Імена твої, Україно
Шрифт:
населених пунктах, навіть серед боліт та
лісів. І це всупереч панівним релігійним поглядам,
всупереч загрозі фанатиків вбити його особисто.
Смертність зменшується в п’ять-вісім разів – і то
було тихою втіхою, дужчою за всі небезпеки.
Близько двох десятиліть життя віддав Володимир
Хавкін Індії. З нашвидкуруч, за три дні створеної лабораторії
проти бубонної чуми, виросте Бактеріологічний
інститут, який по смерті назвуть його іменем,
в Бомбеї встановлять
кінці світу розійдуться понад чотириста мільйонів
доз вакцини, яка врятує мільйони від жахливої смерті
та мук. Англійська королева Вікторія вручить орден
Кавалера Індії, а Паризька академія відзначить Володимира
Хавкіна спеціальною премією за визначний
вклад в медичну науку і практику.
97
З далекого Бомбея у скрутний час прийде поміч і
в рідну Одесу – Данило Заболотний, майбутній президент
Академії наук України, «гаситиме» початки
епідемії вакциною Хавкіна.
А в Одесі Володимир побуває вже у літньому віці,
сколесивши немало доріг по світах та здолавши океанських
хвиль – у 1927 році. Пройде вулицями, відвідає
університет, будинок, де колись була Пастерівська
станція, і, звісно, дім на вулиці Коблевській, № 38, в
якому мешкав студент Володимир Хавкін. Тут у нього
вони збиралися ще зовсім юні, захоплені ідеями народовольців,
на студентські сходки. Особливо здружився
він із братами Володимиром, Степаном і Герасимом
Романенками. Та студентство доволі швидко впадає в
аж надто пильне жандармське око, за молоддю назирці
ходять нишпорки, хоч не бракує «стукачів» і в студентському
середовищі. Це вже потім з’ясується, що
жандармське безупинне стеження тривало майже вісім
років. Після чергового доносу «стукача» Степана і
Володимира Романенків арештовують, під час обшуку
в Степана до того ж знаходять позацензурне женевське
видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, лише Герасимові
вдається втекти за кордон…
Небавом полишить кордони російської імперії і
майбутній головний бактеріолог Індії.
Володимир Хавкін достойно продовжив науковий
і лікарський досвід іншого свого земляка – Данила
Інститут імені
Володимира Хавкіна
9898
Виробництво
протичумної
вакцини Хавкіна.
Бомбей, кінець
1890-х рр.
Самойловича, якого знаний французький лікар
П. Ж. Ка баніс заслужено назве «величним благодійником
людства».
…Над Москвою, напівспорожнілою та оточеною
карантинними заставами, розпростерла чорні крила
невидима смерть – чума. І такі самі чорні хмари клубочилися
над вулицями й провулками, густі та ядучі
хмари. Цілодобово, за рекомендацією медиків, москвичі
палили багаття з соломи і гною, в такий «науковий
» спосіб рятуючись від невмолимої біди. Ще 1654
ро ку чума забрала життя більш як половини жителів
міста, науковці застерігали царицю про нову загрозу,
але Катерина ІІ вірила більше придворним підлабузникам,
які заспокоювали її. Час для карантину був втрачений,
чума вихлюпнулася на вулиці, і трупи людські
не встигали прибирати поліцейські. До цієї сумної
праці залучали «колодників», тюрмаків, кримінальних
злочинців, випущених спеціально раніше строку.
– Чорні дияволи! – панічно хрестилися москвичі
й тікали чимдуж, бо «колодники» свій погребальний
труд суміщали зі звичними грабежами. За добу в Москві
гинуло спочатку до 900 чоловік, згодом кількість
мерців перевищила 1200… Хтось пустив чутки, що чудотворна
ікона Боголюбської Богоматері біля Варварських
воріт зцілює стражденних і народ ринув туди.
Архієпископ Амвросій, боячись біди у цій несусвітенній
сутолоці, наказує перенести ікону в найближчу
церкву. Обурений люд забиває палицями на смерть
архієпископа, знищує карантинні загорожі. Кинута
на придушення бунту армія всіює Красну площу сотнями
повстанців.
У такий час 27-річний Данило Самойлович приймає
спеціальну лікарню при Угрешському монастирі.
Він цілодобово біля хворих, лікує, ріже гнійні бубони,
доглядає нещасних. А коли при Симоновому монастирі
відкривають спеціальну лікарню для «чумних»
на 2000 хворих, він переходить сюди. Мужній лікар
застосовує свою методику лікування, так само самовіддано,
істинно по-християнськи, клопочеться про
хворих. Інакше він і не уявляє – вихованцеві Київської
академії, синові й онукові священиків із села
Янівці на Чернігівщині змалечку був прищеплений
християнський дух. А ще ж скільки рятував люду від
болі та смерті як полковий лікар на турецькій війні…
Тричі чума «хапала» Данила Самойловича і тричі
– дивом! – він знову ставав на ноги, щоб знову
відводити від тисяч смертельну загрозу. Врешті до
вересня 1775 року чума відступила. І тепер колегилікарі
наполегливо радять Самойловичу узагальнити
власний досвід, виїхати за кордон для захисту докторської
дисертації.
А далі був Страсбурзький університет у Франції
з вельми авторитетним медичним факультетом, Австрія,
Німеччина, Голландія, Англія. Блискучий захист
докторської дисертації. Вперше друком виходять наукові