Планета Фей

9.00. До дев’ятої ми не живемо, а спимо. Виключення робиться у випадку довгострокових експедицій. Але дуже часто ми ще до дев’ятої встигаємо наробити купу різноманітних подій і ... сварок.

9.00. Ще раз. Отже ми поснідали. Чоловіки мовчать. Їм незручно вкотре пояснювати свою непричетність до зміни курсу гелікоптера. Сумна тиша. Після сніданку розходимося по лабораторіях. Я знову заглиблююся в царство інфузорій, коловерток, амеб і циклопів. Їх тисячі в одній склянці води, неймовірно різноманітних. Мені здається, що серед моїх дрібнюсіньких організмів є теж розумні істоти, звичайно ж, це тільки ілюзія, яка виникає після багатогодинного спостереження.

10.00. Зібралися в кают-компанії. Ендрюс веселий. Каже, що веселість ця пояснюється цікавими результатами його досліджень. Його відкриття полягає в тому, що в хвої навколишніх дерев в пластидах їхніх клітин переважає мономерний хлорофіл, його концентрація відмінна від основної статистики земних хвойних. Каже, що це, можливо, нова модифікація хлорофілу, не "а" і не "б", й не решта відомих на сьогодні типів хлорофілу. На Землі це була б фантастика, але ми не на Землі. Тут можливе інше сприйняття сонячної енергії, та й спектр випромінювання Сонця-2 дещо інший, а це вже стимул до подальших досліджень. Доведеться мені помучитися з евгленами, посидіти над їх генотипом, якщо будуть суттєві розбіжності в геномі, то це задасть хоча б напрямок роботи. Нам головне зачепитися хоча б за щось у будь-якій галузі і, виходячи з одної доведеної гіпотези, працювати далі. Після першого відкриття, інші почнуть наростати на ньому, як сніг на сніговій кулі. Ви ніколи не ліпили снігових мужиків?

Граємо в американський покер, як завжди, але не на гроші. Інакше, Селвінги після закінчення нашого контракту залишаться лиш з пенсійним посвідченням — вони завжди програють.

Гра затягнулася до обіду, всі розтягують час відпочинку. Часто складається враження, що ми не працюємо тут, а просто живемо. Сьогодні роботи мінімум, до того ж, денний робочий час — чотири години, без чіткого розкладу, та, однаково, всі піднімаються вранці, щоб пошвидше все зробити і бути вільними, проте деколи робота так захоплює, заворожує, що в душі прокидається науковий фанат, який заставляє сидіти тебе в лабораторіях зранку і до ночі. Бувають навіть випадки, коли хтось з нас працює і цілі ночі, як це було з плісеневими грибками і перевіркою їх на антибіотичну резистентність.

13.00. Піца-а-а! Ви вмієте її їсти? На Землі чи на Сарматії кожен з нас звик забігати щодня у маленькі піцерії по дорозі на роботу чи додому, чи під час обідньої перерви і перехоплювати там шмат сирної, грибної, з ковбасою, з анчоусами, з кукурудзою піци. Це — норма, але коли вам подають на обід запашну італійську піцу на іншопланетній станції — це справжнє щастя. Такі сюрпризи інколи видає наша кухня швидкого режиму. Ця машина щодня виводить весь персонал "Раю" з себе стандартами свого меню: оптимальний для здоров’я набір вітамінів, білків, жирів і вуглеводів. Кожен Божий день нам видають якісь кашиці, витяжки, натяжки, водички, і купочки незрозуміло чого. Але дуже рідко, зовсім без системи, без графіку ми отримуємо якусь смачнющу страву, як от мисливські ковбаски, шоколадний торт чи піцу.

Комусь можливо стане смішно з мого захоплення такою незначною подією, просто цей "комусь" не жив разом з нами на біостанції, тим паче, без відпустки.

14.00. Я з Даяною щойно повернулися з прогулянки узбережжям. Так хотіли поплавати, та вода виявилася захолодною для наших ніжних тіл, навіть влітку купатися тут захолодно — клімат тайги.

16.00. Знову всі у лабораторіях, крім Томаса. Він пішов у спортзал. Бріксті щодесять хвилин відриває нас від роботи своїми сенсаційними повідомленнями. Нарешті, він приходить до мене в лабораторію дуже веселий.

— Дороті, здається, що знову все правильно. Різновидів хлорофілу я не знайшов, це в стромі була просто якась модифікація і, швидше за все, аномальна.

— Помилився, — спокійно констатувала я.

— На сто помилок, як правило, одне відкриття.

— І скільки ти вже помилок зробив? — сміємося. — Я рада, що ти не взяв собі до голови цю невдачу.

— Розумієш, я поки що його не знайшов. Ця помилка, це виключення ще більше переконали мене в існуванні специфічного для Океану хлорофілу. На якому диску характеристика випромінювання Сонця-2?

— 142-Х.

Він пішов, а точка опори для нових досліджень зникла. Ми знову рухаємось навпомацки.

19.00. Того ж дня я дійсно захопилася роботою і до половини сьомої сиділа в гербарійній. Шукала в старих зразках водяні рослини. Тут подзвонила Даяна з бібліотеки.

— Дороті, що з тобою сталося? — вона справді хвилювалася через мене. Я підійшла до передавача і буркнула:

— Амеби погризли! — вийшло, як потім виявилося, дуже переконливо, бо пані Селвінг прибігла, як шалена, через тридцять секунд. Побачивши мене живою, здивувалася. Кілька хвилин ні я, ні вона нічого не говорили... Даяна дійсно подумала, що на мене напали амеби. Боже! У нас дійсно проблеми з психікою.

20.00. Логічним завершенням такого дня став перегляд чотирьох фільмів "Станція-666" — першокласна комедія про наш стиль життя.

Як завжди, Селвінги розійшлися по різних спальнях. Я підморгнула на сон грядущий Ендрюсу, і ми пішли спати".

— Цікава ця жінка, Дороті, — знову перервав читання Тарас.

— Читай далі, коли заболить язик, скажеш.

— О’кей.

"Вже засинаючи, згадала, що найбільшою подією завтрашнього дня буде мій день народження. Звісно, якщо Бріктсі не відкриє свого нового хлорофілу. Я постараюсь, щоб не відкрив. Це жарт."

Тарас перевів подих і читав далі:

— "26 вересня 2146 рік.

Даяна Селвінг.

Я ще вчора міркувала про те, як сьогодні напишу в журналі от що: "Сьогодні день народження Дороті." Святково звучить, правда?

Хоча говорити про вік жінки не прийнято, але вона всім повторює, що їй двадцять дев’ять. Весела, життєрадісна, багата на вигадливі пустощі. У ній — джерело наших позитивних емоцій. Вона немов долька лимона в коктейлі, без якого напій втратить свій неповторний смак, а наше життя на станції — свою інтригу. Дороті Едмінгтон — наш шеф по розвагах і сьогодні її учням випала нагода перевершити свого вчителя. І так станеться, бо сьогодні день грандіозного шоу, грандіозного за масштабами дослідної станції з персоналом в чотири особи.

9.00. Я і Дороті перед сніданком пройшлися узбережжям, нагулюючи апетит. Обожнюю море, цю вічність руху. Хвильки, чайки. Ці птахи так сумно скиглять, аж серце стискається. Якби мій Томас так верескнув, я б померла. Останнім часом я всього боюся, навіть амеб. Але не будемо про дурниці. Море просто прекрасне, сонечко світить, буянять метелики — усе чудово.

Дороті не згадує про свій день народження, мовчить. Вона й так впевнена, що ми для неї щось підготували, щоб про це нагадувати. Це буде перший день народження людини на цій планеті, що вже є історичною датою.

Раптом вона запитала мене: — Я вже стара?

— Не сміши людей.

— У мене таке враження, що мої найкращі часи проминуть на цій чужій планеті. А повернувся на Землю вже старою дівою.

— Рік тут промине непомітно і не залишитись істотних змін в собі, хіба що принесе великі статки.

Після прогулянки всі дружно поснідали. Свято почнеться о четвертій, а поки що все спокійно. Ніхто майже не навідується до лабораторій, хіба що Бріксті раз ходив туди, усі готують до свята костюми, тости. У повітрі витає непереможне бажання як слід розслабитись і повеселитися. Буде спиртне та делікатеси, які я власноручно приготую за старими рецептами моєї бабусі.