Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Світанок настав непристойно швидко.

– Жахливий вигляд у тебе, - привітався Рон, коли зайшов у спальню будити Гаррі.

– Це ненадовго, - позіхнув Гаррі.

Герміону вони знайшли на кухні. Крічер подав їй каву й гарячі булочки, і вона снідала з тим маніакальним виразом на лиці, що його Гаррі зазвичай пов’язував з наближенням екзаменаційної сесії.

– Мантії, - ледь чутно сказала вона, реагуючи на їхню появу нервовим кивком голови і продовжуючи порпатись у вишитій бісером сумочці, - багатозільна настійка... плащ-невидимка... детонатори-приманки... про всяк випадок для кожного з нас має бути по два... батончики-блювончики, пампушечки-зносаюшечки, видовжені вуха...

Вони похапцем проковтнули сніданок і пішли нагору, а Крічер довго кланявся їм услід і обіцяв до їхнього повернення приготувати біфштекс та пиріг з нирками.

– Дай йому, Боже, здоров’я, - ніжно сказав Рон.
– А я ще колись фантазував, що гарно відтяти б йому голову й почепити на стіну.

Надзвичайно обережно вони вийшли на ґаночок перед дверима. З того боку вкритої ранковою імлою площі стежили за будинком два смертежери. Герміона спершу роз’явилася з Роном, а тоді повернулася по Гаррі.

Після короткого проміжку темряви й душняви Гаррі опинився в крихітному провулочку, де, за планом, мав початися перший етап їхньої операції. Там не було нікого й нічого, крім кількох великих баків для сміття. Перші міністерські працівники раніше восьмої години не з’являлися.

– Ну що ж, - зиркнула на годинник Герміона.
– Вона має тут бути хвилин за п’ять. Коли я її приголомшу...

– Ми знаємо, Герміоно, - буркнув Рон.
– Але мені здавалося, що перед тим, як вона прийде, нам треба відімкнути двері...

Герміона аж пискнула.

– Я трохи не забула! Відійдіть...

Вона навела чарівну паличку на розписані графіті протипожежні двері з висячим замком, і двері з гуркотом розчахнулися. Темний коридор за ними вів, як вони вже знали завдяки своїм розвідувальним вилазкам, до порожнього театру. Герміона потягла двері на себе, щоб здавалося, ніби вони також замкнені.

– А тепер, - звернулася вона до своїх напарників у провулочку, - ми знову накинемо плащ...

– ...і зачекаємо, - договорив за неї Рон, накинув плащ Герміоні на голову, наче завісу на клітку з папужкою, і скосив очі на Гаррі.

Не минуло й хвилини, як легенько ляснуло і маленька міністерська відьма з розкуйовдженим сивим волоссям роз’явилася за фут від них, кліпаючи очима від яскравого світла, бо з-за хмари саме вийшло сонце. Та не встигла вона насолодитися цим неочікуваним теплом, як Герміона влучила їй у груди безмовним приголомшливим закляттям - і відьма беркицьнула на землю.

– Молодчина, Герміоно, - похвалив Рон, виходячи з-за сміттєвого бака біля дверей театру. Гаррі тим часом зняв плащ-невидимку. Разом вони занесли маленьку відьму в темний перехід, що вів за лаштунки. Герміона висмикнула з її голови кілька волосинок і кинула у колбу з каламутною багатозільною настійкою, яку витягла з вишитої бісером сумочки. Рон тим часом обнишпорив сумочку маленької відьми.

– Це Мафальда Гопкірк, - повідомив він, читаючи візитівку, з якої випливало, що їхня жертва працює асистенткою у відділі боротьби з надуживанням чарами.
– На, Герміоно, візьми. І жетони теж.

Він передав їй кілька золотих монеток з викарбуваними на них літерами «М.М.», які були у відьми в гаманці.

Герміона випила багатозільну настійку приємного бузкового кольору й за кілька секунд перетворилася на копію Мафальди Гопкірк. Зняла з Мафальди й начепила собі на носа окуляри, а Гаррі зиркнув на годинник.

– Треба спішити, бо містер «техслужба» буде з секунди на секунду.

Вони швидко зачинили двері, ховаючи за ними справжню Мафальду. Гаррі й Рон накинули плащ-невидимку, а Герміона залишилась чекати на видноті. Минуло кілька секунд, і знову ляснуло - перед ними виник маленький, схожий на тхора, чаклун.

– О, вітаю, Мафальдо.

– Доброго ранку!
– озвалася Герміона тремтячим голосом.
– Як здоров’я?

– Та не дуже, правду кажучи, - відповів чимось страшенно засмучений маленький чаклун.

Герміона з чаклуном подалися до центрального входу, Гаррі з Роном, крадучись, ішли за ними.

– Це в тебе через погоду, - перебила Герміона маленького чаклуна, що спробував у деталях описати всі свої болячки. Найважливіше було не дати йому вийти на вулицю.
– Ось, на цукерку...

– Е-е? Та ні, дякую...

– Бери-бери!
– доволі агресивно потрусила Герміона в нього перед лицем торбинкою з батончиками. Маленький чаклун аж злякався, однак узяв одного батончика.

Ефект був миттєвий. Щойно батончик торкнувся його язика, як чаклун почав блювати так несамовито, що й не помітив, як Герміона видерла з його маківки пучечок волосся.

– Ой лихо!
– забідкалася вона, поки він загиджував провулочок блювотинням.
– Краще візьми сьогодні відгул!

– Ні... ні!
– він задихався і блював, намагаючись іти, але не міг ступити й кроку.
– Я мушу... сьогодні... мушу піти...

– Та це дурість!
– занепокоїлася Герміона.
– Не можна тобі працювати в такому стані... треба поїхати в лікарню Святого Мунґа, хай тобі поставлять діагноз!

Чаклун упав, став рачки й попробував так лізти на центральну вулицю.

– Тобі не можна з’являтися в такому вигляді на роботі!
– крикнула Герміона.

Нарешті він, здається, визнав її правоту. Використавши скривлену від огиди Герміону як підпору для повернення у вертикальне положення, він крутнувся на місці й щез, нічого не лишивши по собі, крім портфеля, якого Рон встиг вихопити у нього з рук, та кількох летючих згустків блювотиння.

– Бе-е, - Герміона підняла край мантії, обминаючи калюжі блювоти.
– Було б значно охайніше приголомшити і його.

– Ага, - погодився Рон, вигулькуючи з-під плаща з чаклуновим портфелем у руках, - але я все одно думаю, що ціла купа непритомних тіл могла б привернути зайву увагу. Але як він рвався на роботу, га?! Ану давай волосся й настійку.

Через дві хвилини Рон уже був маленький і схожий на тхора, як і той забльований чаклун. У портфелі лежала складена темно-синя мантія, і Рон її нап’яв.

– Дивно, що він її не одягнув ще вдома - він же так рвався на роботу. Але то таке, а я тепер, судячи з ярличка на спині, Реґ Катермол.