Буденщина

За час усього цього походу по будинку поміж Стефанією та Володею, на жаль, не виникли, не то що людяно - родині відносини (це коли молоді люди вже хоч би раз були разом в одній постелі), але навіть виробничо-товариських (а це коли шлях до постелі тільки намацується) і тих не виникло.

І у Володі першого не витримали нерви.

– Ось я слухаю - слухаю вас і у мене таке враження, що ви не розмовляєте зі мною, а просто гроші відпрацьовуєте. Чи то я не правий?
– "дипломатичне" зробив хлопець перший крок у потрібному напрямку, так як підкреслено - холодна відчуженість Стефанії його стала дратувати.

– Так воно і є. Ти стажер ("малоліток" та й на "ви" ­забагато честі) і мені за твоє навчання гроші, природно, платять. І при цьому, як що тобі це цікаво, не малі. Так що я просто зобов'язана про усе тобі розповісти і усе показати, - по жіночий "наївності" Стеша Володіне запитання сприйняла буквально і замість того, щоб у корні присікти усяку спробу фривольної розмови, і від гріха подалі, по скоріше покинути кімнату подвійного призначення, вона навпаки своєю відповіддю обумовила подальшу ескалацію взаємовідносин, спровокувавши спробу прямої лобової атаки. (А чім можна пояснити те, що "неуважна" дама розмовляючи підійшла до величезного двухспального ліжка і "по-хазяйські" стала осмикувати ковдру, а коротенький її "борецький" халатик задрався при цьому ледве не до спини?!)

Не дивно, що за слова Стефанії Володимир схватився як за списа випавшого із рук супротивника. Але від відкрившогося видка із під задка (та вибачать мені читачички такий каламбурчик) у хлопця нараз пересохло в горлі 1 про багатословесну "димову завісу" для прикриття спроби взяття "фортеці" навалом (а точніше було б повалом) неможливо було і мови вести.

– Усе!!??
– ось і усе/що він зміг видихнути, але зумівши по-чоловічому геніально усе і про усе сказати.

– Так усе!
– категорично заявила хазяйка та ще і добавила самовпевнено (чи то може самонамірено, бо інакше чім і про що вона тоді думала?!) - Абсолютно усе!

Рішучим по наміру, але гарячкуватим по виконанню, поглядом Володя понишпорив по кімнаті і чарівний ліфчик бірюзового кольору звисавший зі спинки стільця привернув його увагу, але помутив свідомість.

– Тоді покажи якого кольору у тебе трусики?
– раптом видихнув хлопець хрипло. (Ну і нахаба! Зараз йому гарно ­вихована пані Стефанія задасть перцю!)

На мить Стеша розгубилася, (що цілком природно) але потім хмикнула (ось - ось зараз і почнеться така головомийка, що мало не покажеться) і глядячи Володі прямо в очі ... стала повільно - повільно піднімати догори поділ халата. (Можна було б просто промовчати і нічого не говорити. Але я усе ж скажу: лікарі - психоаналітики і ті іноді помиляються.)

Як і передбачав Володимир тонесенька як павутина нижня білизна дами явно була парою покинутому на проізволяще бірюзовому бюстгальтеру.

Але такі вибрики, мем, навіть немічних старців не залишили б байдужими, а що говорити про нормального здорового чоловіка та ще і ужившого сексозанальне: коров'яча сметана плюс українське сало. (Саме українське, бо цей продукт добутий в інших землях таким чудодійним ефектом, на жаль, (для них) не володіє.)

Цьому не дивно, що у Володі зірвало "запобіжний клапан" і, слава богу, що брюки залишилися цілими. (Але про це докладніше дами прочитають трішечки нижче, бо нам чоловікам зараз не до цього).

Від такого видовища та ще і пари завитків збуджуюче визираючих з під бірюзового покрову, хлопця кинуло з боку в бік, як бугая на бійні після удару молотом, але на відміну від того, Володя на ногах усе ж удержався, але щоб "не ризикувати", зробив два непевних кроки по напрямку до Стефанії і за допомогою обіймів силкувався зберегти рівновагу.

А так як у ту мить руки молодої жінки були усе ще унизу (вона як "дурепа" усе ще продовжувала тримати низ халата піднятим), то тепер, природно, ніжні руки і тендітна талія

Мимоволі замкнулися в один моноліт, але ціна, на жаль, тому була ломаний грош, так як усе це було ув'язнене у "залізні лещата" чоловічих обіймів.

Полон був цілковитий і шлях до перемоги - відкритий. (А бірюзовий стяг на фортеці супротивника ось - ось повинен був, впасти, бо вже тремтів він і «плакав».)

Так! Сміливість місти захоплює, - не дарма ж так стверджувати колишні мудреці. Правда, усього - то два кроки відділяючих Володю від Стефанії той пройшов непевно і уповільнено, але, як потім з'ясувалося, не із-за відсутності куражу, а за виниклої ураз "усадки" одягу.

Те що трапилося з Володіними брюками і Стеші завадило підготуватися до оборони певним чином, бо її вражений погляд ще довго дивився в одну точку простору, де вже фантомом її свідомості продовжувало царити марево - подібне наслання.

І тільки особистий гарячий контакт (хоч і через тонкі, але, на жаль, усе ж тканини) примусив жінку зтрепетнутися від величного - с і відчути плоцьке: справжню сладість і істому чоловічого поцілунку.

Правда, як що чесно сказати, цілувався Володя ще не ахти як, але розгарячений пристрастю старався, з усіх сил. І Стефанія, як майбутній його педагог - наставник і просто як усяка мудра жінка не стала переривати ці вправляння старанного учня.

І так як у школі Стеша була "круглою" відмінницею знала ціну заохочування старанності, то милостиво подумки дозволила хлопцю зробити цілих п'ять повторів цього не байдужого вже і їй заняття.

"Один, два (вже краще), три (вже добре), чотири (ради бога, не спіши: трохи повільніше)", - солодкою мукою краяла себе за довгі роки самотності і туги по чоловічім пестощам звичайна земна жінка.

І коли світ вже готовий був розлетітися ущент і не п'ятий, а п'янкий поцілунок жалив не губи, а серце, Стеша раптом відсторонилася від Володі і трохи опустивши очі донизу (із яких тут же бризнули сльози) тихо - тихо промовила безглузде і нерочне зараз слово "фас!"

Володимир завмер на мить від подиву, але звичайно ж не від переляку, так як обходячи усі кімнати хазяйських хоромів сам наочно бачив, що собаки у домі не держать, бо не було там навіть слідів її прибування.

Але виявилося, що собака - собаці різниця. Так як раптом із дурацької шпильки на розкішному волоссі Стефан її, Володимиру прямо в обличчя зненацька приснула якась рідина.

І в мить руки хлопця опали мов батоги і він, як оком змигнути, опинився на підлозі. При цьому Володя усе продовжував бачити і чути, але ні один м'яз його тіла не бажав більше слухатись поваленого хазяїна. (Правда - це неправда, бо гордісне вздуття штанів не піддалося такому підлому нападу і продовжувало височити не здаваючись.)

Стеша ж виявилась начитаною жінкою. (У длиннючи зимові вечори вона прочитала безліч книг і "Золотий, осел" Апулея не був також обійдений її увагою.) І у молодої жінки спочатку від злості на себе, а потім і на нього (я маю на увазі Володю - молодшого) виник зненацька план помсти. Стефанія хотіла було "охолодити" неслуха, але, по-перше, вона не настільки була холодною (хоч і була як і усі жінки трохи відьмою), а, по-друге, з такою висоти, та ще і із жіночої "безствольної гармати" є великий шанс промахнутися ...