Ключ Давидів

“Не знаєте, чого просите” – сказав Господь синам Зеведеєвим 2000 років тому. “Не знаєте, чого просите”, – говорить Він нам і сьогодні. Шлях священнослужителя, як і взагалі шлях людини віруючої (і вірної!) – шлях тернистий. І не повинен він бути лише дорогою здобуття вжитків – як духовних, так і матеріальних. Бо, як сказав Сам Христос: “Блаженніше давати, ніж брати!” (див. Дії 20.35); “Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!” (Лк. 6.26); “Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, – то й вас переслідувати будуть...” (Ів. 15.20); “Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу виконує він Богові!” (Ів. 16.2).

“Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п’ю, і хреститися хрещенням, що Я ним хрещуся?” – питає нас Господь. “Можемо!” – не замислюючись відповідаємо ми... Смілива відповідь. Скільки молодих священиків, ступаючи на шлях служіння, навіть не усвідомлюють, ДО ЯКОГО служіння закликає їх Господь! Скільки юних випускників семінарій, підписуючи присяжний листок на вірність Богові і Церкві, сміливо проголошують: “Можемо!”, навіть не уявляючи собі, яка видима й невидима боротьба чекає попереду істинного священнослужителя.

Знову і знову, як і в ті далекі часи, приходять до Господа “зеведеєві сини”, і кажуть Йому: “Ми хочемо, щоб Ти зробив нам, що будемо просити Тебе...”

І знову, як і в ті далекі часи, питає нас Господь: “Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?..”

ВЕРБНА НЕДІЛЯ

1). Напередодні. Лазарева субота

Свято, що називається Вхід Господній в Єрусалим або Вербна Неділя, належить до рухомих дванадесятих свят православної церкви. Тобто це свято – одне з найбільших дванадцяти свят православ’я, і святкується воно щороку не в числі, а залежить від дня, на який випадає світле Христове Воскресіння – Пасха. Вхід Господа в Єрусалим відзначається в останню неділю Великого Посту, а отже рівно за тиждень до Великодня.

Субота, що передує Вербній Неділі, називається Лазаревою суботою, і в цей день Церква пригадує велике чудо, що його створив Господь у Віфанії (невеличке селище в 3-х кілометрах від Єрусалиму, де проживав улюблений друг Господа Лазар зі своїми сестрами Марфою та Марією), – воскресіння Лазаря, що вже чотири дні знаходився у гробі. Євангелія від Івана так змальовує цю подію:

“Був же хворий один, Лазар, у Віфанії, із села Марії й сестри її Марфи. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром і волоссям своїм Йому ноги обтерла. Тоді сестри послали до Нього, говорячи: «Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!»... Як почув же Ісус, то промовив: «Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, – щоб Син Божий прославився нею».

А Ісус любив Марфу, і сестру її, і Лазаря. А коли він почув, що нездужає той, то зостався на два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: «Ходімо знову в Юдею». Йому учні сказали: «Учителю, та ж допіру юдеї хотіли побити камінням Тебе, а ти знову туди підеш?» Ісус відповів: «Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, – цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, – бо немає в нім світла». Оце Він сказав, а потому говорить до них: «Друг наш Лазар заснув, – та піду розбудити його». А учні сказали Йому: «Як заснув, то він, Господи, видужає». Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: «Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього». Сказав же Хома, званий Близнюк, до співучнів: «Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати».

Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі. А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п’ятнадцять. І багато юдеїв до Марфи й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх. Тоді Марфа, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. І Марфа сказала Ісусові: «Коли б, Господи, був Ти отут, – то не вмер би мій брат... Та й тепер, – знаю я, – що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!» Промовляє до неї Ісус: «Воскресне твій брат!» Відказує Марфа Йому: «Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне». Промовив до неї Ісус:«Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, ­ – хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, – повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» Вона каже Йому: «Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ».

І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: «Учитель тут, і Він кличе тебе!» А та, як зачула, квапливо встала і до Нього пішла. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марфа зустріла Його. Юдеї тоді, що були з нею в домі і її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!» А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам, і сказав:«Де його ви поклали?» Говорять Йому:«Іди, Господи, та подивися!» І закапали сльози Ісусові... А юдеї сказали: «Дивись як кохав Він його!» А з них дехто сказав: «Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?»

Ісус же розжалобивсь знову в Собі і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав. Промовляє Ісус: «Відваліть цього каменя!» Сестра вмерлого Марфа говорить до Нього: «Уже, Господи, чути, – бо чотири вже дні він у гробі»... Ісус каже до неї: «Чи тобі не казав Я, що як будеш вірувати, – славу Божу побачиш?» І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: «Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти послав. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене». І промовивши це, Він гукнув гучним голосом: «Лазарю, вийди сюди!» І вийшов померлий по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою... Ісус каже до них:«Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив»...” (Ів. 11.1-44) *

І багато народу, що були свідками цього чуда, увірували в Господа і очікували Його приходу в Єрусалим на свято Пасхи. А начальники юдейські та фарисеї в злобі і ненависті вирішили вбити Ісуса:

“І багато юдеїв, що посходилися до Марії та бачили те, що Він учинив, у Нього увірували. А деякі з них пішли до фарисеїв і їм розповіли, що Ісус учинив. Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: «Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, – і прийдуть римляни та й візьмуть нам і Край і народ!» А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: «Ви нічого не знаєте і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!» А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти, і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей. Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його.

І тому не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче до пустині, до міста, що зветься Єфрем, – і тут залишався з Своїми учнями.

Наближалась ж Пасха юдейська, і багато хто з Краю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очистити себе. І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одного: «А як вам здається? Хіба Він не прийде на свято?» А первосвященики та фарисеї наказ дали: щоб схопити Його” (Ів.11.45-57).

2). Прославлення

Час страждань Господа нашого Ісуса Христа наближався, і за шість днів до Пасхи Марія, сестра воскреслого Лазаря, намастила ноги Ісуса дорогоцінним миром. Тим самим вона приготувала тіло Його до поховання:

“Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. І для Нього вечерю там спровадили, а Марфа прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.

А Марія взяла літру мира з найдорожчого нарду пахучого (нард – індійська рослина, з якої виготовляються дорогоцінні ароматні мазі. – О. В.) і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла... І пахощі миру наповнили дім!