Імена твої, Україно

кусали і рвали вудила. Невидима дуель без шпаг і

пістолів завершилася.

83

РОЗГРОМ РОСІЇ

Кіннота князя Пожарського увірвалася на вулиці

містечка Срібного як вихор після затяжної спеки:

сили оборони були мізерними супроти потужного

війська князя. Мчали вершники вулицями нажаханого

міста, опускалися шаблі на останніх оборонців, не

минали ні жінок, ні дітей, ні сліпого кобзаря на перехресті

разом із його поводирем-малоліткою.

– Все живе й що ворушиться – ваше. І все неживе

й цінне – теж ваше. Але тільки на дві доби. Україна

велика і попереду в нас здобичі куди більше.

Ображено ґелґотали гуси, з переполоханих курей

пір’я і пух заметіллю кружляли вулицями, кувікання

упійманих поросят звучало, як переможні фанфари.

Військо вклалося у визначені князем строки, навіть

впоралося раніше, бо вже на другу добу над Срібним

запала кладовищна тиша, тільки рої мух гуділи

над незахороненими трупами, бо нікому було вже

їх поховати. Як напише про це безпристрасний літописець

– «врятуватися міг лише той, хто мав би

крилаті коні».

…У просторій світлиці ось-ось розпочнеться генеральна

рада старшин. Стіни зі смаком прикрашені

вишитими рушниками, на яких буяли небачені дивовижні

квіти, з-за ікони Божої Матері визирав пучок

висохлого зілля, освячений на Маковея для оберегу

від нечистих сил – вся мирна хатня обстановка ніяк

не в’язалася з мовою перед вирішальною кривавою

битвою. З хвилі на хвилю мав під’їхати гетьман Іван

Виговський, тож козацький генералітет упівголоса

обмінювався репліками, мов для розминки перед головною

розмовою.

– З усіма посли й дипломати порозумілися, тільки

з московитами ніяк не вдається…

– Шведський король підписав угоду, що визнає

нашу незалежність, погодився також, що до козацької

держави переходять Берестейське та Новгородське

воєводства.

– Поновлено союз із Кримом, а Туреччина і Польща

гарантують якнайширшу автономію.

Іван

Виговський

8484

– Всі наші вольності збереглися б, аби на ділі постало

усе, як в угоді, підписаній у Гадячі 16 вересня

1658 року.

– М-м-м, толково полковник Немирич написав

цю угоду.

– А що ви хочете: чоловік не тільки в Україні закінчив

академію, він студіював в університетах Лейдена

і Амстердама, Базеля, Падуї і Сорбони, подивився

власними очима, як діє влада в Англії.

– Пригадуєте, трохи кривилися зверхники усіх

трьох держав, але вже ж згодилися, бо не якийсь «самопал

», а випробувана вже європейська річ.

Стрімко ввійшов гетьман Іван Виговський, усі

встали й після короткого вітання та молитви одразу ж

почалася військова рада.

– Панове старшини, я передусім хочу повідомити

вам про «Маніфест до європейських держав»,

який ми направили в усі монарші двори, всім послам

і представництвам. Європейські народи мають знати

правду про причини війни з московитами не з чужого

голосу, який звик усе перебріхувати, а з голосу нашого.

Дозвольте ж вам зачитати цей документ.

Гетьман читав швидко, але не ковтав слова, радше

викарбовував кожне, час від часу піднімав очі від писаного

і оглядав генералітет, мов звіряючись – видно

було, що маніфест він майже весь знає напам’ять.

«…І не з іншої причини прийняли ми протекторат

великого князя московського, як тільки, щоб нашу

свободу, здобуту з Божою допомогою й освячену

проливом крові могли зберегти. Але цар не виправдав

надій України, не давав їй допомоги проти ворогів,

умовлявся з Польщею про поневолення козаків, наказав

ставити фортецю в Києві, щоб тримати народ у

ярмі, царські воєводи підтримували заколоти, нищили

край. Та зрада підступної Москви явна у всьому,

вона готує нам ярмо, насамперед, домашньою, громадянською

війною, тобто нашою власною зброєю.

Усе те ми виявили … а тепер змушені підняти законну

оборону, та вдатися до сусідів із проханням про допомогу

для своєї свободи. Не в нас лежить причина

війни, що розгорілася…»

Іван Виговський аби перевести дух, на хвилю відклав

писане. По мовчанці, затягнутій і глибокій, що

85

комара, видавалося, можна почути, враз загуділи

старшини.

– А якої ж трясці московському царю ще треба?

– Йому ж пропонувалося – о-го-го!

Гетьман підняв руку, щоби втихомирити товариство,

він нікого не міг обірвати просто так, бо всі вони

в бойових походах не один казан кулешу разом з’їли,

над ними всіма ті самі кулі посвистували, і не відомо

було, кого з них виберуть першим; гетьман просто дивився

на ці обвітрені, вкриті шрамами битв обличчя,

що за звитяжні роки стали як рідні. Нарешті, як стишився

шум, Виговський вів далі.

– Маєте рацію, панове. Вереснева угода в Гадячі

була основою для федеративного об’єднанням України,

Литви і Польщі, аби припинити війни й розбрат.

Всі три держави мали б рівні права. Ця федерація на

європейських засадах не спрямовувалась проти когось

іншого, в тому числі й Москви. Мало того, як ви

знаєте, російській стороні теж пропонувалося приєднатися

до федерації, але не схотіла Москва, рівних