Ключ Давидів

Слово “біснування” походить від слова “біс”. А етимологія слова “біс” подвійна. По-перше, “біс” – від прадавнього “бєс”, що означає “відсутність”, і в українську мову увійшло у вигляді префікса “без”: бездуховність, безсовісність, безпринципність, беззаконня. Оця-то бездуховність і є плідним ґрунтом для розвитку в серці людини звіриних помислів та бажань, лихої пожадливості та зажерливості, що суть – ідолослуження. Не випадково друге значення слова “біс” – звірина, від латинського “бестія”.

“Дух німий” – то німота бездуховності. Адже що лежить на серці – про те говорять і уста. І якщо в серці німота, порожнеча, духовна пустеля, – то й уста, відповідно, німі. Німі від незнання слова Божого, через відсутність праведності, миру і радості в Дусі Святім, – одна лише мука духовна: плач та скрегіт зубів.)

А як він де схопить його, то об землю кидає ним (“земля” ­– тут дольнє, плотське: страждання, породжені плазуванням у поросі ницих пристрастей, залежністю від лихих бажань), і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне (“пускає піну” – результат збурення, кипіння пристрастей, оскаженіння; “скрегоче зубами” – прояв злості, лютої ненависті; “сохне” – нищиться, мертвіє, губить себе). Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його (біса), – та вони не змогли».

А Він [Христос] у відповідь каже: «О роде невірний, – доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!» (тут: приведіть до Христа, до слова Божого, до духа Христового, до віри смиренної, яка чинна любов’ю, що вона “від слухання...”).

І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною... (Перед очищенням біси пристрастей, лихих звичок, пожадливостей плоті з подвійною силою мучать людину. На кожному кроці чатують спокуси диявольські, бо “має він лютість велику, знаючи, що короткий час має”. І тим, хто став на шлях очищення – шлях нового життя в Бозі, шлях воскресіння, шлях підняття з пороху земного, – треба знати це, і бути готовим).

І Він [Христос] запитав його батька: «Як давно йому сталося це?» Той сказав: «Із дитинства (Див. Псалом 50-й: “Ось-бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя”. У даному випадку “мати” – символ негативний, означає старе, гріховне життя). І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. (Тут “вогонь” – це пекельне полум’я спокус, страждань, страху, сорому, хвороб, а “вода” – рятівна купіль покаяння. Як часто люди потрапляють в це замкнене, безпутне коло. Коли смакуємо плодами забороненого древа, то забуваємо про Господа. А коли заболить, коли біда вже, коли тривога – тоді й до Бога. Та потім знов забуваємо про прощення давніших гріхів – і наново у пекло прокляття гріха...) Але коли можеш що ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» Ісус же йому відказав: «Що до того твого “коли можеш”, – то тому, хто вірує, все можливе!» (Вірою спасетесь – навчає Господь. Вірою, що має плоди милосердя та богопізнання. Зусиллями береться царство духовного неба).

Зараз батько хлоп’яти зі слізьми закричав і сказав: «Вірую, Господи, – поможи недовірству моєму!» А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав і сказав йому: «Душе німий і глухий (глухий до слова істини, до благодаті), тобі Я наказую: вийди з нього і більше у нього не входь! І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, – аж багато– хто стали казати, що помер він... А Ісус взяв за руку його (“руки” – діла: підтримав) та й підвів його, і той устав.

Коли ж Він додому прийшов, то учні питали Його самотою: «Чому ми не могли його вигнати?» А Він їм сказав: Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту (молитва – постійний зв’язок з Богом; піст – стримування, зупинка на шляху занечищення, коли людина твердо каже гріху “ні”, і стоїть в цьому до кінця)...”

НЕ ЗНАЄТЕ, ЧОГО ПРОСИТЕ...

В п’яту неділю Великого посту читається Євангеліє від Марка:

“Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, – аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши Дванадцятьох (апостолів. – Авт.), почав їм розповідати, що з Ним статися має: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам, і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб’ють, – але третього дня Він воскресне!»

І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: «Учителю, – ми хочемо, щоб Ти зробив нам, що будемо просити Тебе». А Він їх поспитав: «Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?» Вони ж відказали Йому: «Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!» А Ісус відказав їм: «Не знаєте, чого просите. Чи ж можете випити чашу (тут чаша – це доля. – Авт.), що Я її п’ю, і хреститися хрещенням, що Я ним хрещуся?» Вони відказали Йому: «Можемо». А Ісус їм сказав: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрещенням, що Я ним хрещусь, ви охреститеся. А сидіти праворуч Мене та ліворуч – не Моє це давати, а кому вготовано».

Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана. А Ісус їх покликав, і промовив до них: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, – хай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, – хай буде всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мк. 10.32-45).

Євангеліст Матвій (див. Мф. 20.20-24) також змальовує цей епізод. Але у Матвія читаємо, що з проханням до Господа звернулися не самі сини Зеведеєві, а їхня мати. Наявно бачимо ніби протиріччя між обома текстами, та насправді ніякого протиріччя тут немає. Все Писання треба сприймати цілісно, бо в ньому один текст доповнює інший. А коли бачимо неузгодження в букві, то, керуючись вченням святого Григорія Богослова, повинно нам “крізь букву проникати у внутрішнє”.

Отож, коли ми поглянемо на ці тексти очима, як сказав апостол Павло, “здатних служителів Нового Заповіту – не букви, а духа”, – то побачимо, що матір тут символізує старе, гріховне життя. Згадаймо лише слова 50-го псалма: “Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя...” Відтак це воно, старе життя наше, що іще не до кінця відшуміло в жилах, підштовхує наші думки (і в першу чергу тут мова про священнослужителів, покликаних бути найближчими учнями Христовими), зухвало просити Господа: “Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи...”

Чого просили в Ісуса сини Зеведеєві? Чого часто-густо просимо й ми? Нагороди! Вигод від служіння! І то нагороди не тільки духовної – сісти (біблійною мовою – ствердитись) праворуч, тобто в праведних ділах, отримати мир і радість духовні від праці на ниві Божій. Не менш важливим для них, як і для чималої когорти сучасних пастирів та пасомих, є пошук і земних благ – сісти, ствердитись “ліворуч”. І мова тут не лише про суто матеріальні вигоди. В одному ряду із ними стоять і бажання поваги, шанування, задоволення власного честолюбства.