Меч і хрест

І раптом Місто ввалилося в її життя, заповнивши його все до країв, і пласкі історії з підручників, перекази та легенди несподівано набули об’єму, запаху та крутизни реальних гір, вулиць і будинків. Далеке, як утомлена казка, минуле і подрібнене рутинне сьогодення злилися в єдине й неподільне – завжди. Точно так, як і бездумна назва вулиці Ярославів Вал несподівано набула для Марійки одвічного, важливого та вічного сенсу.

Тут (вона ж знала це з першого курсу!), від Золотих воріт у Київ, проходив високий вал, що захищав Град од ворогів. І можливо, тисячу років тому, на тому ж місці, де сидить зараз вона, сиділа на варті її прапрапопередниця.

Слава тебе, ясная Киевица!

Да пребудет сила с тобой, когда ныне, как и в любую иную ночь, стоя на горе, породившей Город, ты, завидев на небе красный огонь, полетишь туда, чтобы остановить то, что может нарушить Истину.

Да пребудет мудрость с тобой, когда на первый праздник года ты будешь вершить свой суд над вечностью, недоступной глазам слепых.

Помни: Киев властвует над тобой, так же как и ты над ним!

Умей слушать то, что Он говорит тебе, и не страшись ничего, ибо твой Город всегда защитит тебя, так же как ты защищаешь его.

Ты – его закон, но есть законы и для тебя, ибо тот, кто стоит на границе между тьмой и светом, не может принадлежать ни свету, ни тьме…

Стенувши колючими від уранішньої прохолоди плечима, Марійка повернулася до кімнати й погладила темношкіру книгу.

Дарина спала на канапі, зануривши ніс у ніжну шию Ізиди Пуфик, – мордочка кішки влаштувалася на Дарининій щоці, а дві передні лапи зовсім по-людськи обіймали Даринину шию. Вигляд у обох був абсолютно ідилічний. Скоса поглядаючи на свою безсонну хазяйку, сувора Беладонна мовчки бродила по виступах книжкових полиць. Марійка хитнула головою, дивуючись, як кішка утримується на такій вузькій «доріжці». Спіймавши її погляд, киця манірно й повільно потерлася шиєю об корінці книг.

Зітхнувши, Ковальова вкотре окинула невсипущим поглядом кімнату, вишукуючи відповідь, яка позбавила її сну. І спіткнулася. Їй здалося: терези в руках блакитної «візантійки» над каміном змінили своє положення – відучора ліва чаша опустилася трохи нижче…

Пролунав гуркіт.

– Ну що іще? – сонно промимрила Дарина. – Котра година?

Беладонна стояла на полиці, незворушно поглядаючи на звалені нею книги. Марійка поглянула на годинник – старенька віддана «Чайка» на її руці показувала 6.15 ранку.

– Початок сьомої. – Марійка акуратно зібрала розкидані томи, зверху опинилися два художні альбоми. – Врубель. І Васнецов! От до речі!

– Фе, рань яка. І чого тобі не спиться? – плаксиво обурилася Дарина Чуб.

– Даринко, я знаю, хто ми! – безжально добудила її збуджена подруга. – Ми не відьми! Ми – захисниці Києва! На зразок трьох богатирів.

– Так що, нам тепер і поспати не можна? – розсердилася Дарина.

– Розумієш, – неспокійно відзвітувала новоявлена захисниця, – я все думаю, кому знадобилося різати цю картину?

Вона допитливо подивилася на врятованих Дариною «Богатирів», що сиділи верхи на трьох різномастих конях, – чорному, білому та рудому. Просто як їхні кішки!

– Уявлення не маю! – незадоволено відбилася Чуб, занурюючи обличчя в подушку. – От якби її вкрасти хотіли, було б зрозуміло – вона ж напевно неміряних грошей коштує. А так, якому божевільному ці три «Богатирі» заважали? І яке відношення до нас має Васнецов? Він же взагалі російський художник, у Третьяковці висить.

– Ну… – Марійка вже уткнулася в передмову, звіряючи забуті нею дані (Білет № 14. Питання 1. Культура України кінця XIX – початку XX ст.). – Васнецов десять років жив у Києві, на Володимирській, 28. Це він розписав наш Володимирський собор, найгарніший у світі! Дивися! – радісно показала вона улюблену репродукцію Дарининій байдужливій потилиці. – Це князь Володимир!

– Святославович? – неприязно уточнила потилиця Чуб.

– Так, син Святослава Ігоревича й онук княгині Ольги. А ще саме тут, у Києві, Васнецов працював над двома своїми найвідомішими картинами «Іван-царевич на сірому вовку» та «Богатирі». А вже потім «Богатирів» купив Третьяков у Москві.

Скуйовджена голова Дарини жваво виринула з подушки:

– І тільки-но ця картина повернулася до Києва, її відразу спробували знищити! Дивно… – мовила вона.

Позбувшись лежанки у вигляді Дарининої щоки, Пуфик незадоволено сплигнула з канапи. Але відразу ж повернулася назад і діловито понюхала обличчя Дарини: вона чи ні?

– Що, жерти хочеш, кицю? – зрозуміла її Чуб. – Як гадаєш, – звернулася вона до Ковальової, – рундуки вже відкриті? Потрібно терміново збігати купити щось, інакше я помру просто зараз. А ти пам’ятаєш, як ми вчора літали?! Оце було що-о-о-сь!!!

– Я ввесь ранок книгу переглядала, – спробувала повернути її до богатирської проблеми Марійка. – Думала: раптом там є про такі випадки. Але вона – безрозмірна! – Студентка обдарувала товсту книгу ніжним поглядом (судячи з усього, в устах історички це був найсолодший із компліментів). – А в перших розділах самі замовляння та зілля. Є навіть, – соромливо хихикнула вона, – спосіб, як визначити вагітність одразу після….

– Сексу? – пожвавилася Дарина. – І як?

– Тут написано, що Києвиці достатньо заглянути в жіночі зіниці, й вона побачить у їхній глибині вогонь нового життя. Гарно, правда?

– Нічо… А як голубих приворожувати, там є?

– Не знаю, – здивувалася Марійка. – А взагалі, присухи багато. Тобто рецептів, як присушити людину до себе.

– Це якраз те, що мені потрібно! – Чуб ривком сіла в ліжку й почала спішно розшукувати свої черевики, що порозбігалися. – Не все ж іншим допомагати, треба й собі!

– Але мені здається, – завагалася Марійка, – ми не мусимо використовувати це закляття на зло. А присушувати когось проти волі…

– А давай, – відважно запропонувала Землепотрясна, – зробимо спочатку для рівноваги щось дуже хороше, а потім можна буде зробити щось погане! – І, побачивши Марійчине витягнуте обличчя, нудотно проспівала: – Ну яка ж ти все-таки, Мусю, зануда! Ой, перепрошую: Марія-зануда. Чуєш… – роздратовано прислухалася вона. – Здається, особистий монстр наш завітав! І цій не спиться. Де ви тільки такі на мою голову взялися?!

Із коридора долинуло дряпання ключа в замковій шпарині та звук дверей, що відчинялися.

– Зараз знову нам мізки паритиме! – передбачила Дарина. – А ми їй у відповідь розповімо, як ми літали! От вона вкакається! – Землепотрясна заздалегідь розтягнула губи перед початком свого запаморочливого тріумфу.

До кімнати впливла Катя з трьома пляшками кока-коли в руках і пухким пакетом із бутербродами.

Вигляд у неї був абсолютно приголомшливий – вона всміхалася!

– Salve! – вітала вона їх.