Капелан Армії УНР

щирого по-своєму, відділити нелукаве бажання служити

церкві від незлікованої гордині та звихнутого месіанізму,

він крутив те подумки, як пляшку з олією навпіл з

водою, і так крутив, і сяк вертів, та ніяк олія не відділяється

– хіба тільки з часом зможе відстоятися? – Шкода,

що не бачили ви тоді очей українського люду, їх молитовного

поєднання і здвигу… І так само на наших братів,

греко-католиків, не варто, гріх непростимий зизом

дивитися.

У неправдивості та марній злобі Смарагда тепер

отець Пащевський мав можливість переконатися вже як

парафіяльний священик. Ні, не чужою була українська

церковна справа для тутешнього люду, і не мав він якихось

проблем, окрім щирої приязні, із греко-католицькими

отцями. Навпаки, отець Павло аби встигав відгукуватися

на прохання осередків «Просвіти», що пішли в гін,

як молоде жито по перших весняних дощах, і не тільки в

своїй парафії, його то просять відправити службу Божу

з нагоди закладення першого просвітянського дому в

Рівному, то відслужити літургію і панахиду у роковини

смерті Тараса Шевченка в Острозі, перше богослужіння

Іван КОРСАК70

у цьому столітті українською мовою в Луцьку, а ще перша

панахида по гетьманові Іванові Мазепі… По-різному

в різні часи ставилася польська влада до українських

справ, і церковних зокрема, але коли те ставлення було

лояльним, то і в її бік не вовком дивилися – в рамках поїздки

по Волині президент Ігнацій Мосціцький виявив

бажання відвідати Чесно-Хресну церкву, де настоятелем

служив Пащевський, і те бажання було сприйняте з розумінням.

А ще в отця Павла, мов після затяжної зими, нарешті

відтанула душа – визволив-таки з радянської резервації

свою сім’ю, першим обняв синів Миколу та Григорія,

ще за деякий час і дружину з донькою Раїсою та сином

Володимиром, а старшеньких три дочки уже по світах

роз’їхалися.

Несподівано прийшло повідомлення про державну

нагороду польського уряду. Власне, то була вже друга

спроба, від першої ціле десятиліття збігло…

Восени двадцять першого року в табір для інтернованих

прибула група офіцерів Генерального штабу

Польщі. Перед стрій вишикуваних українських вояків

вийшов вперед старший із їх командирів.

– За участь у війні з більшовиками, за мужність і звитягу

в боротьбі за вашу і нашу свободу признано урядом

Польщі великій групі українських вояків високі державні

нагороди.

У списках удостоєних орденів були, звісно, й духовні

особи, а прізвище отця Павла стояло аж ніяк не останнім.

Зі словом відповіддю від українців виступив генерал

Марко Безручко.

– Ці ордени є визнанням правдивих військових подвигів.

Але їх не годиться від союзників приймати нам за

табірними дротами.

71

До урядових нагород був вагомий грошовий додаток,

такий доречний у злиднях і необлаштованості, що

принижували гідність.

Стрій вояків не зламався, жоден не ступив крок уперед

за нагородою.

Тепер прийняв орден отець Павло, то для нього був

орден істинно за вашу і нашу свободу, хай ще не здобуту

навіть для української справи, але вона прийде неминуче,

несхибно і невідворотно…

12

– Ваші високопреосвященства, всечесні отці, щироповажана

громадо! – посол сейму Петро Певний говорив

неспішно, трішки розтягуючи слова, і це надавало його

голосу особливої врочистості. – Цього похмурого листопадового

дня, але соняшного в наших душах, дозвольте

мені відкрити наші перші, установчі збори Товариства

імені митрополита Петра Могили.

Плескіт долонь знявся й пішов гуляти, перекочуватися

залом, виляскувати й шуміти, як виляск перших і

найкрупніших краплин рясного дощу перед очікуваною

зливою.

– Почесним головою зборів дозвольте запропонувати

прибулого до нас його блаженство митрополита Діонисія.

І знову рясний дощ сплескує в залі, який не вщух,

доки головуючий не перейшов до порядку денного та

оголосив про присутність також архієпископа Гродненського

і Новогрудського Олексія Громадського.

Мов наперед зговорилися, обирають однодушно робочим

головою професора Івана Власовського, у президію

входять отець Павло Пащевський, отець Анастасій

Павлюковський, отець Віктор Романовський, сенатор

Іван КОРСАК72

Микола Маслов, посол Євген Богуславський, посол Петро

Певний, інженер Сергій Тимошенко, інженер Юрій

Константанів та директор Олександр Ковалевський.

А секретарювати доручають послам сейму Степанові

Скрипнику і Михайлові Тележинському.

З цього дня в отця Пащевського клопотів додалося,

бо заопікувалося Товариство поважними духовними

справами, а ще швидко філії почали відкриватися – в

Рівне, Дубно, Ковелі, Сарнах, Кременці, Здолбунові, Володимирі,

багатьох інших містах, містечках і навіть селах.

Духовні бесіди і освячення пам’ятників та могил

українських козаків і вояків УНР, навчання релігії рідною

мовою української дітвори в середніх та народних

школах, розмосковлення церкви і поміч у розбудові

освітніх закладів, збір для цього внесків і пожертвувань