Імена твої, Україно

роботи про чуму 1771 року. Свої праці Данило

Самойлович надсилає Катерині ІІ, Сенат підтверджує

їхню наукову та практичну цінність, але пропозиції

Самойловича цариця нехтує.

Сім років серйозної європейської школи, здобуття

авторитету та наукового імені – і вчений повертається

в Петербург. У Росії критичний брак медичних

спеціалістів.

– Та знаєте, зараз немає вакансій, – ухильно, ховаючи

очі, відповідає чиновний люд.

Більш як півроку вчений залишається безробітним,

аж доки не допоміг професор МаксимовичАмбодик.

100100

Володимир Хавкін

(перший справа)

в лабораторії

Іллі Мечникова.

1892 р.

На південь України тим часом насувається чума,

від Херсона і аж до Лубен і Диканьки гинути почали

тисячі людей. Знову знайома бездіяльність влади, аж

доки від чуми не помирає командувач Чорноморського

флоту і Херсонського адміралтейства Ф. Клокачов.

Тільки тепер надходить вельми чемний лист графа

Потьомкіна: «Известное искусство и прилежание в

отправлениии звания вашего побудили меня вам поручить

главное, по должности медика, наблюдение

всех тех способов, которых употребление есть нужно

ко уничтожению и искоренению открывающих

иногда прилипчивых болезней, Херсон, потерпевший

от заразы и по соседству с турками, близкий к

сему нещастию, должен быть первейшим предметом

попечения вашого»…

І знову пекельна праця, порятунок людей. Кременчук,

Катеринослав, Херсон, знову Кременчук.

Катеринославський намісник у рапорті не стримує

захоплення: «Самойлович, об нем другое промолвить

нельзя, как герой чумной, или истинный эскулапий,

или, когда хотите, Гиппократ. Ей, ей, я перед вами

не вру». А горе шириться – вже Кишинів у чумному

вогні, Бендери, Очаків… І водночас напружена науко

ва робота, нові публікації. В 1876 році Данила Самойловича

(у сорок років!) до свого складу обирають

чотири зарубіжні академії, а імператор Священної

Римської імперії Іосиф ІІ нагороджує великою золотою

медаллю.

Подвижницький труд не залишається непоміченим

і для царських чиновників. Командувач військ

генерал Самойлов клопоче перед Потьомкіним про

нагородження Данила Самойловича орденом святого

Володимира. Та де там, нагороди отримували різні

канцеляристи, тільки не лікар і вчений. Тим паче, що

«стукачі» донесли, що поїздку і гульки Катерини ІІ

охопленою чумою Україною (поправді, бенкет у час

чуми) Самовлович назвав «бутафорією».

У книзі французького вченого і педагога Жільбера

Ромма «Путешествие в Крым 1786 р. – (Ленінград,

1941р.) у дев’ятій примітці знаходимо таке:

«Самойлович. Данило Самовлович – врач, приобретший

западноевропейскую известность своими

исследованиями чумы, автор ряда научных трудов

на русском, французком и латинском языках… Одна

из его работ посвящена вопросу о возможности

прививки чумы («Memoire sur L’inoculation de la peste

», Paris,1782). Сегюр, французский посол в России,

рассказывает, что Самойлович, сделавший себе несколько

таких прививок и просивший разрешения

расширить опыт, чрезвычайно раздражил этим Екатерину

и подвергся немилости».

Двічі марно клопотав про нагородження Самойловича

поранений в руку і груди Суворов, якого лікар

поставив на ноги. Зате коли Данило Самойлович вигнав

злодюгу німця-аптекаря, його самого залишили

безробітним. Зрозуміло, про це знала Софія-Фредеріка-

Августа Ангальт-Цербська, вихрест у православ’я

із вигоди, вбивця власного чоловіка, аби самій зійти

на престол, яку ще іменували Катериною ІІ.

Даремно Данило Самойлович писав чоловіковбивці:

«Я перший заснував і облаштував Витівський,

нині Богоявленський госпіталь, де з 1788 року по

травень 1790 р. були на руках моїх 16 тисяч хворих

військовослужбовців, обезсилені важкими хворобами.

Із них вилікувано 13 824 і залишилось на травень

1038 осіб. Я хворий, маю дружину і двох малолітніх

102102

дітей. Прошу вас мене трудовлаштувати чи призначити

пенсію…»

На той час Данило Самойлович був обраний членом

академій Паризької, Марсельської, Тулузької,

Діжонської, Мангеймської, Туринської, Падуанської

та інших – тринадцяти академій, в тім числі Російська

вважала за честь мати такого серед своїх рядів.

Багато віків людство боролося з неймовірним жахом

чуми. Лише в шостому столітті, у часи Візантійської

імперії, вона забрала понад сто мільйонів життів,

мільйони й мільйони гинули в часи наступні. То

ж сказане знаменитим французом про сина чернігівського

священика «величний благодійник людства»

однаковою мірою справедливе для обох – одесита,

єврея за національністю Володимира Хавкіна і українця

з Чернігівщини Данила Самойловича.

103

ЛИШ ПРАВДА

ЗОСТАНЕТЬСЯ

У сирому грудневому повітрі пріле осіннє листя

пахло старим вином, інколи з’являвся на хвильку просіяний

через дрібне ситце дощик, але лише на хвильку,

бо засоромлено враз зникав – загуляла, забарилася

десь зима, осінь же зовсім втомилася. Священик в