Факир

– То ми з вами колеги?
– надокучав необов'язковими питаннями незнайомець, що устиг стати ненависним.
– Урешт...
– продовжив вн, наче виршив якнайскорше роздратувати Тон.
– Чом би й н? Оскльки наших приятелв поки нема, ми могли б поговорити удвох. Щоб не гаяти часу.

– Облиште ц дурн жарти, - починав кипти Тон з двох причин: по-перше, Режисер усе не з'являвся, а по-друге... Цей надокучливий незнайомець... Вн уперто набивавсь на щир зуботичини.
– Ну, про що ми з вами будемо говорити?

– Ну, скажмо, про театр, про п'си, про красивих дочок мльйонерв, про хн амурн пристраст, врешт-решт, мстере Хейвен!

Тяжкий молот угатив у тм'я. Звдки цей "читач" усе зна? Учора хньо розмови чути нхто не мг! Тод ж звдки? Може, це спецагент, Тон на гачку? Не доведи, Господи! А може, Режисер цей незнайомець - одна ватага? тепер будуть його шантажувати? Але навщо? Грошей вн не ма. Та й який може бути шантаж, коли до ниншньо хвилини у будь-яких його дях не було жодного кримналу. А за злочинн думки саджати в тюрму ще не почали. А то б уся Земля стала ггантською в'язницею...

– Пробачте за невинний жарт, - обрвав думки Тон незнайомець.
– Я - ваш учорашнй спврозмовник.
– Чоловк говорив спокйно й упевнено.
– нхто не запзнився.

Тон дивився на "читача" й абсолютно не погоджувався. Цього не може бути! Вн абсолютно не вчорашнй "Гоффман"!

– Я схожий на слпого чи божевльного?
– кинув жменю грубощв хлопець.

– Пробачте, якщо вас щось образило.
– Той самий спокйний та врвноважений тон.
– Розумю. Моя зовншнсть... Учора - Дастн Гоффман. Ви впзнали. А сьогодн знань у кномистецтв не вистачило. "Жнку французького лейтенанта" ви не дивилися. Як "Виворт дол", очевидно. Хоча, це можна пробачити. Джерем Айронс, звичайно ж, за популярнстю з Гоффманом не зрвняться, але завряю вас - теж досить пристойний кадр.

Ошелешенсть Тон не минала. У це неможливо поврити! Тон не врив. Як таке може бути? Як???

Та ось вн нарешт збрав думки докупи збуджено мовив:

– Хочете сказати, що вчора й сьогодн ви вдтнули голови вдомим акторам пересадили х соб?
– Хлопець перекинувся на бика втупився в червону ганчрку.
– Даруйте, але я не п'ятилтн хлопченя, щоб врити в цю фантастику.

– Заспокойтесь, друже.
– У голос - "нуль емоцй".
– Усе просто. Вдмнний грим плюс вртуозне умння ним користуватися - мамо результат. Навщо це все - казати, гадаю, нема потреби.

Здивовансть не минала. Прошила все ство й гасала ним, нби вересневий першокласник, випущений на першу перерву.

– Якщо все так, - за якусь хвильку ожив Тон, опанувавши себе, - то ваш маскарад я оцнив би "ффт-ффт". З одного боку - все логчно. Справжнй фейс надйно захований. Але з ншого... Обличчя вдомих людей легко впзнаван. привертають непотрбну увагу.

– На щастя, ви помилятесь, - упевнено почав Режисер.
– Ус думають, що то - надзвичайна схожсть. Ну, помркуйте, чи буде знаменитсть одягатися так просто, старомодно й дешево, як я, трястись у транспорт загального користування , нарешт, вдвдувати такий непоказний бар, як оцей "Нарцис"?

– Логчно, - погодився Тон й додав: - Ви чудовий актор, Режисере. До реч, можна я буду вас так називати?

– Чом би й н?
– з риторичною вишуканстю мовив "Айронс".

– Чудово.

Вдчувши полегшення, Тон св напроти. Тривога зникла. Тепло воскресло над наповнювало тло, перелившись через внця душ.

– Цкаво, - усмхнувся Режисер, - скльки б ще ви терпли мо запитання?

– Недовго.
– Лакончнсть вдповд пдкреслювала ршучсть.

"Айронс" вдклав газету й тихше запитав:

– як там моя пропозиця?

– Чудово, - пожвавшав Тон.
– Я згоден.

– Суперпрекрасно, - засвтився радстю Режисер.
– Хай як це не банально, та ншого вд вас я й не чекав... Гаразд. До справи. "Мшень" ваша - Пенелопа Димитрадс. батько - Антонс Димитрадс. Практично, ваш тезко, Ентон. Може це - рука дол? (Ха-ха-ха!). Адреса - Панепстму, 16. Ось.
– Режисер передав теку, що лежала в пакет на сусдньому стльц.
– Вичерпна нформаця про цю родину. Ознайомтесь - до роботи... А тепер - ще один штришок. Не раджу мпровзувати на тему "полця". По-перше, я надйно захований захищений. По-друге, на вас сфабриковано такий компромат, що все життя вдригуватиметься. Тож, краще не жартувати. навть думку таку женть. Ще до того, як з'явиться. Я - людина серйозна. кожне мо слово значить саме те, що кажу. А коли вже я сказав, то обов'язково так зроблю. Тому, заради Бога, майте мо слова не за погрозу, а за попередження. Бо все серйозно. жартувати не рекомендую... А зараз - може, по чарчин? За повний аншлаг?

– Режисер аж подався вперед.

– Я, взагал-то, не вживаю, але заради успху...
– Тон стенув плечима.
– Тльки не по чарчин, а по грамин.
– Показав, скльки це. Вийшло зовсм трошки. Навть менше.

Режисер звичним рухом покликав блоснжно-стерильного кельнера. За успх - то й за успх!

29 серпня 1993 року, Афни, 15 год. 39 хв.

Тон впевнено вв афнськими вулицями новенького "Форда". Не вдставав вд "Мерседеса". Там - Ламброс Караянс. Молодий афнський адвокат. з солдним м'ям чималими статками. Поряд - "золотопера пташка", як про себе називав Тон, - сама Пенелопа Димитрадс. Куди поспшав "Мерседес" - Тон не знав. Але це не хвилювало. Просто сидв на хвост. Уже закнчувався третй тиждень вдтод, як почав шпигувати. Але ця виснажлива праця не давала няких результатв. Тон супроводжував двчину, звичайно покрадьки, майже в усх "вояжах". Але н зблизитись, н принаймн впасти в око, як на лихо, не виходило. Ситуаця - безнадйне висння в повтр (н тоб на землю впасти, н в небо злетти) - дратувала. Гркий-таки шпигунський хлб. Але... Усе тьмянло, коли згадував про блиск майбутнього шикарного життя. - цпив уперто зуби...

В Афнах орнтувався непогано. хоч не завжди знав назви вулиць, напрямки вгадував безпомилково. Ось ця дорога, якою мчить за "Мерседесом", пряму за мсто на пвнчний схд. обов'язково виведе до автомагстрал Афни - Фви. Лворуч залишиться Мегера. Цкаво, куди красун забажалося сьогодн? Минул витвки не хочеться й згадувати. Де тльки не бував, крадучись слдом. Географю Грец зна на "вдмнно". Без пдручника й шпаргалок.

З Караянсом двчина сьогодн втрет. Де як познайомилися - Тон не знав. Уперше побачив разом минулого тижня. Тод зустрлися в маленькому лтньому кафе. Н назви, н престижу. Чому так багат люди завтали туди - так лишилось тамницею. Хоча ця двчина - сама суцльна тамниця. Складна загадка. Головоломка. Багато вчинкв пояснити неможливо.

Друга зустрч - позавчора. здили до Нацонально бблотеки. Пробули щось бля двох годин. ось сьогодн - третя. Подорож невдомо куди. Для Тон. Але... хати слдом мусив. Тому що треба. Незважаючи н на що та всупереч усьому. Треба шукати стежку до серця красун. Навть якщо це й видаться безглуздям. Треба. Тому й корився. Жорстокому й невблаганному "треба". Корився слухняно. Сцпивши до болю зуби. Вдкидаючи липк думки про зупинку. Зупинку в цй божевльнй гонитв. тут просто не було. Не було й не могло бути. За визначенням. За законом великих чисел. За сценарм Гоффмана, Айронса, Роберта Макк чи Айзека Азимова. Тому уперто хав. Уперто репжив уперед. Може, сьогодн пощастить?

шов за "Мерседесом" не надто наближаючись, але й не вдпускаючи. Це залишало простр для маневру. Години шпигування не минули марно. Навчився стежити з машини. Справжнй тоб агент КДБ, ФБР, "нтелджент сервс" чи МОССАДу. спробуйте сказати, що н...

Та ось... адвокат рзко, без попередження, звернув на узбччя й зупинився. Тон теж показав гальмам, як вн ум на них тиснути. Увмкнув "аварйку" й, узявши праворуч, "кинув якр". хоч до "об'кта" метрв з тридцять, картина вся - немовби на долон.