Капелан Армії УНР

Отець Павло спробував злегка, аби до решти не збурити

молодь, вгамувати найгарячіші голови.

– Зачекаємо офіційних повідомлень… Ми ще не знаємо,

яка поміч потрібна і в чому.

Не міг же він сказати цим збудженим юнакам, що зарано

рвуться, у декого під носом блищить, ще би досидіти

їм за гімназійним столом, бо хтозна, що випаде потім

на їхню долю…

97

Кілька днів у гімназії бурлило, булькало і колотилося,

мов в казані із занадто щільно притиснутою

кришкою, яка ніяк пари не пропускала, стривожилися

батьки, когось навіть на уроки боялися відпускати.

Милі діти, щира і подвижницька юнь, думав по

тому, ген-ген, через літа Пащевський, поміч ваша, напевне,

не встигла б, бо фашизм, хай і в хортистській

одежі, розчавив каблуком той паросток незалежності,

українська земля першою прийняла перший удар у другій

світовій війні лиховісно чорної потуги, першою над

усіх сил спротив чинила, що б там не балакали пізніше

історики про неймовірне лихо цієї війни та її початки.

16

Як переступив отець Смарагд поріг зброярського

магазину, то зустрівся найперш з подивованими очима

продавця за прилавком: він кліпав повіками, наче сльозою

проганяв порошину, і те йому не вельми вдавалося

– священики досі сюди не заходили.

– Револьвера, – дратуючись подивованим поглядом,

кинув Смарагд, як кидають на прилавок гонорову купюру.

– Не важлива ціна, аби надійний.

Продавець заметушився, відчуваючи незрозуміле

роздратування відвідувача і боячись втратити покупця,

тож одразу виклав декілька видів.

Смарагд по черзі брав револьвери в руки, а одного

чомусь на долоні навіть поважив, мов би те мало для

нього значення.

– Ви можете тут же випробувати, – скрадливо запропонував

продавець, аби часом не відлякати гостя і той не

передумав. – Так здебільшого роблять, воно у ціну в нас

входить.

Іван КОРСАК98

І він показав у бік мішені, де на білому папері чорнів

силует людини до пояса.

Рука Смарагда потяглася до облюбованого револьвера,

але якось повільно і нерішуче, аж затремтіла в

якийсь момент, щось не пускало її, боронила невидима

сила – еге, подумав все ще насторожений продавець, батюшка

цей, певне, добра фрукта, п’є конячими мірками,

бо з учорашнього й досі руки трясуться.

Смарагд повільно зводив револьвера, і врешті мушка

опинилася на рівні із силуетом. Куди цілитися ліпше:

в голову, чи зліва у груди, – хвилювання пройшло, тепер

вже спокійна, холодна, немов метал, який тримав у руці,

ворушилася думка. І в кого він направив револьверну

цівку? В митрополита Юрія, найпершого його кривдника,

що хитрою інтригою, зміщенням шанованих і дружніх

владик заступив уготований йому шлях? В Діонисія,

невдячного і криводушного, якого вирятував у Кременці

від напевної кулі большевика, чи в інших членів Синоду,

які всі одним миром мазані, і вартують того ж… То вони

церкву Христову, як паскудні онуки дідову неподільну

спадщину, рвуть на шматки і кожен завидющим оком на

більший шмат усе накидає.

Смарагд натиснув курок, і руку йому різко угору

рвонуло.

– Молоко, – кисло мовив, показуючи на дірочку зовсім

збоку, продавець. – Варто ще спробувати.

Якась злість раптом вселилася у Смарагда, чи то з

невдачі, чи з іншого заколотилося в душі, і він тричі, раз

по разу, натиснув курка.

– Тепліше, – засміявся потішений продавець. – З трьох

– два попадання.

Смарагд мовчки розрахувався з продавцем, до якого

чомусь відчував підсвідому неприязнь.

99

Тепер вже у лісі зимову стежку топтав Смарагд, відчуваючи

справа в кишені важкий металевий предмет.

За десяток кроків попереду отець поставив під деревом

листок картону, розкреслений колами, як на справжній

мішені, і цілився за порадами продавця.

Гримнув постріл, рвучи вгору в невправній руці револьверну

цівку, залопотіла крилами високо над головою

злякана сорока і, ображено скрекочучи, полетіла

чимдуж подалі від ймовірного лиха, а з гілля соснового

посипався на голову архімандритові дрібний сніговий

пил. Котилося лісом відлуння, перекочувалося, дражнилося

саме з себе, а в голові у Смарагда ще довго пищало,

мов з вирізаного пастухами вільхового свистка.

Він знову і знову тиснув курка, звикаючи до негаданого

досі навіть уві сні заняття, і поступово при пострілах

вже не так лящало у вухах та щільніше лягали кулі на

картонній мішені.

Що ж ти робиш, чоловіче, – інколи жаска думка

низала скулко, занудно, пекла незгасним жаром, чи ж

те співмірне з твоїм духовним чином, Смарагде, з настановами

поважних отців у семінарії, а потім у Петербурзькій

духовній академії, зрештою, якщо тобі

цього замало, то з Нагірним Словом? А вже інший голос

спокійно і твердо відповідав: сказано ж бо ще у

Старому Заповіті, що око за око, зуб за зуб, і як зовсім

нестерпно було, то сам Христос нагайкою гнав торговців

із храму. А цих батогом не виженеш, і в різні часи

різне за нагайку служити може, зараз бо така настала