Через кладку

Нестор поглянув зчудовано на неї.

– Нині, панно Наталю?
– спитав недовірчиво.

– Нині. Я вас про те прошу.

– Розважте, чи це не буде ризиковно, - закинув і усміхнувся.
– Я правник, до того дуже поважний, і слово, що скажу, буде сказане на все. Могла б з того вийти дискусія, і хто знає, чи одне з нас не пожалувало б того. Позвольте, що я відмовлю вам на цей раз у вашому бажанні. Місячних ночей доживем ще й інших.

– Як хочете, - відповіла вона з уданою байдужістю.
– Бути може, ви й побоюєтесь, як прийме наша «громада» ваше «об'явлення». З фаху ви все ж таки не поет. Ми нині лиш бавимось, могли б і не поглибитись відповідно в ваші мрії на тлі, як сподіваюсь, «юриспруденції». І ви б почули себе невдоволені.

– Я скромний, панно Наталю, і можу й зовсім зректись прихильності в осуді моїх, як ви сподіваєтесь, «юридичних мрій». Дуже часто вистарчає мені й мій власний, на підставі науки вироблений суд.

Наталка вмовкла, а замість того обізвалась Ірина Маріян.

– Як кому не цікаві мрії пана доктора, які б вони там і не були, то я б хотіла зачути лиш одну мрію. Взагалі, я б хотіла, щоб хтось щось сказав, що було б на тлі містицизму або входило у круг містицизму. Якби не боялась я, що мене висміють, я б таки в цій хвилі попросила паню Міллер, щоб мені вияснила один сон.

На ці слова всі, мов на потайний розказ, розсміялися в один голос.

– Бачите? Ви смієтесь!
– кликнула молода дівчина, що страх як цікавилася, що буцімто пані Міллер, як впевнили її ще передше, вміла толкувати сни.
– Тепер я вже не оповім свого сну, хоч матуся скінчила вже й грати. Хіба колись окремо й тайком зайду до пані Міллер й попрошу про це.

Пані Міллер усміхнулася добродушно й попросила зайти до неї, коли захоче.

Дівчина вдоволилася й тягнула дальше:

– Зачинайте ви, пане докторе, - звернулася довірочно до молодого доктора, що, очевидно, з своєю ніжною лагідністю й спокоєм у голосі тішився в неї найбільшим довір'ям.
– Чи вам не снилось ніколи щось дивне, загадочне, чого ви не могли собі сам пояснити?

– Доктори прав пояснюють собі все самі й не потребують нікого до того, а найменше жінок, Ірусю!

– Почасти ви й не помиляєтесь, пані, - відповів Нестор і усміхнувся, мов ті слова говорила малолітня дівчина.

– Хоч я й не сню ніколи особливих снів, а часто навіть пересипаю ночі без всяких снів, та один сон, що снився мені минулого року осінню, зацікавив мене все-таки на часок і не згубився з пам'яті.

– І не толкували собі його?
– питала Іруся, присуваючися з цікавості ближче до молодого доктора. Він усміхнувся, здвигаючи плечима.
– Ну, що ж?
– натискала дівчина.

– Толкував. І, як замітила передше панна Наталя, «сам».

– По-юридичному, пане доктор?
– вмішалася цікаво, але цим разом без додатку свого зачіпливого глуму Наталя.

– Як кому видасться, - відповів Нестор.
– Передусім я на сни та їх толкуваяня ніколи й нічого не покладав і не покладаю, а містицизмом взагалі ще менше займаюся. А ще менше вірю в силу надземних об'явлень, феноменів, снів і т. ін.

– Отже, як витолкували ви собі свій сон?
– спитала знов Наталя.

– Але-бо ти не питаєш доктора вперед, який був той сон його, Наталко!
– кликнула з докором молода Ірина.

– Отже, сон, просимо о сон, пане докторе!
– попросила Наталка.

– О сон, о сон!
– зачулося й з уст пані Міллер і Маріян. Між тим Маня не звернулася ні на волосинку до балакаючих, а опершися раз плечима до заліздого поруччя, не спускала очей з свого брата й Наталки.

– Сон незначний!
– відпирався Нестор весело на оклики з усіх сторін.

– Може, на вашу думку, незначний, докторе.
– вмішався навіть добродій Маріян з своєї висоти.

– Хто знає, що за скарби й філософія криються в ньому! А ви мовчите, - додав жартівливо.

– Нехай і незначний, а розкажіть!
– попросила й собі пані Міллер, що нараз з несподіваною цікавістю зайнялася розмовою молодих.
– Розкажіть сон, а ми вже самі розтолкуємо його, як личить. Хоч ви, пане докторе, і насичений всякими науками й законами, хоч і не вірите в світ надземний з його невидимими подіями, то однако-ж, щодо снів і пояснень деяких містичних «феноменів», жінки перевищають рішуче своїми здогадливими інстинктами і т. ін. мужчин. Жінка, чого не виучиться, - здогадається, чого не знає, - відчує. Тому просимо з найбільшим зацікавленням про сон!

– Отже, сол, - відповів на це Нестор.

– Halt! [60]– кликнула пані Міллер поважно.
– Коли снився вам сон, докторе?

Та тут доктор оглянувся безпомічно.

– Забув докладно коли, добродійко, - відповів і стиснув плечима.
– Знаю тільки, що було це торік осінню і що оповідав сон своїй сестрі, а ще ближчих дат не можу вам подати.

– Це було в послідніх днях листопада, Несторе, - обізвалась нараз Маня своїм альтовим голосом, що мило, мов помиряюче, задзвенів між трохи високим гуртом голосів прочих пань і дівчат.

60

– Стійте! (нім.)

– Це може був андріївський сон!
– кликнула побідним голосом пані Міллер, мов здобула цею заявою якийсь терен, на котрім могла пописуватися.

– Не знаю, не пригадую собі, щоб взагалі коли звертав увагу на це чудне свято, - відповів знехотя Нестор.

– Та оповіджте ж бо його вже раз, пане докторе, оповіджте ж, я вже не можу спокійно висидіти!
– кликнула майже розпачливо панна Маріян, що чекала, мов спасення, того сну, по чім мала б право й свій сон оповісти й мудрому толкуванню новомодної Піфії піддати.

– Отже, сон, - обізвався вдруге Нестор.
– Приходжу я ніби десь з уряду додому, як звичайно, входжу в їдальню й вижидаю обід, що, мимоходом сказавши, вносила і вносить мені його й досі власноручно мама або Маня. І, як кажу, жду. Нараз замість мами входить до їдальні старша якась дама незвичайного росту й ставить перед мене тарілку. Не звертаючи уваги на неї, що сама кудись щезла, я схиляюсь над тарілкою і бачу на ній замість страви павука.

– О! о! о!
– почулося нараз з усіх уст з жахом, під час коли одна Маня не обзивалась і сиділа мовчки.

– Так, павука, що заховувався нерухливе, - пояснив Нестор.
– Що далі сталося, я не знав. Однак, здається мені, а може, це фантазія сама виробила ві сні, що з нього зробилась страва, котру я, мабуть, з'їв.

– О! о! о!
– почулося вдруге.

– Це значить - щастя!
– кликнула пророчо пані Міллер.

– Нісенітниці, - обізвалася взгірдливо, непогамовано Наталка.

– Лихий омен! [61]– докинула пані Маріян.

– Жєнячка. Але далі, далі, любий доктарцю, - просив згори добродій Маріян з щирим усміхом на устах.
– Я рад знати, що далі сталося.

61

– Омен - знак, прикмета.