Перстень Борджія
Шрифт:
— А проте я не наполягаю на такій гостині і своє ув’язнення вважаю незаконним і безпідставним, бо ні на землі Франції, ні деінде я не вчинив нічого протизаконного, а якщо й маю на думці виконати щось суперечне з сухою літерою параграфів, то це, доки я не здійсню свій намір, виключно моя особиста справа. Протестуючи проти насильства, вчиненого супроти мене, до якого приєднались і ви, я заявляю, що накиваю п’ятами при першій же нагоді.
На мушкетерів його мова справила вельми приємне враження.
— На чужинця, який розмовляє по–французькому так, що його мову ледь можна відрізнити від італійської, ви дійсно справжній gentilhomme [33] ,
Він на хвильку замислився, закручуючи вус, тоді закінчив:
— Звернути на вас пильну увагу.
— Дякую вам за поміркованість і поблажливість, — мовив Петр, усміхаючись.
— Не всміхайтеся, пане, — зауважив де Тревіль. — Коли королівський мушкетер каже, що зверне на когось пильну увагу, в цьому немає поміркованості й поблажливості. Погляньте.
33
Дворянин (фр.)
Він витяг пістоль, підкинув у повітря мідну монетку й вистрілив. Монетка, в яку влучила куля, не впала на землю, а врізалась у кору старого платана, що ріс посеред двору ратуші.
— Непогано, — сказав Петр.
Капітан де Тревіль кивнув на своїх кадетів.
— А зараз, панове, ваша черга показати, що ви вмієте. Хлопці — їх було дев’ятеро — стали в ряд із пістолями
в руках.
— Чи можна мені замість мідяка вистрелити в мідний ґудзик? — запитав один з них.
Капітан де Тревіль здивувався.
— Чому?
— Бо я зовсім не маю грошей, — сказав кадет, усміхаючись від вуха до вуха. Це був високий юнак, кремезний, але з ніжним, як у панни, обличчям і гарними світло–блакитними очима.
— То нехай вам хтось позичить, — мовив капітан.
— Боюся, що я вже вичерпав увесь кредит у моїх приятелів, — відповів кадет.
Насуплений капітан подав кадетові мідяк.
— На сьогоднішній вечір я замовив у «Червоній корчмі» у В’єні баранячу печеню, кращої за яку не готують в усій Франції, — зауважив капітан. — Якщо не вцілите, Арманде, будете лише слину ковтати. Ну, панове, до діла.
Кадети підкинули свої мідяки і залп із дев’яти пістолів пролунав мов грім. Із дев’яти монет упала на землю лише одна.
— Жан–Поль, Жан–Поль, я найменше сподівався, що саме ви так осоромите мене, — гірко мовив капітан де Тревіль.
— Але ж ви знаєте, mon capitaine, що в мене пошкоджена права рука, — відповів Жан–Поль, упертий з вигляду хлопець із міцним випнутим підборіддям.
— Не треба було її пошкоджувати, а коли так уже сталося, слід було стріляти лівою, — сказав де Тревіль і обернувся до Петра. — То що ви на це, пане?
— Теж непогано, — відповів Петр.
— Здасться, ми не справили на вас особливого враження, — зауважив де Тревіль.
Петр, почувши добре знайомий йому голос Спокусника, що нашіптував спробувати неможливе, відповів:
— На жаль, дійсно не справили. Я, демонструючи стрілецьку майстерність, завжди влучаю в дві монети водночас.
— Це неможливо, — вражено сказав де Тревіль.
— Кажете, що це неможливо, а я, беззбройний в’язень, не можу переконати вас у протилежному, — мовив Петр.
Пан де Тревіль, вагаючись, посмикав себе за борідку, тоді, витягши з кишені дві монетки, відповів:
— Панове, подайте йому два пістолі, нехай покаже, що вміє. Це, чесно кажучи, не порушення приписів, бо
у службових інструкціях не сказано, що начальник ескорту не має права давати ув’язненому набиту вогнепальну зброю; їх авторам така дурниця, мабуть, навіть не спала на думку.Петр старанно вибрав два пістолі, з тих, які йому навперебій пропонували кадети, що були у захваті від такої несподіваної розваги, затиснув їх у правій долоні, а лівою підкинув монетки якомога вище. Коли вони ще летіли вгору, він перекинув один з пістолів у ліву руку, вистрелив із обох нараз і монетки, в які влучили кулі, розплющились об стіну ратуші. А кадети на очах у нажаханих писарів і слуг магістрату, які обліпили вікна на звуки пострілів, кинулись на Петра і з диким вигуком «браво» підняли його на плечі й понесли довкола площі, горлаючи задерикувату мушкетерську пісню:
D’un pied je fais trembler la terre,Et pour me rendre 'egal aux dieux,Je veux escalader les cieux.Pour y produire mon tonnerre.Що в приблизному перекладі означає:
Ех, як тупну я ногою, увесь світ стихає,І щоб буть одним з богів,Видерусь на небосхил,І громовий гуркіт мій звідти залунає.Далі капітан де Тревіль забрав Петрове майно, в тому числі й черес, набитий золотом, і коли слуга привів зі стайні осідланого Петрового коня, всі скочили в сідла.
— Вперед на В’єн, щоб не пересмажилася наша печеня у «Червоній корчмі», — скомандував капітан.
І вони рушили.
Коли ескорт проминув головну браму Валанса й подався на північ вузькою кам’янистою дорогою, що звивалася між річкою і схилами, порослими соснами й дубами, капітан де Тревіль запитав Петра, котрий їхав праворуч від нього:
— Ви граєте в piquet [34] , пане?
— Свого часу, коли траплялася нагода, мене вважали пристойним гравцем у цю хитромудру гру.
34
Пікет, старовинна гра в карти (фр.)
Капітан де Тревіль випростався.
— Про хитромудрість пікету ви, певно, сказали жартома?
— Я справді так вважаю, — пояснив Петр. — Це, звичайно, не така вибаглива гра, як шахи, але все одно потребує певної кмітливості.
— От і гаразд, — сказав капітан де Тревіль. — Сподіваюсь, доки доїдемо до Парижа, ми зіграємо не одну партію. Грошей, судячи з вашого пояса, вам на це вистачить.
— Сподіваюсь, що цих партій буде небагато, — відповів Петр, — бо, як уже вам казав, я втечу від вас швидше, ніж ви гадаєте.
— З вашого боку це неблагородно, пане де Кюкан. Ви хочете скористатися тим, що ми не поводимося з вами, як із звичайним злочинцем, — образився де Тревіль. — Погляньте, я ж навіть не наказав одягти вам наручники.
— Ну, то поводьтеся зі мною як із звичайним злочинцем, — сказав Петр, — накажіть одягнути мені наручники, а я все одно втечу від вас.
— Quel homme! Quel homme! Яка людина! Яка людина! — захоплено вигукнув безвусий кадет з червоними й круглими, мов у дитини, щоками, що їхав праворуч від Петра. — Яка шкода, що він не француз.