Фб-86

— Ні, друже. Повечеряйте і відпочивайте.

Папп вийшов і через деякий час повернувся, несучи хліб, сало, суху ковбасу і салат.

— Закусіть і лягайте спати. На жаль, нічого іншого в мене немає.

Господар приніс з другої кімнати простиню, подушку та ковдру, постелив Іштванові на дивані і рушив до виходу. У дверях ще раз обернувся:

— Вранці подам Єві телеграму, повідомлю, що вирушите лише завтра. На добраніч!

Іштван лежав нерухомо і дивився в примарну, чорну ніч. В голові вихором вертілися думки, одна тривожніша за іншу. Переживання минулих днів далися взнаки.

Можливо, тому в думках він кидався від однієї крайності в іншу. То він був сповнений найкращих сподівань, бо вірив, що за кордоном наче за помахом чарівної палички здійсняться всі його бажання, то знову його душив страх. Потім у пам'яті виринали картини дитинства, з'являлося завжди всміхнене обличчя матері. Він з болем думав про те, що коли б мати не померла, усе б склалося в його житті інакше. В уяві бачив обличчя Майї, потім Естер, поки якимсь дивовижним способом обличчя обох дівчат не злилися в одне. Видіння зникло, змінившись одразу іншим. До нього всміхалася Єва Шоні.

«Так, перейти кордон — найкращий вихід для мене», — міркував Іштван, і його думки знову вертілися навколо майбутнього.

Він глянув на годинника. Була третя година. Незабаром світатиме. Добре було б заснути. Треба відпочити, бо перед ним довга, нелегка дорога. Годі мучити себе думками. Так вийшло. Тут уже нічого не зміниш. Якби він послухав Естер, то сидів би тепер у тюрмі. Естер дуже мила дівчина, хороший друг, але вона ще дитина, не знає життя. Їй легко, вона користується довір'ям, а він… Згодом, коли він повернеться додому відомим лікарем, йому теж довірятимуть. Адже він не назавжди покидає Угорщину.

* * *

Поки Іштван неспокійно перевертався в ліжку наквартирі колишнього офіцера авіації Лайоша Паппа у Сомбатхеї, Коцка зважував такі факти: хлопець пішов від Єви непоміченим. Поки вони з Рожі сиділи на лаві, хтось прийшов до дівчини, але вони не бачили, щоб хтось заходив у будинок. Після дев'ятої години Єва сама пішла з дому, а її гість зник невідомо куди. «Тут може бути два варіанти, — розмірковував він. — Або цей чоловік живе в тому ж будинку, або в будинку є ще оди вихід. Більш імовірний другий варіант. Про це говорить і те, що Краснай теж залишив будинок непомітно Отже, треба як слід оглянути будинок».

Спочатку він гадав провести цю операцію ще вночі. Та потім довелося відмовитись від цього наміру. Вночі на них можуть звернути увагу, про це довідається Єва і, чого доброго, втече. Краще ознайомитись у домоуправлінні з планом будинку. А це можна зробити тільки вранці.

Коцка збирався піти додому і відпочити кілька годин, як раптом до кабінету зайшов Челеї.

— Завтра, — озвався він, — на десять годин мене викликають у Центральний Комітет партії.

— В якій справі? — поцікавився старший лейтенант.

— У справі Красная.

Коцка здивовано глянув на нього.

— Так, — підтвердив підполковник. — Професор Голуб через одного з своїх знайомих комуністів попросив прийому у товариша Шомоша. Він просив інформувати його про справу, бо в такому моральному стані йому важко продовжувати роботу над дослідами.

— Старик шантажує нас дослідами?

— Ні, який там шантаж! — заперечив Челеї. — Голуб виключно чесна людина, і ця справа його справді хвилює. Я довідався, що він дуже любить того хлопця і вважає його надзвичайно талановитим. Я говорив і з Олайошем. Він розповів мені, як відбувалося засідання дисциплінарної комісії. На його думку, виключення хлопця незаконне, він голосував проти цього рішення. Але найцікавіше те, що до засідання про хлопця в поліції навіть не знали. Мені стало також відомо, що вся дисциплінарна справа вийшла від завідуючого навчальною частиною Каллоша. Олайош, з свого боку, теж розслідував справу. Він послав Естер Боруш, яка працює з професором Голубом, в будинок, де жила колись наречена Красная. Дівчина говорила з кількома жильцями. Вони пам'ятають Красная. Розповіли, що під час фашистського терору хлопець поводився дуже сміливо і чесно, регулярно навідувався у будинок навіть після того, коли на ньому вивісили жовту зірку, приносив продукти, медикаменти, передавав вісточки від знайомих, навіть фальшиві документи здобував для жильців.

Значить, підтверджується, що між ним і батьком були політичні незгоди. Дівчина, звичайно, не обмежилась усними свідченнями, вона зібрала письмові заяви і підтвердження.

— А що ти тепер думаєш робити? — спитав Коцка.

— Що? Напишемо зведену доповідну, і я завтра передам її товаришеві Шомошу. Пропонуватиму, щоб хлопця негайно відновили в університеті. Незаконним було й те, що відділ Міністерства вищої освіти відмовився розглянути апеляцію Красная.

— Що інше вони могли зробити, якщо їх ввели в оману? Адже вони гадали, що справою займається поліція.

— Це, між іншим, найбільш вигідна точка зору, — зауважив підполковник. — Зняти з себе відповідальність. Досить комусь сказати: цією справою займається поліція, і тоді всі вмивають руки. Коли в міністерство на дійшла апеляція хлопця, в поліції про нього ще нічого не знали. Просто Каллош неправильно інформував їх. А вони без усяких сумнівів прийняли його інформацію. Я ретельно все перевірив. Поки Голуб нарешті добрався до. статс-секретаря, той не міг йому нічого втішного сказати, бо тим часом поліція одержала записку Каллоша, А вона, в його тенденційному тлумаченні, викликає інтерес. Коли ж статс-секретар подзвонив у поліцію, йому відповіли, що зайняті розслідуванням справи Красная. Ще й попросили статс-секретаря умовити Голуба, щоб той відмовився від допомоги Красная в науковій роботі, бо вважають небажаним його участь у дослідах. Можеш собі уявити, як почував себе старий вчений.

— Коли становище таке, яким ти його змалював, — задумливо мовив Коцка, — то було б добре якнайскоріше поговорити з хлопцем, а то він ще втне якусь дурницю.

— Що ти маєш на увазі?

— А те, що Фреді і його компанія можуть скористатися становищем у власних інтересах. В такому моральному стані, в якому перебуває Краснай, це легко може статися. Я вже не кажу про те, що хлопчина працював з професором Голубом. Він може дещо розповісти їм. Досліди Голуба, певно, цікавлять їх.

Челеї зморщив чоло.

— Ти маєш рацію, — промовив він замислено. — Хлопець справді може вплутатись у якусь неприємну історію. А було б шкода його.

— Може, поговоримо з ним? — запропонував Коцка.

— Тепер?

— Хоч би й тепер, коли не маєш іншої спішної роботи.

— Не заперечую, — відповів підполковник.

Через півгодини вони були вже на квартирі Красная.

— Вчора по обіді пішов з дому, і з того часу ми його не бачили, — сказав їм сусід по квартирі.

— Як він поводився останнім часом? — спитав Челеї.

— Був дуже схвильований, неуважний. Іноді цілими днями не виходив з кімнати, — розповідав сусід, бухгалтер років п'ятдесяти, в окулярах. — Щось не гаразд із ним?

— Ні, все гаразд. Просто хотіли поговорити з хлопцем.

— Що йому передати, коли повернеться?

— Заждіть. — Челеї на якусь мить задумався. — Не кажіть йому нічого. Я дам вам номер свого телефону. Нехай він мені подзвонить.