Крах чорних гномів

— Вам говорить про щось це обличчя?

— Хокінс! — вигукнув, ледь глянувши, фон Вайганг. — Це ж Чарлз Хокінс! Де ти взяв це фото?

Те, що групенфюрер назвав прізвище Хокінса, лише мигцем глянувши на знімок, а також його фальшиве здивування, підтвердили здогадку Карла: фон Вайганг уже ознайомився з вмістом портфеля.

Кремер докладно розповів про зустріч з американцями, фактично нічого не приховуючи. Групенфюрер слухав уважно. Коли Карл закінчив, підсумував:

— Я знав, що Чарлз — людина з розмахом. Він уміє дивитися вперед і безпомилково оцінює ситуацію.

— Ви не зв’язували мою ініціативу, — обережно почав Кремер, — навпаки, орієнтували діяти залежно від обставин, і я не міг не погодитися з аргументами містера Хокінса. У порівнянні з його пропозиціями, контакти з англійцями видалися мені малоперспективними. Маю на увазі гармонійне поєднання наших інтересів з аспектами, так би мовити, вищого гатунку, з інтересами, якщо хочете, німецьких ділових кіл у широкому розумінні цього слова.

Фон Вайганг слідкував за ним з зацікавленням.

— А ти робиш успіхи, мій хлопчику, — мовив з повагою. — У тебе є діловий сприт.

“Колись те ж саме казав мені Ганс Кремер”, — згадав Карл.

— Я лише ваш скромний учень, — підлестив самолюбству групенфюрера. — То ви не заперечуєте проти контактів я Хокінсом?

— Наївне запитання! — вигукнув фон Вайганг. — Ти зробив велику справу і ще не уявляєш собі всіх її наслідків.

“Я, либонь, уявляю, — подумав Кремер не без гордості, — краще, ніж ви й Хокінс, узяті разом”. Мовив, скромно опустивши очі:

— Містер Хокінс попереджав, що наша угода абсолютно таємна, і жодна третя особа не повинна бути інформована.

Мав на увазі Шрікеля і, здається, влучив у ціль, бо групенфюрер невдоволено стенув плечима.

— Звичайно… звичайно… — пробурмотів. — Але папери повинні десь концентруватись, і хтось повинен відповідати за їх збереження.

— Особі, котра займатиметься цим, — продовжив Карл, — зовсім не обов’язково знати, куди вони переправляються.

— Так, звичайно, так, — не зовсім упевнено погодився групенфюрер, і Карл зрозумів: тут йому ще доведеться долати перешкоди. Втім, не хотів зараз загострювати це питання, переключився на інше:

— Я хотів звернути вашу увагу на прохання Хокінса встановити контакти з керівниками Дрезденського банку і найбільш впливовими представниками ділового світу. Це, з одного боку, полегшить наше завдання стосовно передачі американцям патентів і технічної документації. Гадаю, наші підприємці не дуже заперечуватимуть проти цього. З іншого — відіб’ється на економічній політиці Сполучених Штатів щодо майбутньої Німеччини.

— Це питання для мене зрозуміле, і я солідаризуюсь з Хокінсом. — Групенфюрер простяг ноги і відкинувся на м’яку спинку. — Хоча тут потрібні уточнення і більш певні гарантії. Ми знаємо американців: дай їм палець, зажадають усю руку. До речі, я хотів з’ясувати…

Карл зрозумів групенфюрера і не дав йому договорити:

— Рахунок на ваше ім’я відкрито у “Вонтобель і К°”. Внесено суму, одержану від містера Гарленда.

Фон Вайганг задоволено посмикав себе за підборіддя.

— Бог послав мені в твоїй особі незамінимого помічника, — мовив сентиментально.

“І для того, аби переконатися в цьому, ти ледь не відбив мені печінки”, — зіщулився Кремер.

Нічого не відповів, заплющив очі і позіхнув. Фон Вайганг підняв комір пальта.

— Спи, — сказав, — тобі несолодко було в останні дні…

“Знає кішка, чиє сало з’їла”, — згадав Карл прислів’я. Також підняв комір і повернувся до вікна.

Комісію імперського Управління безпеки очолював штандартенфюрер СС з вродливим, мало не жіночим обличчям. Видно, власна зовнішність дуже подобалась йому, бо час від часу виймав невеличке дзеркальце, уважно розглядав своє відображення, поправляв зачіску. Разом з ним приїхали літній оберштурмбанфюрер з шрамистим обличчям і зовсім молоденький унтерштурмфюрер — йому краще б личила форма гітлерюгенда, ніж мундир офіцера СС.

Напередодні фон Вайгангові дзвонив Кальтенбруннер. Повідомив, що комісія створена для більш об’єктивного вивчення справи і підлягатиме групенфюреру, але фон Вайганг зрозумів: цей дзвінок — ні до чого не зобов’язуючий жест ввічливості людині, що близька до самого рейхсфюрера СС Гіммлера.

Аби не опинитися в дурному становищі, фон Вайганг вирішив не втручатися в роботу комісії і зайняв найбільш зручну позицію стороннього спостерігача. Штандартенфюрер одразу оцінив його делікатність — він підкреслено шанобливо ставився до групенфюрера, аби потішити його самолюбство, і обидва були задоволені.

Першим члени комісії допитували штурмбанфюрера Ерлера.

Чекаючи розслідування, штурмбанфюрер перенервував, чув, що сам фюрер, дізнавшись про вибух, оскаженів — тупотів ногами, лаявся й наказав суворо покарати винних. Це ж не жарт — сам фюрер, і Ерлер сидів перед членами комісії розгублений та безпорадний, плутаючись і невлад відповідаючи на запитання.

Лише в одному він був послідовний до кінця: після того, як Мауке вислідив небезпечних злочинців, він, Ерлер, віддав наказ про негайний арешт їх і вимушений був змінити своє розпорядження лише під відповідальність гауптшарфюрера, який плекав надію вийти на слід інших членів організації. Коли б його наказ був виконаний, доводив Ерлер, небезпідставно вважаючи саме цей пункт рятівним для себе, Ульмана б вчасно знешкодили і обірвалася б нитка, що зв’язувала диверсантів з штейгером Гібішем.

Штандартенфюрер, який розглядав у дзеркальце невеличкий прищ на підборідді запитав невинним тоном:

— Ви дали письмовий наказ гауптшарфюреру?

— Ні, але це може підтвердити унтер-офіцер Кейндель, який чергував тоді по гестапо.

— Припустимо. Але ви могли наполягти на виконанні свого розпорядження.

— Гауптшарфюрер Мауке безпосередньо відповідав за операцію, і я вважав, що йому на місці видніше.

— На вас, як заступника шефа гестапо, були покладені обов’язки по контролю над зовнішньою, охороною важливого військового об’єкта, — зсунув брови штандартенфюрер. — Нещодавно групенфюрер фон Вайганг особливо звернув вашу увагу на необхідність підвищення пильності, а також вимагав негайно покінчити з комуністичним підпіллям у селищі!

— Так, — погодився Ерлер. — Я дуже ціную вказівки групенфюрера і саме після цього задумав операцію, котру було зірвано з вини гауптшарфюрера Мауке.

Штандартенфюрер поморщився — чорт забирай, він починає потрапляти у незручне становище. Якщо б не галас навколо цього Мауке, все було б просто. Заарештувати гауптшарфюрера, Ерлера — на Східний фронт, і закрити справу. Але ж у кінохроніці показували, як сам Гіммлер нагороджує залізним хрестом Мауке, а рейхсфюрер СС не може помилятись… А тут ще клятий прищ на підборідді. Маленький, та червоний — і болить… Справді — ситуація!..