Любов і піраньї

Вал ротора однієї з турбін гідроелектростанції «Ітаіпу»

Важко описати словами те враження, що справила на мене, інженера-енергетика за освітою, ГЕС «Ітаіпу». Я безсилий, адже єдина можливість повною мірою оцінити монументальність та грандіозність дамби — побачити її на власні очі. Під час навчання в університеті мені доводилося проходити практику і на Рівненській, і на Хмельницькій АЕС. Звісно, я не ядерник, я лиш звичайний енергетик, а тому до реактора доступу не мав. Зате у турбінному залі мені довелося побувати не один раз. Пам’ятаю, наскільки я був вражений, коли на третьому курсі вперше потрапив у турбінний цех одного з енергоблоків Рівненської АЕС. Одначе після відвідин «Ітаіпу» я зрозумів, що українські атомні станції — це лиш недолугі карлики у порівнянні з бразильсько-парагвайським гігантом. Ви навіть не уявляєте, скільки сил було затрачено, скільки розрахунків проведено, скільки людської енергії всаджено між тим днем, коли в чиїйсь голові виник напівбожевільний задум найбільшої дамби світу, і моментом, коли відкрили перший шлюз і вода під натиском понеслась на лопатки першої турбіни…

Та чи було воно того варте?

Дати однозначну відповідь доволі складно.

ГЕС «Ітаіпу» продукує 95 терават-годинекологічно чистої електроенергії щорічно, при цьому не використовуючи горючих вуглеводнів або ж ядерного палива. Для того, щоб виробити аналогічну кількість енергії на ТЕЦ, потрібно було б спалювати 434 тисячі барелів нафти (або відповідну кількість газу) щодняпротягом року! Гадаю, і Парагвай, і штат Парана в такому випадку не бачили б сонця через колосальні викиди продуктів згоряння в атмосферу, основним серед яких був би сумнозвісний «парниковий газ» СО ₂.

Однак будь-яка медаль має дві сторони. Багато хто критикує дамбу, наголошуючи на тому, що під час будівництва було затоплено 700 км ²унікальних лісів. Декілька видів рослин практично повністю зникли з лиця планети. Багато поселень Гуарані були зруйновані, опинившись глибоко під водою. Окремі науковці застерігають, що велетенське штучне озеро, яке утворилось після спорудження дамби, може призвести до разючих змін клімату в регіоні. Хто правий, критики чи заступники «Ітаіпу», зможе розсудити тільки час.

Дамба «Ітаіпу» (вид з вершини масивної бетонної греблі) Утім, попри всі спірні питання, дамба «Ітаіпу» є, без перебільшення, монументальною спорудою. Добра чи погана, вона є яскравим символом нашої цивілізації, символом сили людської думки, розвитку та прогресу, а заразом і стилю нашого життя. Людина — єдина істота на планеті Земля, котра радикально змінює світ, що її оточує. «Ітаіпу» напрочуд чітко демонструє, наскільки сильними є ці зміни.

Принцип роботи гідроелектростанцій

Гідроелектростанція використовує енергію водяного потоку. На противагу ГЕС, в атомних станціях використовується енергія, що вивільняється при розпаді атомів, наприклад, урану, а на теплових — енергія, що виділяється при спалюванні горючих вуглеводнів: мазуту, газу тощо.

Для роботи ГЕС зазвичай будують дамбу. Вона перекриває русло річки, таким чином створюючи напір води. Воду, яку забирають з вершини греблі, подають на лопатки турбіни, котра обертає ротор генератора, таким чином продукуючи електроенергію. Гідроелектростанції мають безліч переваг. Зокрема, їхні турбіни можуть працювати в будь-якому діапазоні потужностей, що дозволяє регулювати вироблення електроенергії залежно від потреб споживача, річки самі по собі належать до відновних джерел енергії, ГЕС не забруднюють навколишнє середовище, в середньому собівартість виробітку електроенергії вдвічі менша, ніж на ТЕС.

2009 blackout

10 листопада 2009 року (трохи більш ніж за місяць до мого візиту на станцію) через сильний шторм, який накрив увесь бразильський штат Парана та половину Парагваю, передача електроенергії від «Ітаіпу» раптово обірвалась. Ураганний вітер пошкодив три основні високовольтні передавальні лінії (сама ГЕС не постраждала). Аварія призвела до масових відключень електроенергії, повністю зануривши в темряву весь Парагвай, а також залишивши на кілька годин без світла Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Еспіріто-Санто та інші бразильські міста. Загалом знеструмленими залишилося майже 50 мільйонів людей.

Ця аварія продемонструвала, наскільки вразливою є людська цивілізація і наскільки сильно ми залежимо від наших машин. Бразилія дещо менше постраждала від аварії, проте Парагвай, котрий не мав резервних джерел енергії, виявився повністю паралізованим. Життя в країні фактично припинилося.

ГЕС «Ітаіпу» в розрізі

* * *

Перший раз, як ви зрозуміли, я потрапив у Парагвай, просто перейшовши на парагвайську половину станції «Ітаіпу».

Трохи згодом, повернувшись до Фоз-ду-Іґуасу, я дізнався, що насправді у Парагвай (тобто у Парагвай по-справжньому) потрапити не так і важко. Для цього достатньо перебратися через Парану мостом Ponte da Amizade. З іншого боку річки, на парагвайському березі розкинулося прикордонне містечко під назвою Сіудад-дель-Есте. Більше того, багато бекпекерів, що стирають сандалі на трактах Бразилії, саме так і роблять, додаючи до різноманіття своїх поневірянь один день у Парагваї.

Значок, яким позначаються

HI-хостели Чесно кажучи, ідея належала не мені. Мене підмовили попертися в Сіудад-дель-Есте Хесус, кумедний низькорослий португалець із лицем топ-моделі з обкладинки якого-небудь жіночого журналу та з кумедною манерою розмахувати руками під час розмови, та Мартін, русявий і веснянкуватий, зростом ще менший за Хесуса, але дуже жвавий та задиркуватий новозеландець. Ми ночували в одній кімнаті чудового НІ-хостелу (з басейном, тренажерним залом, власним баром та відкритою верандою для щоденних вечірніх паті), який розташувався практично у центрі Фоз-ду-Іґуасу, а отже, просто не могли не зблизитись.

Хесус та Мартін познайомилися в одному з хостелів Ріо-де-Жанейро, після чого цілий тиждень мандрували разом, встигнувши за цей час стати друзями не розлий вода. Зазвичай дружба бекпекерів міцна, але коротка, мов хвіст у французького бульдога, тож у Фоз-ду-Іґуасу вони мусили розійтися. За п’ять днів Мартін їхав автобусом до Буенос-Айреса, звідки летів додому в Нову Зеландію, а Хесус, як і більшість європейців, підготовка яких до мандрівки обмежується купівлею квитків, ще не знав, куди подасться. Він хотів відвідати Пантанал, однак, наслухавшись моїх історій про початок сезону дощів та безперервні зливи, роздумав.

Хесус та Мартін постійно сварилися через презервативи. Доходило ледь не до бійок. Відчайдушний Мартін стверджував, що кондом — це ганьба людства. Він лаявся та бідкався, що цей гумовий винахід не гідний справжнього чоловіка.

— Я навіть під час випадкових контактів під час подорожей не вдягаю презерватив! — запально заявляв куций новозеландець. — Ним можуть користуватись тільки слинтяї та геї!

Хесус не мовчав і ставав на захист кондомів. Він категорично підкреслював, що без презервативів не можна, секс без запобіжника ризикований і небезпечний, а ще називав Мартіна кретином, після чого казав, що той колись дограється.