Ключ Давидів

Пустіть на волю утиснений дух свій, зв’язаний ярмом омани багатства віку цього, ярмом гордості та зарозумілості. Не підносьте свого пальця і не кажіть лихого. Та як же, коли “що лежить на серці – те говорять уста”. “Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі?“ (Мф. 12.34).

Вламайте голодному хліба свого. І не тільки буквального, фізичного. Поділіться і хлібом духовним – добрим словом, щирою, а не зверхньою порадою, розділіть радість свою з ближнім своїм. Введіть вбогих бурлаків в дім серця свого, зігрійте “блукаючих бідних“ теплом своєї душі.

А як побачите нагого – і не тільки буквально, а й духовно нагого – винного перед Богом і людьми, який не має одягу праведності, щоб прикрити ганьбу наготи своєї, – не відвертайтеся від нього, прикрийте провину його своїм одягом, своєю праведністю, не ховайтеся від свого рідного, як отой фарисей: “Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирники, неправедні, перелюбні, або як цей митник...“ (див. Лк. 18.9 –14). Бо насправді вийде той духовно нагий митар більш виправданим, аніж ви...

Ось якого посту чекає від нас Господь! Великий піст розпочався. “Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму...“, – сказано в Ісаї. “Засурміть на Сіоні в сурму, здійміть крик на святій горі Моїй!..“ – гримить голос Господній в Йоіла (див. Йоіл 2.1). “Горе безпечним на Сіоні!..” – вторить Амос (див. Ам. 6.1).

Чи почуємо?

Великий Піст розпочався...

СХОДЖЕННЯ В НЕБО

У першу неділю Великого Посту читається в храмах Євангеліє від Івана:

“Наступного дня захотів Він (Христос. – Авт.) піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: «Іди за Мною!» А Пилип із Віфсаїди походив, із міста Андрія і Петра. Пилип Нафанаїла знаходить (Нафанаїл – вірогідно апостол Варфоломій, що про нього розповідають три євангелісти-синоптики. – Авт.) та й каже йому: «Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, – Ісуса, сина Йосипового, із Назарету». І сказав йому Нафанаїл: «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?» (Назарет вважався незначним містечком, з якого не може вийти ані пророк, ані, тим паче, Месія. – Авт.) Пилип йому каже: «Прийди та побач». Ісус, угледівши Нафанаїла, що до Нього йде, говорить про нього: «Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!» Говорить Йому Нафанаїл: «Звідки знаєш мене?» Ісус відповів і до нього сказав: «Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіговим деревом був ти». Відповів Йому Нафанаїл: «Учителю, Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів!» (Вочевидь, тут натяк на якусь обставину життя Нафанаїла, про яку знав лише він один. Іван Богослов часто підкреслює притаманне Христу надприродне знання людей та подій. В духовно-символічному значенні сидіти під смоківницею означає ствердитись у вірі, приносити угодні Богові плоди покаяння. Майбутній апостол ствердився в дієвій вірі, показав “у вірі – добродійство”, а відтак і прийшов до віри смиренної, яка чинна любов’ю, – до Христа. І “угледів” його Христос. Аналогічна євангельська подія – зустріч Ісуса з тим, що піднявся на смоківницю, духовно малим митарем Закхеєм, – змальована в Євангелії від Луки (див. Лк. 19.1–10). – Авт.)

Ісус відповів і до нього сказав: «Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіговим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!» І Він каже йому: «Поправді, поправді кажу вам: Відтепер ви побачите Небо відкрите та ангелів Божих, що на Людського Сина (варіант – “до Людського Сина”. – Авт.) піднімаються та спускаються” (Ів. 1.43-51).

Видіння “драбини в Небо” бачив ще в старозавітні часи патріарх Яків. Ця драбина, що символізує собою сходження щаблями досконалості, відома нам як “драбина Якова”:

“І вийшов Яків із Беер-Шеви (з Вірсавії. – Авт.), і пішов до Харану і натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, – ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж Неба. І ось Анголи Божі виходили і сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: «Я Господь...” (Буття 28.10-22).

Біблія – книга символічна. Як навчає святий Кирило Олександрійський: “Відсічи непотрібність історії, зніми ніби деревину букви й дійди до самої серцевини рослини, тобто пильно досліди внутрішній плід заповіданого, і споживи в їжу”. Що є небо біблійною мовою? Це та твердь посеред різноманітних вод духовних, розмаїтих вчень і бачень, яку створив Господь – закон Божий, воля Божа, духовність любові. Саме туди, в сфери Духа Божого, в Небо, в Царство Небесне маємо прагнути ми, як олень до потоків водних. “Бог Господь – моя сила, і чинить Він ноги мої, як у лані, і водить мене по висотах!”, – величає пророк Божий Авакум (Ав. 3.19). Цими щаблями досконалості належить нам підніматися в Царство Божої Любові: “Покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, а в пізнанні – стриманість, а в стриманості – терпеливість, а в терпеливості – благочестя, а в благочесті ­– братерство, а в братерстві – любов”, – як кличе апостол Петро (2 Петра 1.5-9).

В вірі чеснота, або ж у вірі добродійство – суть перший щабель на цьому нелегкому шляху: той щабель, коли ми, немічні, ще хочемо чинити зло, ще хочемо порушувати Божі заповіді. Але маючи віру, а відтак маючи страх Божий – початок мудрості, – стримуємось від гріха, приносимо плоди добродійства, зусиллями беремо Царство Небесне. І переходимо на наступний щабель: “в добродійстві – роздумування”, пізнання. Ми пізнаємо волю Творця, стверджуємось, зростаємо у слові Божому і доходимо висновку, що немає іншого способу очищення і вдосконалення, окрім стриманості від гріха. Окрім притримування пожадливостей плоті, гамування пристрастей, погашення в собі духа суєтності та пустомовства, насильства та користолюбства – “в роздумуванні – стриманість”. А в стриманості нам необхідно проявити твердість і терпіння. Стриманість і увага, піст і молитва мають стати засобами на шляху до найсолодшого смирення Христового, вчинитися нормою нашого життя. Нам належить ствердитись “під фіговим деревом”, приносячи Богові плоди покаяння та самозречення – ті смокви духовні, які приніс Нафанаїл, про які і псалмоспівець Давид каже: “Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!” (Пс. 50.19).

І тоді-то побачить нас Господь, і тоді піднімемось ми з “у стриманості – терпіння” на наступний щабель: “в терпінні – благочестя”. А це стан людини благочестивої – людини, яка сіла праворуч Ісуса, ствердилась у милосерді, у смиренні й любові, як і Він сів праворуч Отця Свого. Людини, якій вже не хочеться робити гріх, не хочеться чинити беззаконня, бо осягнула вона вищу віру – віру, що здійснюється любов’ю. Тому-то й вінцем цієї драбини в Небо є “в благочесті – братолюбіє, а в братолюбії – любов”, – вершина досконалості: возлюби Господа Бога і ближнього свого...

І остання деталь. Якщо станемо ми подібні ангелам Божим, станемо “іже херувими”, якщо піднімемось, якщо вдосконалимось – то не забудьмо й спуститися до іще недосконалих братів своїх, щоб подати руку і їм, аби разом піднятися нам до висот “з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти” (див. Ефес. 4.13). Піднятися до висот Духа, до висот вічності...

ЛЕГКО ЗДАВАТИСЯ...

В другу неділю Великого посту під час літургії читаємо Євангеліє від Марка:

“Коли ж Він [Христос] по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо. А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!» Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: «Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?» І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: «Що таке в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: «Гріхи відпускаються тобі», чи сказати: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи»? Але, щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі», – каже розслабленому: «Тобі Я наказую: Вставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» І той устав і негайно взяв ложе, – і вийшов перед усіма, так, що всі дивувались і славили Бога, й казали: «Ніколи такого не бачили ми!” (Від Марка, 2 розділ, 1–12 вірші).

Дійсно, легше сказати: “Відпускаються тобі гріхи”, аніж “Встань, хворий, і будь здоровим!” Чому? Тому що “прощати” гріхи нібито від Божого імені можуть і лжехристи. Спробуй, перевір... І багато таких “христів неправдивих” ми бачили й бачимо – як тих, що “в Божому храмі сіли, як Бог, і за Бога (тут Бог – багатий на все: на віру, на знання істини, на відання шляху до спасіння, на праведність і т. д.. – Авт.) себе видають” (див. Друге послання апостола Павла до солунян, 2 розділ, 1–12 вірші), так і тих, які заполонили храми людських сердець шарлатанством, а то й відвертою диявольською отрутою, обертаючи їх на вертепи розбійників: ті, “хто ворожить ворожбу (російською “прорицатель”, хто передрікає долю. – Авт.), хто ворожить на хмарах (по небу, рос. “гадатель”, астролог. – Авт.), ворожка, чарівник, і хто нашіптує (рос. “обаятель”, гіпнотизер. – Авт.), хто викликає духа померлого та духа віщого (медіум. – Авт.), і хто питає померлих (спірит. – Авт.). Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке...” (Повторення Закону, 18 розділ, 9–12 вірші).