Поки Володя у психушці десять років протирав "утихомирюючу сорочку", країна реформувалась повним ходом.

Суперсучасні автобани, мінілінії (у більшості своїм наземні) метро появилися вже майже у кожному провінційному містечці, ставши їх візитною карткою.

Нові сучасні мікрорайони (для кожного покоління свій) неначе гриби після дощу росли в усіх містах. Але не вверх, а у широчінь розросталася малоповерхова Україна. (У моді були "родові" маєтки: фазенди і ранчо.)

Та і околиці, і столиця тепер різнились лише розмірами, бо зараз черпали вони із суспільної годівниці однаковими ложками, а останні роки все більше і більше покладалися на місцеві свої бюджети і на їх основі будуючи свої далекосяжні плани.

Реформувалася ж не тільки економіка, але і образ мислення людей. Так як "марив" народ тепер не персональними превелегіями, а персональними робочими місцями, які в відміну від "адмінресурса" можна було і у спадок передати.

А ще анахронізмами стали слова: президент і глава, а навпаки стали популярними: команда і голова.

Персональні комп'ютери, які тепер були наявні практично у кожній родині І складали єдиний спільний інформаційний простір, дозволяли навіть пересічним громадянам захищати свої кровні інтереси особисто (без делегування своїх спадкоємно - майнових прав на частину суспільної власності) і висловлювати свою волю по усім всенародним питанням, особливо економічного характеру.

З роками в країна поступово щезла кілейність. І відмирали (тихо і без антагонізму) клани, а клоновані ними партії зливалися у могутні дієздатні управленчиські команди.

Жити на "світу" стало економічно набагато вигідніше, ніж у "тіні", бо тепер здоровий глузд, економічна доцільність і чесно зароблена гривня правили балом.

Абсолютна відкритість, стабільні, а головне обов'язкові для усіх "правила гри" будь-якого неробу зразу ж обертали у "голого короля".

Тримати у команді усякого рівня навіть самого - самого близького родича, але бездара, стало вельми накладно. Так як за кожен невірний крок сина чи то доньки приходилось розраховуватись із особистої кишені.