Діти капітана Гранта
Шрифт:
Відтоді як мандрівники покинули береги Гуаміні, вони з приємністю відчули зниження температури. Середня денна температура не перевищувала 17 градусів. Дужі холодні вітри, що завше віяли з Патагонії, істотно охолоджували повітря.
Тварини і люди, що потерпали від засухи, тепер дихали на повні груди. Їхали бадьоро і впевнено. Проте, всупереч запевненням Талькава, край виявився зовсім відлюдним.
Шлях на схід уздовж тридцять сьомої паралелі, яким рухався загін, простягався повз невеликі озера із прісною або солоною водою. Біля води під пологом кущів пурхали жваві корольки, співали веселі жайворонки;
На колючих чагарниках розгойдувалося, немов креольський гамак, гніздо птаха анубіс. Береги озер строкатіли од зграй прекрасних фламінго. Їхні гнізда, що мали форму усіченого конуса заввишки з фут, утворювали химерне містечко. Наближення вершників зовсім не сполохало пташок, що вивело з рівноваги ученого Паганеля.
– Мені давно кортіло побачити, як літають фламінго, – звірився він майорові.
– От і добре! – відгукнувся той.
– І оскільки випадає така нагода, я нею неодмінно скористаюсь.
– Скористайтеся, Паганелю, скористайтеся.
– Ходімо зі мною, майоре; і ти, Роберте. Мені потрібні свідки.
І Паганель, пропустивши вперед більшість своїх супутників, попрямував у супроводі майора і Роберта до зграї фламінго. Наблизившись до них на відстань рушничного пострілу, географ пальнув холостим зарядом, оскільки не хотів намарне проливати пташину кров, і фламінго вмить знялися в повітря всією зграєю. Паганель уважно за ними спостерігав крізь окуляри.
– То що, чи зауважили ви, як вони літають? – запитав він майора, коли зграя зникла з очей.
– Звичайно, – відповів Мак-Наббс. – Тільки сліпий не побачив би цього.
– А тепер скажіть, чи подібний фламінго в польоті до опереної стріли?
– Аж ніяк.
– Зовсім не подібний, – додав Роберт.
– Я був певен цього, – задоволено заявив учений. – Проте це не завадило моєму знаменитому співвітчизникові Шатобріану зробити це невдале порівняння фламінго із стрілою. Запам’ятай, Роберте: порівняння – це найнебезпечніша риторична форма. Завжди остерігайся порівнянь!
– Отже, ви задоволені результатом вашого спостереження? – запитав майор.
– Я в захваті.
– Я також. Та нам слід пришпорити коней: з милості вашого уславленого Шатобріана ми відстали майже на милю.
Коли вони наздогнали своїх супутників, Паганель помітив, що Гленарван жваво про щось розмовляє з індіанцем. Талькав час від часу замовкав, уважно вдивляючись у виднокрай, і щоразу на його обличчі виникало здивування.
Гленарван спробував сам, без свого вже звичного товмача, розпитати індіанця, але толку з такого діалогу було мало. Щойно лорд помітив ученого, одразу ж нетерпляче гукнув до нього:
– Швидше йдіть сюди, друже Паганелю, ми з Талькавом ніяк не порозуміємося!
Після кількахвилинного діалогу з патагонцем Паганель звернувся до Гленарвана.
– Талькав, – сказав він, – спантеличений одним справді дивним явищем.
– Яким саме?
– Довкруж не видно індіанців, ба навіть їхніх слідів. Зазвичай їх табори часто мандрують цими рівнинами в усіх напрямках: то вони женуть викрадену худобу, то пробираються до самих Кордильєр, щоб продавати там килими і шкіряні батоги.
–
І як Талькав пояснює зникнення індіанців?– Він сам дивується.
– Але яких індіанців він сподівався зустріти у цій частині пампасів?
– Саме тих, у чиїх руках перебували полонені європейці; індіанців касиків Кальфоукоура під проводом Катріеля або Янчетруса.
– Що це за люди?
– Це вожді колись могутніх племен. Років із тридцять тому їх відтіснили в гори. Відтоді вони підпорядковуються Аргентині – наскільки індіанці здатні підпорядковуватися – та кочують пампою і провінцією Буенос-Айрес. І я не менше за Талькава здивований, що ми досі не натрапили на сліди індіанців у місцевостях, де зазвичай вони розбишакують.
– І що нам робити? – запитав Гленарван.
– Зараз з’ясую, – відповів Паганель.
Після коротких перемовин із Талькавом учений відповів:
– Думки патагонця здаються мені доволі резонними. Він гадає, нам слід продовжувати шлях на схід до форту Незалежний, і якщо навіть там ми не отримаємо жодних відомостей про капітана Гранта, то принаймні дізнаємося, куди щезли індіанці з аргентинських рівнин.
– А цей форт далеко звідсіль? – поцікавився Гленарван.
– Ні, він розташований на Сьєрра-дель-Танділь, за 60 миль.
– І коли ж ми туди дістанемося?
– Післязавтра до вечора.
Гленарвана вельми стривожила ця обставина. Здавалося неймовірним, що у пампі їм не трапився жоден індіанець. Зазвичай їх тут буває дуже багато. Очевидно, якась виняткова обставина змусила індіанців зникнути. Та якщо Гаррі Гранта справді полонило одне із цих племен, то дуже важливо було з’ясувати, куди ж його відвели індіанці: на північ чи на південь. Це питання непокоїло Гленарвана. Не можна губити слід капітана, тому найрозумніше було дослухатися Талькавової поради і їхати до поселення Танділь. Там принаймні можна буде з кимсь про це поговорити…
Близько четвертої години по полудні на виднокраї показався пагорб. На такій рівнині він скидався на гору. Тут наші мандрівники й улаштувалися на нічліг.
Наступного дня вони завиграшки подолали узвишшя: після Андських Кордильєрів похилі піщані схили їм видалися легкою прогулянкою. Коням навіть не довелося сповільнювати ходи. Опівдні вершники минули покинутий форт Тапалькем – першу ланку в ланцюзі фортець, які стояли вздовж південного кордону, захищаючи його від набігів індіанців. На подив Талькава, й тут не було жодного сліду індіанців. Проте близько полудня вдалині з’явилися троє добре озброєних вершників на баских конях. Якийсь час вони спостерігали за маленьким загоном, але, не давши можливості наблизитися до них, помчали геть. Гленарван навіснів.
– Гаучо, – пояснив патагонець, даючи цим тубільцям ту назву, яка свого часу спричинила палку суперечку між майором і Паганелем.
– А, гаучо, – вигукнув Мак-Наббс, – то що, Паганелю, сьогодні ж не дме північний вітер, якої ви тепер думки про цих мирних пастухів?
– Скажу, що вони скидаються на справжніх бандитів! – відповів Паганель.
– А від враження до реалій, мій шановний учений…
– Лише один крок, мій дорогий майоре!
Паганелів висновок викликав загальний вибух реготу, але це ніскільки його не збентежило. Він навіть поділився з друзями доволі цікавою інформацією про цих індіанців.