Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Чоловік перестав кричати, однак його глухі ридання й далі долинали в коридор.

– Заберіть його, - звеліла Амбридж.

У дверях судової зали з’явилося двоє дементорів, що напівзогнилими, вкритими струпами руками тягли чаклуна, здається, непритомного. Вони посунули з ним далі коридором, і незабаром їх поглинула темрява, яку вони мовби волочили за собою.

– Наступна... Мері Катермол, - оголосила Амбридж.

Підвелася, трясучись з голови до ніг, маленька жіночка з гладенько зачесаним і скрученим у вузол чорнявим волоссям, у довгій простій мантії. На її обличчі не було ані кровинки. Гаррі бачив, як вона здригнулася, минаючи дементорів.

Він діяв інстинктивно, навіть не подумавши, просто тому, що не міг бачити, як вона самісінька заходить у темницю. Коли двері майже зачинилися, він прослизнув услід за нею в судову залу.

Це було інше приміщення, не те, в якому колись проходив розгляд його справи про незаконне використання чарів. Воно було набагато менше, хоча стеля була така ж висока, тому в людини виникала клаустрофобія, ніби її кинули на дно глибокого колодязя.

Там теж стовбичили дементори, додаючи залі своєї крижаної аури. Наче безликі вартові, вони розташувалися в кутках, найдальших від високого, піднятого над підлогою, помосту. За балюстрадою на помості сиділа Амбридж, з одного боку від неї сидів Якслі, а з другого - Герміона. Обличчя її було чи не блідіше, ніж у місіс Катермол. Біля підніжжя помосту швендяв туди-сюди срібний довгошерстий кіт, і Гаррі зрозумів, що цей кіт-патронус захищає обвинувачів од відчаю, що його поширювали дементори. Цей відчай призначався обвинуваченим, а не обвинувачам.

– Сідайте, - сказала Амбридж своїм шовковистим голосом.

Місіс Катермол пошкандибала до єдиного крісла, що стояло посеред приміщення перед помостом. Коли вона сіла, з билець вискочили ланцюги й прикували її до крісла.

– Ви Мері Елізабет Катермол?
– запитала Амбридж.

Місіс Катермол кивнула тремтячою головою.

– Одружені з Реджінальдом Катермолом з чаклунської технічної служби?

Місіс Катермол залилася слізьми.

– Я не знаю, де він! Він мав зустріти мене тут!

Амбридж на це не відреагувала.

– Мати Мейсі, Еллі та Альфреда Катермолів?

Місіс Катермол заридала ще гіркіше.

– Вони перелякані, бояться, що я не повернуся додому...

– Нас це не цікавить, - виплюнув Якслі.
– Вилупки бруднокровців не викликають у нас співчуття.

Ридання місіс Катермол заглушило кроки Гаррі, коли він обережно став на сходи до помосту. Щойно він переступив межу, вздовж якої походжав патрульний кіт-патронус, як одразу відчувся перепад температур - тут було тепло й комфортно. Він не сумнівався, що патронуса вичаклувала сама Амбридж, і він так яскраво сяє, бо вона щаслива й радісна, перебуває у своїй стихії, вимагаючи дотримання схиблених законів, які сама й допомагала писати. Поволі, дуже обережно, він прокрався за спинами обвинувачів і сів на стілець коло Герміони. Боявся, щоб вона не підстрибнула. Хотів було накласти на Амбридж і Якслі закляття «Глушилято»,але навіть вимовлене пошепки слово могло б налякати Герміону.

Тут Амбридж трохи голосніше заговорила з місіс Катермол, і Гаррі скористався з нагоди.

– Я за тобою, - прошепотів він на вухо Герміоні.

Як він і боявся, вона різко підстрибнула й ледь не перекинула чорнильницю, одначе Амбридж та Якслі так захопилися допитом місіс Катермол, що нічого не помітили.

– Коли ви прийшли сьогодні в міністерство, місіс Катермол, у вас вилучили чарівну паличку, - казала Амбридж.
– Вісім і три чверті дюйма, вишневу, з волосиною єдинорога. Вам ці характеристики знайомі?

Місіс Катермол кивнула, витираючи рукавом очі.

– Чи не могли б ви нам сказати, в якого чаклуна чи відьми ви забрали цю чарівну паличку?

– 3-забрала?
– ридала місіс Катермол.
– Я ні в кого її не з-забирала. Я її к-купила, як мені було одинадцять років. В-вона с-сама мене обрала.– Вона заридала ще дужче.

Амбридж захихотіла, наче дівчинка, а Гаррі ледве стримався, щоб на неї не кинутись. Вона нахилилася над бар’єром, щоб краще роздивитися жертву, і щось золотисте загойдалося в неї на шиї від цього поруху - медальйон.

Герміона теж його побачила й аж пискнула, але Амбридж і Якслі були такі зосереджені на нещасній жінці, що нічого навколо не чули.

– Ні, - заперечила Амбридж, - ні, я так не думаю, місіс Катермол. Чарівні палички самі обирають тільки чаклунів та відьом. А ви не відьма. У мене тут є ваші відповіді на розіслану нами анкету... Мафальдо, передай сюди.

Амбридж простягла куцу руку. Вона в цю мить була така схожа на ропуху, що Гаррі аж здивувався, чого в неї нема перетинок між короткими, мов обрубки, пальцями. Герміонині руки тряслися від шоку. Вона понишпорила в пачці документів, що лежали біля неї на стільці, й нарешті витягла звідти аркуш пергаменту з іменем місіс Катермол на ньому.

– Він... він такий гарний, Долорес, - вона показала на медальйон, що поблискував у мереживних складках блузки Амбридж.

– Що?
– Амбридж глянула вниз.
– А, так... давня родинна коштовність, - вона погладила медальйон, що красувався на її великих грудях. «С» означає Селвин... я ж родичка Селвинів... справді, мало є чистокровних родин, з якими я не родичка... на жаль, - значно голосніше додала вона, переглядаючи анкету місіс Катермол, - цього не можна сказати про вас. Професія батьків - зеленярі.

Якслі зневажливо розреготався. Пухнастий срібний кіт походжав собі внизу під ними, а дементори очікувально стояли в кутках.

Саме брехня Амбридж і призвела до того, що в голову Гаррі вдарила кров, і він забув про обережність. Вона начепила медальйон, який їй дав, як хабар, дрібний злодюжка, щоб прикраса служила додатковим свідченням її чистокровності. Гаррі підняв чарівну паличку, навіть не дбаючи про те, щоб сховати її під плащем-невидимкою, і вигукнув:

– Закляктус!

Спалахнуло червоне світло. Амбридж повалилася на балюстраду, вгатившись у неї лобом. Анкета місіс Катермол зісковзнула з її колін на підлогу, а срібний кіт, що походжав унизу, пропав. Крижане повітря вдарило всіх, немов порив урагану. Розгублений Якслі озирнувся, шукаючи причину лиха, й побачив руку Гаррі, що сама собою висіла в повітрі, цілячись у нього чарівною паличкою. Він хотів було вихопити свою паличку, та не встиг.

– Закляктус!

Якслі сповз додолу, скрутився клубочком і залишився лежати на підлозі.

– Гаррі!

– Герміоно, якщо ти думала, що я буду сидіти й слухати, як вона вдає...

– Гаррі, місіс Катермол!

Гаррі крутнувся дзиґою, скинувши плаща-невидимку. Внизу з кутків повилазили дементори. Вони сунули до жінки, прикутої до крісла. Чи тому, що зник патронус, чи тому, що вони відчули втрату контролю з боку господарів, але їх, здається, вже нічого не стримувало. Місіс Катермол закричала з жаху, коли слизька, у струпах рука схопила її за підборіддя й закинула голову назад.