Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Неймовірним зусиллям він вирвався з Волдемортової свідомості й, захитавшись, отямився в кімнаті на вимогу. Піт заливав обличчя, під руку його підтримував Рон.

– Що з тобою, Гаррі?
– допитувався Невіл.
– Хочеш сісти? Мабуть, дуже втомився?..

– Ні, - заперечив Гаррі. Він подивився на Рона й Герміону, самими очима намагаючись дати їм зрозуміти, що Волдеморт щойно виявив пропажу одного свого горокракса. Часу лишалося все менше. Якщо Волдеморт зараз вирішить податися у Гоґвортс, то вони нічого не встигнуть.

– Нам треба йти, - сказав він, і з виразів облич обох друзів побачив, що вони все зрозуміли.

– То що ти задумав, Гаррі?
– запитав Шеймус.
– Які в тебе плани?

– Плани?
– перепитав Гаррі. Він зібрав усю волю в кулак, щоб не піддатися знову Волдемортовому безумству. Шрам болів.
– Ну, ми просто... Рон, Герміона, я... нам треба дещо зробити, а тоді ми звідси зникнемо.

Ніхто вже не сміявся й не вигукував захоплено. Невіл розгубився.

– Як це «зникнете»?

– Ми прибули ненадовго, - Гаррі розтирав шрам, щоб притлумити біль.
– Ми повинні зробити щось важливе...

– І що ж це?

– Я... я не можу вам сказати.

Усі забурмотіли, а Невіл насупив брови.

– Чому не можеш сказати? Ще щось пов’язане з Відомо-Ким?

– Ну, так...

– То ми вам допоможемо.

Інші воїни Дамблдорової армії закивали головами - хто з ентузіазмом, а хто урочисто. Дехто аж з місць позіскакував, щоб продемонструвати свою готовність до негайних дій.

– Ви не розумієте, - за останні кілька годин Гаррі, здається, вже не раз повторював цю фразу.
– Ми... ми вам не можемо сказати. Ми це повинні зробити... самі.

– Чому?
– не вгавав Невіл.

– Бо...
– відчайдушно прагнучи почати пошуки останнього горокракса, чи хоч би обговорити з Роном і Герміоною наодинці, з чого ті пошуки починати, Гаррі ніяк не міг зібратися з думками. Шрам смикало.
– Дамблдор доручив нам трьом виконати одну роботу, - пояснив він, обережно добираючи слова, - і ми не повинні нікому казати... це умова, тобто він хотів, щоб це зробили тільки ми, ми втрьох.

– Але ж це його армія, - наполягав Невіл.
– Дамблдорова армія. Ми були тут, ми не давали їй розпастися, поки ви десь пропадали...

– Старий, це був не курорт, - зауважив Рон.

– Я такого й не казав, але я не розумію, чому ви нам не довіряєте. Усі присутні в цій кімнаті чинили опір, і всі опинилися тут, бо на них полювали Керроу. Усі присутні довели свою вірність Дамблдорові... і вірність тобі.

– Послухайте, - почав Гаррі, сам не знаючи, що казати, та це вже не мало особливого значення, бо за спиною в нього щойно відчинилися двері тунелю.

– Ми отримали твою звістку, Невіле! Гаррі, Роне, Герміоно! Привіт вам! Ми так і думали, що ви тут!

Це були Луна й Дін. Шеймус задоволено загорлав і побіг обніматися зі своїм найкращим другом.

– Салют усім!
– радісно привіталася Луна.
– Ой, як гарно знов до вас повернутися!

– Луно, - розгубився Гаррі, - а ти чого тут? Як ти?..

– Я їй повідомив, - пояснив Невіл, показуючи фальшивий ґалеон.
– Я обіцяв їй і Джіні, що дам їм знак, якщо ти тут з’явишся. Ми всі думали, що твоє повернення означатиме революцію. Що ми повстанемо проти Снейпа і тих Керроу.

– Звичайно, інакше й бути не може, - весело підтримала його Луна.
– Правда ж, Гаррі? Ми починаємо боротьбу, щоб вигнати їх з Гоґвортсу?

– Послухайте, - Гаррі вже охоплювала паніка, - нам дуже прикро, але ми повернулися не для цього. Ми повинні щось зробити, а тоді...

– То ви просто покинете нас серед усього цього?
– не вірив Майкл Корнер.

– Ні!
– заперечив Рон.
– Ми це робимо заради вас усіх, бо йдеться про те, щоб позбутися Відомо-Кого...

– Тоді дозвольте вам допомогти!
– сердито сказав Невіл.
– Ми теж хочемо взяти в цьому участь!

За їхніми спинами знову почувся шум, і Гаррі озирнувся. Серце його ледь не вискочило з грудей. З отвору в стіні вилазила Джіні, а за нею Фред, Джордж і Лі Джордан. Джіні подарувала Гаррі осяйну усмішку. Він зовсім забув чи ще й не усвідомив по-справжньому, яка вона гарна. І водночас він менше за все в житті хотів бачити її тут.

– Еберфорс уже психує - повідомив Фред, піднімаючи руку у відповідь на вітальні вигуки.
– Він хоче виспатись, а його шинок перетворився на вокзал.

Гаррі аж рота роззявив. Зразу за Лі Джорданом з тунелю вибралася колишня симпатія Гаррі, Чо Чанґ. Вона всміхнулася.

– Я отримала звістку, - вона показала фальшивий ґалеон і сіла біля Майкла Корнера.

– То які в нас плани, Гаррі?
– поцікавився Джордж.

– Немає ніяких планів, - відповів Гаррі, спантеличений несподіваною появою всіх цих людей і неспроможний думати через біль у шрамі.

– Щось придумаєш уже в процесі? Я так люблю найбільше, - зрадів Фред.

– Припини це все!
– сказав Гаррі Невілові.
– Навіщо ти їх усіх накликав? Якесь божевілля...

– Ми боремося, так?
– запитав Дін, виймаючи свій фальшивий ґалеон.
– Тут повідомлялося, що Гаррі повернувся, і ми йдемо в бій! Тільки мені треба дістати чарівну паличку...

– То ти не маєш палички?..– здивувався Шеймус.

Рон раптом повернувся до Гаррі.

– А може, хай нам допоможуть?

– Що?

– Вони нам можуть допомогти.
– Він стишив голос, щоб не чув ніхто, крім Гаррі та Герміони, що стояла між ними.
– Ми ж не знаємо, де це. А треба знайти якнайскоріше. Не мусимо їм казати, що це горокракс.

Гаррі глянув на Рона, тоді на Герміону. Дівчина пробурмотіла:

– Думаю, Рон має рацію. Ми ж навіть не знаємо, що треба шукати, без них ми не обійдемось.
– А коли побачила, що Гаррі це не переконало, додала: - Ти ж не мусиш усе робити сам.

Гаррі швидко все обміркував, хоч голова й розколювалася з болю. Дамблдор попереджав, щоб нікому, крім Рона й Герміони, не казати про горокракси. «...любов до таємниць і до брехні, так нас усіх виховували, тільки в Албуса... це виходило природно...»Невже він ставав схожий на Дамблдора, і приховував свої таємниці від усіх, нікому не довіряючи? Хоча... Дамблдор довірився Снейпові, і чим це все закінчилося? Убивством на верхівці найвищої вежі...

– Добре, - ледь чутно сказав він найближчим друзям.
– Добре, - звернувся він до решти присутніх у кімнаті, і гамір миттю вщух. Фред і Джордж, що розважали сусідів анекдотами, принишкли. Усі схвильовано й уважно дивилися на Гаррі.