Короп по-чорнобильськи

До чорнобильського рабина приходить удова-хасидка і запитує:

–  Ребе, кажуть, війна почалася?

–  Не кажуть, а почалася. Руський цар з німецьким зчепилися.

–  Ой, біда, біда, біда! Це ж мого єдиного сина можуть до війська забрати!

Ребе виголошує монолог:

–  Не мороч собі голову завчасно. Послухай мене! І запам’ятовуй. В житті кожного єврея завжди є два виходи з халепи - один кращий, другий гірший. Коли твого сина призвуть до війська, то у нього буде два виходи: або його таки заберуть, або він не пройде медичну комісію. Якщо не пройде - це добре. Якщо ж пройде, то знову є два виходи: або його пошлють на фронт, або прилаштують десь у тилу: щось там охороняти чи лайно з-під поранених у шпиталі виносити. Як втрапить виносити лайно, то це добре. А якщо його пошлють на фронт, то знову є два виходи: його там або поранять, або не поранять. Якщо не поранять, то це дуже добре. А якщо поранять? Знову дві можливості. Якщо легко поранять, то це дуже добре. А якщо важко? Ну що ж, або житиме калікою, або помре. Якщо зостанеться калікою, то це дуже добре. А якщо ж помре, то, знову ж таки - або його поховають на єврейському цвинтарі, або кинуть до спільної могили. Якщо його поховають на єврейському цвинтарі за всіма приписами Закону, то це дуже добре. А от якщо його закопають у спільній ямі, без рабина і без кантора, та ще й так, що його вигребуть і з’їдять собаки - от тоді тільки у нього буде лише один вихід.

Розділ восьмий Наше вам із Фрейдом

Про непересічний вклад бідолашної єврейської кози в українську сучасну науку ми згадували у передмові. Подейкують навіть, що сам директор Інституту філософії НАН України Мирослав Попович в’їхав у велику науку верхи на цьому бідолашному створінні, котре в незрозумілий спосіб змінювало стать на заздрість нинішнім трансвеститам.

Але задля об’єктивності наголосимо, що задовго до Поповича справді науковий глибокий аналіз єврейського гумору зробив славетний Зиґмунд Фрейд. Ще в 1905-му році у своїй книзі “Дотепність і її ставлення до підсвідомого” батько психоаналізу чітко визначив, чим відрізняються власне єврейські анекдоти від анекдотів про євреїв:

· Саме на ґрунті єврейського народного життя виросла велика кількість дотепних жартів… Це історії, створені євреями і спрямовані проти своєрідності єврейського характеру. Що ж до дотепів, створених неєвреями про євреїв, то в переважній більшості примітивні жарти, побудовані на приниженні єврея як особистості.

Зазначимо, як кажуть науковці, на маргінесі, що свідоме приниження інших народів є, на жаль, характерною домінантою так званого радянського гумору. Згадаймо незугарні дотепи щодо чукчів, “хахлов”, вірменського радіо та “ліц кавказской национальності”.

Але повернемося до наших євреїв, конкретно - до Зигмунда Фрейда. У за цитованій монографії він наводить не просто єврейський гумор, а анекдоти, створені в єврейських містечках Галичини, Буковини та Прикарпаття. Тож не дивно, що в них ми зустріли наших із Горацієм Сафріним спільних знайомих.

Ось коротка антологія єврейського гумору, укладена Зиґмундом Фрейдом.

Переважна більшість анекдотів, що зацікавила знаного психоаналітика, присвячена шадхенам, себто, сватам. Маються на увазі не ті, котрі родичі через молодят, а ті, котрі облаштовують знайомство, сватання і все, чому за ним належить бути. За єврейською традицією цю почесну, складну і відповідальну, а відтак небезпечну місію виконують чоловіки.

Отже, маестро, вріжте, будь ласка, марш Мендельсона!

Молодий єврей запитує у свата, чи є у запропонованої ним нареченої батьки. Сват відповідає миттю:

–  Напівсирота. Матір при здоров’ї, а от батька серед живих немає.

Вже на весіллі з’ясовується, що тесть живісінький, та от придибенція: сидить у в’язниці і незабаром має вийти на волю. Ошуканий жених бере свата за петельки:

–  Ти мені сказав, що вона напівсирота, що батька немає в живих!…

–  Ну, сказав. То й що? Хіба це життя - у в’язниці?

* * *

Шадхен пропонує молодому амбітному єврею кандидатку в наречені, але той крутить носом:

–  Теща мені не подобається. Єхидна і дурна на додачу.

–  Юначе, ви на кому женитеся - на тещі чи на її дочці?

–  На дочці, але вона ж не така молода, як ви казали і на додачу некрасива.

–  Це нічого, що вона немолода і страшненька. Не буде вам зраджувати.

–  Та й посагу там, виявляється, як кіт наплакав.

–  Хто сказав про посаг? Ви на баришні одружуєтеся, чи на грошах? Ви мені що замовляли? Баришню. От і беріть.

Ошуканий кандидат вдається до найвагомішого аргументу:

–  Так вона ж на додачу ще й горбата!

–  А ви що хотіли? Щоб у вашої нареченої не було жодного недоліку?

* * *

Шадхен привів із собою для переговорів про наречену помічника, котрий має підтверджувати в якості об’єктивного свідка все, що скаже сват.

–  Вона струнка, мов ялинка, - починає шадхен.

–  Як ялинка!
– підтверджує помічник.

–  У неї такі очі, такі очі!… Це треба бачити.

–  Ах, які очі, які очі!

–  А яка вона освічена - інші їй не рівня.

–  Така, освічена, така освічена!

–  Щоправда, є один м-а-анюсінький недолік, - признається сват.
– у неї невеличкий такий горбик.

–  Що значить - невеличкий?
– обурюється помічник?
– Отакий-о горб!

Від авторів– зверніть увагу: сама конструкція цього анекдоту фактично повторює схему сюжету з української літературної класики. Ну просто вам “Підбрехач” Квітки-Основ’яненка у єврейському варіанті. Але про це своєрідне взаємопроникнення культур ми вже згадували.

Відповідальний момент: шадхен приводить молодого єврея на оглядини в хату до майбутніх родичів. На чільному місці в кімнаті стоїть засклена шафа зі срібним начинням. Сват радісно вигукує:

–  Дивіться сюди! Ви мене питали, чи це багата родина - ось вам відповідь!

Молодий чоловік вагається:

–  А може вони все це взяли напрокат аби справити на мене враження?

–  Ну що ви таке подумали, юначе, - обурюється шадхен, - ви не знаєте цих людей! Їм не те що срібла - їм ламаної виделки ніхто не позичить!

* * *

Жених неприємно вражений оглядинами і тут-таки відводить шадхена у куток кімнати аби заявити претензії:

–  Куди ви мене привели? Вона ж бридка, вона ж стара, вона ж зизоока і на додачу підсліпувата! І половини зубів немає!

–  Вам не обов’язково про це шепотіти мені на вухо, - перебиває шадхен.
– Говоріть нормально, бо вона глуха на додачу.

Від авторів– у чорнобильській версії цього анекдоту фінал дещо інший:

–  Ха!
– вигукує шадхен, - ви ще не чули, як вона кашляє!

Природно, що Зиґмунд Фрейд не міг оминути у своєму дослідженні таку колоритну фігуру, як рабин із Хелма:

Хелмський ребе зі своїми учнями молиться у синагозі. Раптом він обриває молитву і видає розпачливий зойк. На запитання, що сталося, повідомляє:

–  Щойно у Львові помер головний рабин. Будемо сумувати і оплакувати.

Кілька днів хелмські євреї сумують і оплакують покійного. Аж тут випадково прибивається до міста єврей зі Львова. Природно, всі кидаються розпитувати, як помер славетний ребе, на що хворів і чи довго мучився.