Факир

– Популярнше...
– не все втямив Тейлор.

– Хто зна, чи снували вчорашньо ноч "коштовност Пенелопи". А чи не може бути так, що х уже давно й слд захолов. Тому, аби х "списати", поставлено той спектакль. Може, все це - вдале "переведення стрлок"?

– А що? Цлком схоже на правду, - самозаглибився поет.
– Цлком. Тод слдч даремно напинаються. Н вуха не побачити. Н лктя не вкусити.

з динамка над дверима пролунав голос порть:

– Шановне товариство. Зараз у нашому затишному ресторанчику вдбудеться святковий обд на честь початку роботи останнього в цьому сезон зазду. Це - коли вийти з "Прер" - лвше вперед. Радо чекамо всх.

– Непогана дея, - пожвавшав Богдан.
– - доречна. У мене всередин, здаться, ожив стоголовий дракон. почина все сильнше ворушитися, вимагаючи чогось ствного для кожно з голв.

– Я теж не вд того, щоб попрацювати щелепами.

– Тод я швидко переодягнуся.

Поет подався до себе. Теж "змнити шкуру". Щоб ти й годувати драконв. Ус хн сто голв.

26 вересня 1993 року, острв Авг, 16 год. 30 хв.

Невеликий ресторан з терасою оформлено в "ндансько-мисливському" стил. На стнах - фото й малюнки з життя червоношкрих, голови добутих трофев (швидше муляж), мтац шкур.

На "званий обд" збралися майже вс. Крм жнки, що нагадувала черницю - у темному однотонному одяз та з аскетичними манерами.

Товариство складалося в основному з чоловкв. Рзних за вком зростом - вд високого юнака з довгим волоссям до двох ветхих, але жвавих ддкв, що нагадували постарлих театральних акторв. дине, що було спльним для всх, - кожен одяг костюм. Ще б пак! Обд майже офцйний. А кожен чоловк, що поважа себе й товариство, мусить з'являтися "мж люди" лише в костюм. Аксома. "Окостюмлений чоловк" - агент урочисто под. Окрм того, костюм, як синець, - класична прикраса для справжнього "мена".

Жнок - три: Крстн, шатенка ("приручена" блондином) старенька в окулярах (як здалося Лисиц - нмкеня). Крстн з'явилася в шикарнй вечрнй сукн з глибоким декольте й оголеною спиною. Чоловки "роздягально" поглядали на принадну красуню. Крстн це подобалось. Задоволення вигравало на вродливому обличч. жнка цього не приховувала. Опинитися в центр уваги - чи не найзаповтнша мря кожно, а може - сенс життя. хай сперечаються, що це не так. Навть якщо й виграють, насправд все накше. Саме так, як хоче жнка...

Зате чоловка "манекенниц" шматувало протилежне. Його розгнване обличчя нших думок не викликало. Здавалося, Альбера вилпили з однордного, без будь-яких домшок, матералу, назва якого - безсила лють. Вн нагадував могутнього лсового вепра, легко пораненого мисливцем-новачком. Який через те став ще страшншим небезпечншим. Вн метав урзнобч вогненн блискавки зловсних поглядв майже нчого не в. Проте, може, у нього банально болв шлунок? цим усе пояснювалося?

Костас Казандзакс - власник "Прер" (вн же порть) виголосив промову. Побажав доброго вдпочинку й висловив сподвання, що надал жодних непорозумнь не трапиться. Жнка бальзаквського вку у блому кухарському одяз пд схвальн оплески вивезла величезний торт у форм велетенського серця й поставила взочок посеред зали. Казандзакс аплодував з усма, а потм зник у справах.

Трапеза загомонла рзними голосами.

ли з апетитом, але повльно. Морська прогулянка допомогла. У тарлках навряд чи що залишиться. Та й кухарям - браво! Готувати вмють. Однозначно майстри.

А ти - насолоджуйся. Почалось безтурботне життя. Ти ж прихав вдпочивати!

Лисиця з Тейлором сидли за столиком дещо окремо вд решти. Добре поли, причому - зробили це майже мовчки. А потм, заспокон, вдчуваючи, як органзм розтягу по закамаркам "корисну поживнсть", почали тихо гомонти.

– Пропоную логчн вправи, - сказав Богдан, ставлячи келиха на бездоганно чисту скатертину.

– Гадаю, це - в нашй ситуац - найкраща розвага. Бо встати й пти саме зараз, коли бенкет ще не закнчено, - гучний ляпас компан, а для нас - ярлик невихованих свиней.

– Згоден, - витер серветкою губи Тейлор.

– Тод погляньте на отого блондина. Що напроти шатенки сидить. Скидаться на скандинава. Поношений костюм з накладками на лктях пдказу, що мстер "Скандинав" - провнцйний клерк. Може - колишнй спортсмен. Статура мцна. Але справи йдуть кепсько. Одежа пдказу. Можливо - вн навть бухгалтер, що недавно повернувся з в'язниц, де вдбував за розтрату. Дал - юнак з довгим волоссям. Косить пд хп. Виходець з нтелгентно см', достатньо вихований скромний, студент, точнше - студент-гумантарй (багато чита, зр попсований (мружить оч), але, як бачите, окулярв не носить, соромиться, очевидно. У мстера "Студента" одяг теж такий соб. Отже, фнансово допомагають батьки, правда, видно, й у них справи не надто добре просуваються.

Богдан замовк повернувся до Марка:

– Що скажете?

– Непогано, - погодився поет.
– Теоретично.

– Це точно. Проте - лиш на словах. От якби й насправд все так... А може, все якраз навпаки. мстер "Блондин" - някий не клерк, а великий фнансовий генй, що вщент розорився. А мстер "Студент" - жорстокий убивця. до всього - чудовий актор. Замулився на цей дилчний (у свдомост спалахнуло: СТРЛА)... майже дилчний острв... А детективи десь з нг падають шукаючи... Не помилявся, поглянувши на людину, лише Великий Маестро Холмс. А я, як ви прекрасно розумте, - не вн. На жаль.

– На щастя, - не погодився Тейлор.
– Однозначно - на щастя. Бо ви - це ви. диний неповторний. Н на кого не схожий. Такий, який потрбен Усевишньому. Можливо, саме для того, щоб так хвацько розказати правду про кожного...
– Поет задумався, а потм не без рон додав: - Та все одно ваш спостереження цкав. Зрештою, коли я писатиму детективн романи, прототипом головного героя яких будете ви, любий мй друже, оц ваш логчн вправи стануть у пригод. Ой, як стануть! Продовжуйте.

– Гаразд, - пдбадьорився Лисиця.
– Пдемо дал...

Легенька джазова музика давала спокй насолоду. Смачний обд почав розносити тлом нову енергю. Невелика зала зробилася оазою щастя. йти звдси вже не хотлося зовсм. Навть якби кликали, щоб розказати про "коштовност Пенелопи". Де лежать. ким захован. Нехай почекають. Тут кайфово! Не до них.

– Наступний клнт, - Богдан уважнше придивився, - отой красивий мцний чоловк. Нагаду Гойко Мтча.

– А хто це?
– показав "непосвяченсть" Тейлор.

– А, - махнув рукою Лисиця, - кноактор югославський. нданцв постйно грав. У вестернах ендеервських. Берлнсько кностуд ДЕФА. х у нас вс кнотеатри крутили. Ми дтьми по десять разв дивилися. гралися в нданцв. Оцеола, Чингачгук...

– Не бачив, - повдомив Марк.
– про актора чую вперше.

– Не страшно. Так ж сам казочки, як голлвудськ. Тльки приправлен деологчно.

– Добре, що й не дивився. що ж?
– Поет показав, що готовий уважно слухати.

– Ну-у-у, - протяг "мстер Фокс", - респектабельний, успшний, задоволений собою. У житт в нього все гаразд. Може, дантист чи хрург. Або юрист. Нащадок династ професйно. Щось таке. Престижне. Грошовите. Для сильних людей.

– Але чому сам?
– нахилився ближчеТейлор, щоб нхто не почув.
– Так чоловки - зазвичай шикарн мшен для жнок. Невже ще няка не обкрутила?