Ключ Давидів

Легко проголошувати: я досконалий, як досконалий Отець наш Небесний; я здолав шлях до обоження, я повернув собі предвічну подобу Божу, став преподобним, “я багатий, і збагатів, і не потребую нічого” (див. Об’явлення Івану Богослову, 3 розділ, 14–22 вірші). Та важко бути... Як сказав поет: “Здаватися легко, – дуже важко бути!” У Своїй відповіді книжникам Христос виявляє, що Йому належить влада прощати гріхи. Влада, яка притаманна лише одному Богові. І стверджує цю Свою владу ділом! Бо “по плодах їх пізнаєш їх”. І наказує: “Вставай та й іди!..” І той розслаблений, повністю паралізований чоловік, який вже не мав не лише віри, а й надії на зцілення – встав, узяв ложе своє і вийшов перед усіма, так що всі дивувалися й славили Бога...

Здаватися легко – дуже важко бути. Легко показуватися віруючим і вірним, та важко приносити плоди віри, плоди милосердя й богопізнання. Легко видаватися цілителем, купивши собі диплом екстрасенса, та важко впустити в серце своє Христа, увірувати, хреститись духовно, тобто повністю зануритись у Дух Святий, Дух Христів в Ім’я Отця, Сина, Святого Духа: увірувати, восиновити (здійснити, реалізувати, втілити) в собі віру, що чинна любов’ю, і, нарешті, одухотворити (ствердити, оспівати, розповсюдити навколо себе) її. А відтак важко і отримати ті заповідані Христом ознаки, які супроводжують вірних: “Хто увірує й охреститься (духовно охреститься /“хреститися” – грецькою “баптисма”, “повне занурення”/: увірує вірою самозречною, смиренною, у всьому довіриться Богові, повністю зарине у Святий Дух любові. – Авт.), – буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть виганяти, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих – і добре їм буде!” (Мк. 16.16–18).

Прийде час – і воскресне правдива віра. Розвидниться – і просвітимось. Зійде Сонце Правди – і зігріємось. І знову навчимося розрізняти поміж чистим і нечистим, святим і не святим. І шукатимуть зцілення вірні не в світі, а в Церкві. І знову, як і в часи перших християн, при кожному храмі будуть свої цілителі. І згадаємо слова Господні: “Поправді, поправді кажу вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить...” (Євангеліє від Івана, 14.12).

ПО ПРАВДІ КАЖУ ВАМ...

В неділю третю Великого посту читаємо Євангеліє від Марка:

“І Він [Христос] покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них:«Коли хоче хто й ти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та ради Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що на замін дасть людина за душу свою? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з а нг е лами святими».

І сказав Він до них:«Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерті , аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі»” (Мк. 8.34 – 9.1).

Як же так? – здивуються деякі. Адже ці слова промовив Спаситель майже 2000 років тому! А де ж обіцяне Царство Небесне? Чому ж не побачили? Побачили! Побачили віруючі й вірні учні Його, які були не просто слухачами, але виконавцями Волі Отця Небесного. Побачили, бо Царство Боже – всередині нас. І, незалежно від того, в якому історичному проміжку часу ми живемо, – дорога до щастя, дорога до Царства Небесного відкрита нам уже в цьому житті. І не треба чекати загального воскресіння мертвих і життя будучого віку для того, щоб духовно воскреснути самому. Все в наших руках і в руках Божих. Поправді, поправді кажу вам...

Близько 593 року до Різдва Христового пророку Божому Єзекіїлю було видіння Господньої слави. Він бачив колісницю Бога Всевишнього, що її рухали херувими (див. Єзек. 1.4-28). Херувими – це вищі ангели розуміння, ангели відання, які символізують собою повноту знання істини, а отже і повноту бачення як історичного шляху усього людства, так і кожної людини зокрема. Шлях людства – шлях до Царства Божого, до повного і вільного царювання Божества у всьому Всесвіті. Цей шлях зображується у видінні під образом чотирьох коліс колісниці (число 4, згідно з наукою про біблійну символіку чисел – гематрією, – означає всебічність, всесторонність, тут – повноту бачення й здійснення програми Божого Спасіння). І котяться ці колеса в Царство Боже, і нездоланним є поступ колісниці Господньої.

Та як же нам бути? Невже залишається жити тільки надією на воздаяння в невідомо як далекому майбутньому? Та ні ж бо, ні! Царство Боже всередині нас, а “вигляд тих коліс та їхній виріб – ніби колесо в колесі” (див. Єзек. 1.16). І вже не важливо, коли настане загальний кінець заземленому мисленню і способу життя світу цього. І не так важливо для нас, коли докотяться ці колеса Великої Колісниці до вселенського торжества Любові Божої. Наші долі – це колеса в колесі, і незалежно від колеса історії наші коліщата можуть вже досягти цієї Обіцяної Землі, як сказав святий Макарій Великий: “Тому-то, хто намагається увірувати та прийти до Господа, нехай молиться, щоби іще тут прийняти йому Духа Божого, бо Він є життям для душі, і для того було пришестя Господнє, щоби іще тут дати душі це життя – Духа Святого...” “Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних...”

Хто ж ці “деякі”? Як стати одним із них? Як сподобитися Царства Небесного уже зараз, не скуштувавши смерті? Як досягти висот Духа, на яких з радісною відвагою гукаєш: “Де, смерте, твоє жало?!” Як спасти свою душу? А ось як: “Коли хоче хто йти вслід за Мною...” Ось вона, програма Божого Спасіння: зректися самого себе, взяти хреста свого, і твердою ходою йти дорогою Христа. Бо Він є Шлях, і Правда, і Життя. Він є Шлях Правди, що. веде до Життя Вічного. Ми повинні розіп’яти в собі гріх разом з Христом. І вмерти для гріха разом з Ісусом. А тоді і воскреснути в життя вічне разом із Ним. Бо якщо хочемо душу свою, життя своє (душа і життя в Біблії – слова синоніми) спасти, то мусимо погубити, знищити своє старе, гріховне життя, стару гріховну душу. А якщо погубимо її ради Христа, тоді й знайдемо її оновленою та очищеною, а відтак і збережемо.

Яка, дійсно, користь нам, коли здобудемо все багатство світу цього – владу, земні добра, – та душу занапастимо, позбавивши себе найдорожчого – миру і радості в Дусі Святім? Або що взамін дамо за душу свою, коли прийде неминуча година суду (а прийде вона для кожного з нас, будьте певні!), і настане момент істини, і прийде час підвести підсумки прожитого? Що, коли, озирнувшись назад, побачимо, що все життя своє жив, як тварина, – тільки й всього, що їв, пив, розмножувався, спав, спорожнювався від з’їденого й випитого. Чи не буде, як у відомому донедавна творі, “нестерпно боляче за безцільно прожиті роки...”? Що навзамін дамо за душу свою?

“Поправді, поправді кажу вам”, – промовляв Господь 2000 років тому учням Своїм. “Поправді, поправді кажу вам”, – промовляє Він до нас і сьогодні...

ЦЕЙ РІД НЕ ВИХОДИТЬ ІНАКШЕ...

В неділю четверту Великого посту проповідується в храмах Євангеліє від Марка (9-й розділ, з 17 по 31 вірші). Про історію зцілення біснуватого отрока розповідають нам іще два євангелісти-синоптики (“синоптики” – від грецького “синопсис”, збіг), Матвій та Лука (див. Євангеліє від Матвія, 17 розділ, 14–18 вірші, та від Луки, 9.38–42). Безумовно, кожне слово цієї євангельської оповіді наповнене глибоким морально-етичним та духовно-символічним змістом. Але сьогодні ми торкнемось лише деяких її аспектів, по ходу цитування розкриваючи окремі моменти історії про уздоровлення сновиди. Отож, відкриймо Біблію...

“І Йому [Христу] відповів один із натовпу (батько біснуватого сина): «Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має.

(В біблійній мові чоловіча стать символізує собою віру, розуміння. Тут “батько” – віра, розуміння людини, віруюча людина взагалі, адже мова йде про ізраїльтянина, а Ізраїль появляє собою саме народ віри. “Син” – ніщо інше, як плід цієї віри, духовність людини. Як бачимо, батько цей, хоча і є віруючим, але не вірним, оскільки плід віри його, духовність його, син його – біснуватий, власне “духовність бездуховності”. Людина знаходиться ніби у темряві зовнішній – духовно мучиться, духовно страждає.