Імена твої, Україно

Генеральний писар опустив очі додолу, мов запилене

взуття прибульців цікавило його більше, ніж вираз

облич дипломатів.

– Зараз настав особливий момент, – долучився

парижанин до мови. – Ні для кого не секрет, що через

невчасну смерть коронного гетьмана Ходкевича

та хворобу королевича Володислава роль гетьмана

Сагайдачного у битві під Хотином була визначальною.

Тому Версаль і Ватикан повторно розглядають

можливість призначення його ясновельможності Сагайдачного

головнокомандувачем європейських сил

супроти великої загрози з боку Туреччини всьому

християнському світові. Добре було б, коли б після

одужання від рани гетьман вирушив у дорогу для багатосторонніх

перемовин.

– Його ясновельможність гетьман Сагайдачний

уже в дорозі, – тихо сказав генеральний писар.

Прибулі здивовано перезирнулися.

– Нам ще вранці казали, що рана серйозна, тим

паче, стріла отруєна…

– Його ясновельможність уже в дорозі до Бога.

Гетьман Сагайдачний щойно відійшов у кращий світ,

– генеральний писар підвівся з-за столу, підійшов до

вікна і напівпричинив його.

Тієї ж миті десь вдалині пролунав гарматний постріл.

Гості здригнулися від несподіванки, а збагнувши,

й собі ступили крок до вікна. Козаки викочували

гармати, й один за одним звучали постріли, звучав

7878

останній, прощальний салют гетьманові. А як стихло

гарматне відлуння, озвалися першими дзвони КиєвоБратського

монастиря, де навік упокоїться гетьман

Сагайдачний. Вже інші храми підхоплюють той сумовитий

передзвін, і здіймається він над всім містом у

блакить весняного неба, а разом з ним здіймається і

відбуває многостраждальна гетьманська душа. Душа

грішника-воїна, що не випускав шаблі із рук все свідоме

життя, душа праведника, що всі маєтності віддав

на школи, церкви й монастирі; не маючи своїх дітей,

він кожного сущого на цій землі вважав своєю

дитиною і своєю ріднею, і про кожного клопотався до

останнього подиху, до останнього поруху серця свого

многостражденного…

79

ПОВЕРНЕННЯ БОГУНА

Арештованого Івана Богуна так спішно виводили

з Марієнбурзької фортеці, що тюремний стражник,

зачепившись полою за дверну ручку, мало не підвис

– тільки кріпкі нитки затріщали, мов дерево від водохрещенських

морозів. «Начебто кам’яні мури не

горять, – подивувався Богун, коли його потягнули до

карети із заштореними вікнами. – І якої трясці їм так

приспічило?»

Поспіх став зрозумілим, коли крізь щілину у шторах

Богун побачив королівський палац. Попід руки,

зв’язаного, його повели, мало не спотикаючись, довгими

мармуровими східцями.

Король Ян Казимир сидів незрушно, не давшись

взнаки від появи в розкішній залі людини у зім’ятій

та обідраній тюремній одежині.

– Мені багато розповідали про вас, полковнику,

– врешті озвався король таким тоном, наче вони вже

подавно ведуть мову і оце з півслова вона продовжується.

– Як правило, з різних свідчень, мов із різнобарвних

камінців фреску, вдається скласти цілісний

образ. А чуте про вас все тулю-тулю до купки – нічого

не вимальовується.

– Немає складнішої за людину загадки. Тому й

нема мудреців над її Автора. – Богун подумки почав

перебирати здогади, як мусульманин вервицю, та

низка виявилася навдивовижу довгою.

– Спробуйте самі розсудити мої сумніви, – вів

далі король, навіть не глянувши на співрозмовника,

мов то і не до нього звертається. – Одні оповідають, і

доведена цього правдивість, що полковник Іван Богун

відмовився навідріз взимку 1654-го присягати московському

цареві Олексію Михайловичу. Цим накликав

великий гнів свого гетьмана, бо не лише сам, а й весь

полк не став під присягу – не вірять московитам – і

край. Турецький султан і кримський хан заманювали

Богуна бубликами, та не хоче він того печива. Річ

Посполита, чого гріха таїти, через третіх осіб теж обіцяла

гетьманську булаву, і від цієї доброї пропозиції

він відвертається. Мало того, навіть не дає відповіді,

Полковник

Іван Богун

8080

натомість нашого листа ґонорово вручає самому Богдану

Хмельницькому. То з ким же він тоді?

– Та сторона мила, ваша величносте, де мати родила,

– стенув плечима і пересмикнув ними Богун, бо

від туго зв’язаних сирівкою рук вже не тільки руки, а

й плечі отерпли.

– Та, розв’яжіть же його, – буркнув король на

нетямущу варту.

Стражники здивовано і сторожко перезирнулися,

але не осмілилися на непослух, тільки підступили ще

ближче до бранця.

– Нехай, я розумію, штурмували і брали багаті

трофеї в Стамбулі, інших містах Туреччини, громили

кримського хана і невільників своїх визволяли з

Кафи. Штурмували Москву і врятували королевича

Владислава, майбутнього польського короля – і

за це розуміння та поміч Річ Посполита вдячна. Але

нащо ж ви, полковнику, разом з наказним гетьманом

Ждановичем повели козаків і брали Варшаву та

Краків? Послухалися нерозумних своїх союзників?

Вони пішли собі геть, а ви так налаштували проти