Крах чорних гномів
Шрифт:
Номер у готелі, де зупинився Кремер, — теплий і просторий, з великим вікном на шумну вулицю. Карл відсунув штору, дивився на людський мурашник внизу і нічого не бачив. Нервове напруження, в якому перебував останні дні, поступалося місцем втомі: Карл відчував, що ледь тримається на ногах. Тепер — спати. Спати і спати, спати досхочу в м’якій постелі з крохмальними простирадлами… Та не було сил зрушити з місця. Карл стояв і стояв, спершись плечем на віконний виступ, — ні про що не думав.
Нарешті зібрався з силами, прийняв гарячу ванну і пірнув у м’яку свіжість простирадл. Думав — засне відразу, та сон не брав, лише тіло скувала
Кілька днів тому Кремера покликав до себе фон Вайганг. Вони пили в його кабінеті каву, курили, і групенфюрер розповідав про нові сорти квітів, які збирався вирощувати. Сердився на англійців та американців: відкрили Другий фронт і перешкодили фон Вайгангу одержати з Голландії якісь незвичайні тюльпани. Що б це були за тюльпани! Групенфюрер підсунув Карлові альбом з кольоровими фотографіями. Гортаючи його, Кремер непомітно слідкував за фон Вайгангом. Адже ж не для того, щоб побалакати про тюльпани, запросив його сюди групенфюрер.
Передчуття не обмануло Кремера. Фон Вайганг зітхнув і мовив конфіденціально:
— Квіти квітами, а справи справами. Ти не забув нашої розмови?
Карл нахилив голову.
— У мене весь час таке відчуття, — одповів, — ніби сиджу на вокзалі й чекаю поїзда. Не звик бити байдики…
— Саме це я й сподівався почути. — Волохаті пальці фон Вайганга сплелись. Карл відчув: групенфюрер нервує, і насторожився. Якщо фон Вайганг хвилюється, треба бути спокійним — у цьому його перевага.
— Я чекав повідомлень від одної довіреної особи, — почав групенфюрер, — і вчора одержав їх. Тобі слід негайно виїхати до Швейцарії.
Чого-чого, а такої пропозиції Карл не чекав. Та жодним рухом не виказав ні здивування, ні зацікавлення.
— Тобі не по серцю така поїздка? — запитав групенфюрер.
— Я ділова людина, — відказав Карл, — і хотів би знати, що криється за вашою пропозицією.
— Звичайна комерція, — постукав той кінчиками пальців по столу, — вірніше, незвичайна, та, зрештою, все ж комерція. Настав час розкрити тобі карти, мій хлопчику, — мовив тепло, хоч дивився загрозливо, а руки нервово сіпались. — Ти знаєш, що наступ росіян на Пруссію примусив нас дещо евакуювати звідти. Насамперед архіви служби безпеки та інші секретні папери, патенти, технічну документацію… Я не вдаватимуся в деталі, але повинен сказати, що в моїх руках є зараз кілька е-е… технічних паперів, котрими дуже цікавиться одна англійська фірма. Мені відомо: за ці папери фірма згодна заплатити солідну суму. Її представник перебуває зараз у Цюріху. Тобі слід зустрітися з ним, домовитись про оплату і, в разі згоди, передати папери.
Кремер не ворухнувся, обмірковуючи пропозицію. Фон Вайганг сприйняв його мовчанку по-своєму.
— Ми розмовляємо віч-на-віч, — підкреслив. — Мені не хотілося б повторюватись, але мушу нагадати: в умовах, що склалися, найбільш далекоглядні люди починають думати про майбутнє. І не лише про своє, — багатозначно клацнув пальцями, — а й про вищі інтереси. Не сьогодні-завтра розпочнеться наступ росіян на наші східні кордони, і ми повинні, я підкреслюю це, повинні подбати, аби німецькі духовні цінності не потрапили до рук комуністів. Ось чому наші патенти, наші винаходи, все, над чим багато років трудився геній німецької технічної думки, повинні бути в надійних руках. Сподіваюсь, ти погоджуєшся зі мною?
Карл автоматично кивнув. От,
значить, у яку авантюру хоче затягти його групенфюрер. Продавати технічну інформацію та патенти англійським фірмам. Розрахунок точний: капітал на цьому можна нажити досить солідний. Та й ідейна платформа підведена — єдиний, так би мовити, античервоний фронт.Швидко прикинув: що буде, коли він відмовиться. По-перше, повний розрив з фон Вайгангом. По-друге, групенфюрер, який довірив йому і так уже багато, знайде спосіб, аби сховати його туди, де мовчать. І, нарешті, — фон Вайганг безперечно знайде когось, хто допомагатиме йому не за страх, а за совість.
Якщо ж погодитись?
Перше. Ставши фактично правою рукою групенфюрера, Карл зможе досить легко дізнатися про характер документів, зібраних канцелярією Шрікеля, — адже фон Вайганг проговорився, що там зберігаються архіви служби безпеки. Більше того, він непомітно впливатиме на роботу канцелярії і зможе дістати секретні папери, креслення тощо. Кажуть, на саксонських заводах виготовляється багато точних приладів для ракет!.. Уже інша справа, куди і як він переправлятиме їді папери. Звичайно, не англійським ділкам…
Секунду — другу Карл сидів з закам’янілим обличчям. Коли почав говорити, сам здивувався з сухості і діловитості свого тону:
— Варто митному чиновнику зазирнути в мій портфель, і мені не минути суду. Я вже не кажу про агентів гестапо та людей Шелленберга, які, здається, проявляють хворобливу цікавість до всіх, хто виїздить за кордон. Чи не забагато їх на одного мене?
Фон Вайганг нахилився до Кремера, мовив так сердечно, що Карл подумав — не вистачало лише, аби групенфюрер погладив його по голівці:
— Невже ти гадаєш, що я не в курсі всіх цих прикордонних ускладнень? Я зацікавлений в успіху справи не менше, ніж ти, і забезпечу тобі на кордоні зелену вулицю.
“А коли щось трапиться, — подумав Карл, — спокійно наплюєш на мене і навіть сприятимеш, аби Карла Кремера швидше повісили на першому-ліпшому сучку”.
Наче у відповідь на його думки, групенфюрер продовжував, як і раніше, м’яко, та самий тон напрочуд не гармоніював з його словами:
— Сподіваюсь, ти розумієш, що трапиться, коли лише думка про зраду народиться в твоїй голові! Я знайду тебе…
— Для чого ж так, гер генерал, — неввічливо обірвав його Карл, — з цієї хвилини ми компаньйони і, наскільки я розумію, процвітання фірми залежатиме від добросовісності нас обох. Тим більше, що й мене, і вас навряд чи задовольнять якісь крихти…
Карл поворухнувсь, і крохмальні простирадла зашурхотіли. Вже засинаючи, всміхнувся задоволено: групенфюрер таки вміє влаштовувати справи — на кордоні ніхто не доторкнувся до Кремерової шкіряної валізи.
Намацав під подушкою портфель з паперами й заснув.
Прокинувшись на світанку, Кремер насамперед розкрив портфель і ознайомився з його вмістом. Упевнившись, що креслення і технічна документація не мають військового значення, а стосуються окремих вдосконалень у текстильній промисловості, зайнявся туалетом. Лише тепер відчув, що востаннє їв ще вчора вранці — ледь дочекався сніданку.
Виходячи з готелю, Кремер за звичкою озирнувся і перехопив пильний погляд лисого чоловіка в модному темно-сірому костюмі. Чоловік дивився на Карла немигаючим поглядом — вивчаюче і з цікавістю. А може, це лише здалося Кремерові, бо лисий одразу ж утупив очі в газету, яку тримав у руках.