Буденщина

Із-за екологічної безпеки, тобто від гріха подалі, свинарське господарство Стефанії Поліщук проектанти розмістили у зоні найменшого ризику, запроторивши те за тридцять кілометрів від райцентру і за п'ять від найближчого селища. (Так тепер проектується любе нове виробництво у нашій країні і промислові корпуси поряд з житловими будівлями стали нонсенсом. )

Але це звичайно ж усе нічого, якщо ти не один. (Велика ж сила один плюс один!!) Та ось вже майже три роки як Стефанія овдовіла, а зимою ще і діти перебиралися жити у школу ­інтернат. І молода жінка вважай усю зиму практично була одна. (Чоловік фермерки Микола загинув рятуючи життя розгубившомуся під час зливи на слизькому взгір'ї стажеру ­Іноземцю.

Жінка хоч і не чоловік, але теж, "по природі своїй", компанійська людина. І певна річ тужливо іноді бувало Стефанії. Правда, женихів їй постійно сватали, (хоча більше по Інтернету) але другий раз заміж іти вона усе ж не наважується. І усе із-за господарства та дітей. (Грошей синочку Сереженьці, якому у цьому році вже дванадцятий пішов і дочечці - лапочці Надійці, якій цим літом дев'ять виповнилося, вони ще з покійним чоловіком успіли зібрати, щоб забезпечити їм достатнє майбутнє. Одне фермерське господарство почитай на два мільйони тягне. 1 з таким посагом та заміж?! А як раптом попадеться п'яниця чи то, не дай боже, гравець якийсь ... Так краще вже самій поки що. Хай діти підростуть, визначаться, а там видно буде. В заміж'ї побути та з чоловіком "намучитися" завжди встигнеш ... )

Так або приблизно так подумки розміркувала тридцятидвухрічна Стефанія перебираючи як чітки звичайні свої думи, а літак тим часом успів не тільки сісти, але і висадити самотнього пасажира.

– Ой, дівонька, що за красень!!
– у захваті вигукнула Євгенія заставши і Стефанію проснуться від своїх мрій.

– Женька! Твою команду у садку давно яблука ждуть - не дождуться, - нахмуривши брови нагадала бригадиру у юбцj хазяйка, але сама нічого не виражаючим поглядом теж окинула прибульця.

– Та це ж, дівоньки, стажер! Чесне слово, стажер!!
– ледь було "не приписала" у свої трусики вельми вразлива "дєвочка", яку навіть вид любого чоловіка приводив в екстаз близький до оргазму, і від надлишку почуттів навіть у долоні заплескала. Але при усім цім того, що юна бестія не звернула ні найменшої уваги на слова господарки теж не скажеш. Бо:

– Ого, Стеша, яке тобі щастя, прямо з неба "впало"! ­щиро порадувалася вона і за хазяйку.

А решта? Хлопці розуміючи, "неісповідний " хід жіночих думок, поблажливо посміхнулися, а дівчата, природно, хто по молодше, (ви мене розумієте, застарілі троянди обростають колючками і зривати їх з кожним новим роком усе менше І менше бажаючих), а значить і подосвідчиніше, окинули шагаючого до будинку хлопця блудливими поглядами. (Діло в тім, і хай це буде нашим секретом від батьків цих хлопців і дівчат, що більшість із них і йшла працювати у трудові резерви, тільки тому що усі ці поїздки у відрядження з ночівлею в таборах по віддаленим польовим станам відкривали неосяжні можливості для "повноцінного розкріпощіння." (І хоча і співається в одному старому шлягері: якщо одна дівчина любить зразу двох, то це не любов, а тільки здається ... Але, на жаль, не здається .. , бо вона, ця дівчина, перевірила вже не раз і практично, що таке кохання ... , по крайній мірі, удвічі "сильніше".)

Стефанії Володя Манін (а це був він) не сподобався з першого ж погляду із-за його дуже вже в усьому випираючої чоловічої краси. (І це при тому, що вона ще і не усе бачила ... )

"Знову цуцика прислали!" .. , подумки про себе вилаялася фермерка і нарешті відіславши робітників до саду попрямувала в дім навіть (хоч би із почуття такту) не підождавши підходу нав'язливого усесильним банком "гостя".

…

Натовп людей роздивляючий тебе здалеку трохи збентежив Володимира та ще і цей величезний чудернацький значок стажера на груді не добавив, певна річ, настрою.

Але знайомий з дитинства сільський краєвид, правда, чомусь без звичного і природного як земля і небо запаху гною, чудодійним бальзамом у мить зцілив цю тугу його душі. ( І хлопця нарешті попустило, та не зовсім, але тому вже переліт на літакові був виною.)

– Звичайно теперішні лани значно доглянутіші та будинок з фермою у хазяйки суперсучасні. Можливо і сільгосптехніка зараз уся нових моделей. Але помудрую декілька днів і усе заново опаную, - по давній звичці розмірковував у голос Володимир.
– А те що фермерка, з першого погляду видно, що гордячка і стерва, то нічого з цим не вдієш і треба буде просто змиритися і не звертати уваги. Бо мені з нею не жити і дітей не хрестити, - перш ніж зайти в дім, методом аутотренінгу створив хлопець собі потрібний настрій і потягнув двері за ручку.

Справжній капітан останнім залишає тонучий корабель, а справжній хазяїн, як що не хоче, щоб і його господарство пішло на дно, повинен останнім сідати за стіл, коли вже уся живність і робітники накормлені і напоєні. (Давати ж вволю напитися впродовж усього дня, природно, треба дише худобі, а робітникам, щоб вони не уподобались тій, угамувати цю спрагу, дозволяти тільки по вечорам.)

Так що, коли Володимир Манін зайшов у величезний хол, тимчасово переобладнаний під Їдальню для сезонних робітників, господарка як раз снідала, хоча звичайно вона трапезничала на самоті і на кухні.

– Доброго вам ранку! І приємного апетиту, - трохи зніяковіло привітався Володя і його "добридень" чи то із-за внутрішньої скованості, чи то із-за зовнішнього вигляду-хазяйки (Стефанія у житті виглядала набагато ефективніше, а головне сексуальніше, ніж на моніторі комп'ютера) вийшло трохи розв'язливим, а відповідне фермерки можливо по тій же причині (бо усе що бачиться вдалині, чомусь-завжди стримається трохи нереально, як у кіно) злегка вульгарним.

– Умивальнику сусідній кімнаті. Іди мий руки та сідай снідати, - розсердившись на себе за зненацьке збентеження, Стефанія взяла на озброєння добре відпрацьований на своїх неслухах суворий батьківський тон.

Володя ж батьків ніколи не мав, але на подив ЦЯ благородна тиранія подіяла і на нього.

І хлопець мовчки попрямував в указану кімнату, яка дуже і дуже доречно окрім умивальника мала ще 1 так конче потрібний йому зараз унітаз. (Виявляється світ відчуттів у справжньому дорослому житті не завжди тотожний з дитячим и захопленнями і мрійністю. Часто - густо це тільки у дитинстві, та і то лише у снах, ми без остраху ширяємо високо над землею ... )

... На зайвий сьогоднішній рот Стефанія, природно, не розраховувала, та і, як на гріх, постійні залишки сніданку сьогодні зненацька розійшлись на добавки. Але коли Володя підзатримавшись з "умиванням" явився трохи ніяковіючи за стіл, там його вже чекала величезна тарілка смаженої з салом яєчні та така ж (за розміром) чашка зі сметаною.

Від величезної не хлібини, а цілого короваю, явно домашньої випічки (ні не домашньої, я маю на увазі що це не Стешених рук діло, 1 тому Володя ще мислячи й дореформовськими критеріями на цей раз помилився) був відрізаний, хоча і великий, але один кусень. (Але хлопця це не збентежило, бо це сучасне правило відноситись до, хліба, як до національної святині, він вже добре засвоїв: відрізай тільки скільки зможеш з'Їсти. (А нічого зайвий раз підкреслювати свою національну приналежність.)

Так сніданок для стажера хоча і швидкого приготування був непоганий. Але в їдальні і не пахло гостинністю. (Пахло шинкою з сиром та духмяною кавою ЗІ сливками, якими по багатолітній звичці майже завжди снідала хазяйка "фазенди".) А це просто тому, що загинувший чоловік Стефанії теж був високого зросту, вона добре засвоїла, що у відмінність від тих чоловіків, які зростом свині по "петельку" , високим належить давати подвійну порцію.

Але про те, що такому чоловікові, як Володя Манін, безпричинно стільки сметани, та ще і з підвищеною жирністю, давати небезпечно, Стефанія напевне нічого не знала. І тому після сніданку повела стажера на екскурсію по фермерському господарству нерозважливо почавши 11 з дому.

І хоча у спальню господарки вони завітали наостанок, небезпека висококалорійного сніданку не скільки не зменшилась. (Бо сметана це вам не мінералка, після якої лише писати хочеться.)

у Володіному дитбудинку їх спільна, спальня для хлопчиків ненабагато була і менша цього жіночого будуару хазяйки. Але ось порядок, на відміну від решти кімнат, де усе сяяло і блищало, був такий же. Його їх вихователь охарактизував би стисло і одним словом: "Бардак!" Хоч тут несусвітній хаос жіночих речей, як не дивно, створював неповторимий домашній затишок.