Планета Х

Де всю ніч до ранку гомонять віки,

А як день приходить – десь біжать вони.

Так мені хотілось про оте все знати,

І по всьому світу з ними поблукати.

А гаї шепочуться, а гаї гудуть,

А вже дітки в школу й після мене йдуть.

Хочеш буть хоробрим? – менших захищай,

Хочеш буть правдивим – брехунів карай.

Хочеш буть розумним, то запам’ятай:

Як лягаєш спати – книгу почитай.

Й ось гукнула мати й стала жартувать:

– Швидко постарієш, як все будеш знать.

Та, звичайно, жарти, то звичайний бум,

Та що старші кажуть, те бери на ум.

Та як пройдуть роки і пройде пора,

То згадай, що в тебе мати десь стара.

А, згадавши, вибач їй за ті слова

У яких, можливо, не була права.

Бо малим здається, він хитріший всіх,

А тому й повинні слухатись всі їх.

Та й життєва мудрість не в докорах, Клим,

Хто з нас, покажіть ви, був завжди правим?

То ж важливо, дітки, й помилки прощать,

І не варто матері й батьку докорять.

Адже кінь гасає на скількох ногах,

Й то він спотикається, як і кожен з нас.

А тому усім нам треба вибачать,

І за їхні помилки їм не докорять.

Бо якщо із злістю ти почнеш дружить,

То тоді навіщо і на світі жить?

Пролетять деньочки, пролетять роки,

І тоді по-справжньому все оціниш ти.

І переконаєшся, й це тримай в собі,

Що й тоді праві батьки, й ті, що не праві.

І тоді ти взнаєш, хто така сестра,

Хто така матуся, хто така братва?

А тепер і ще тобі декілька порад

Про які ти мусиш вічно пам’ятать:

Хочеш буть дорослим? Слово дав – тримай!

І за свій поступок ти відповідай!

Хочеш, щоб любили? Сам людей люби,

І на зговір з підлістю ти, браток, не йди.

Хочеш мати друзів, всім даруй сангам,

То тоді не станеш сумувати й сам.

Хочеш стать балбесом? Не читай, не вчись,

І в п’ятнадцять років хутко одружись.

І тоді появляться в тебе віслюки,

Ну такі ж точнісінько як сьогодні ти.

Що на шию всядуться, як оті прищі,

Й будуть гарцювати, ніби на коні.

І тоді, можливо, зрозумієш сам,

Як же з віслюками важко жить батькам.

31.5.1988 р.

БІЛЕНЬКІ РУЧКИ

Ой, вже ці біленькі руки

І божественний цей бюст,

Так і хочеться взять в руки,

І про все що є – забуть.

6.7.2012 р.

ШУКАЮ СВІТЛО

Любов мене несе над світом,

І, ось, нарешті, з висоти

Знайшов своє найкраще світло,

Яке мені даруєш ти!

11.8.1981 р.

Я ВДЯЧНИЙ ТОБІ, ПРАЦЕ

Спасибі, праце, що мене родила,

А більш за все, що вмерти не дала,

І зло моє, яке з ножем ходило,–

Ножа від мене відняла.

І ще я вдячний, що коли зневіра

Мене пекла, душила, як удав,

Щоб я не вмер, подарувала Ліру,

Щоб нею всіх я гідних величав.

Спасибі, праце, що в житті ніколи,

Як вірний друг – не кинула мене,

Спасибі, що квітують гладіоли,

Спасибі, праце, за усе земне.

За все оте, що генієм людини

Створила ти велінняв своїх рук,

Що вже ростуть і в тундрі апельсини,

І що в людей вже стало менше мук.

Я знаю, що не всі ще з нас любили,

Хтось не доїв, а хтось і не допив,

Проте, якби в житті ми не дружили,

То ми б ніколи й не були людьми.

І ми б тоді самі себе роздерли –

Від заздрощів, від люті, бо – мужло,

За те що є в душі в одного перли,

А в інших їх нема і не було.

В нас все належить, вибачте, державі,

Тобто – царям, царицям, пошлякам,

А решта все великим генералам,

Ну, а тоді що з носа спаде – нам.

Спасибі, праце, що мене створила,

І що себе в тобі навік знайшов,

І хоч в житті не став я – Президентом,

Зате завжди я ніс людям любов.

13.5.1978 р.

СНІГ І КРИГА

Появились сніг і крига,

Поки пив водичку Дрига,

А як пить став Заболотний,

То весь клас лишивсь голодний.

20.12.1981 р.

ЩОБ НЕ БУЛО ВІЙНИ

Полізла паморозь на скроні,

І вже біліє білий сніг,

А я як був все на припоні,

І досі ще валюсь із ніг.

Я знав, мене ти не кохаєш,

Тому й сидів, як на голках,

Й тебе чекав я вечорами,

Немов голубку сизий птах.

Як ти приходила з «роботи»,

Я не питав, де ти була?

Старавсь стягнути з тебе боти,

Щоб ти відразу спать лягла.

Коли приходила додому,

Старавсь завжди накрити стіл,

Налить чогось, щоб зняти втому,

Й подати тут же на обід.

Я не питав, чи ти кохала,

Але завжди оберігав,

А щоб не мерзла, коли спала,

Я одіялом накривав.

І не за зраду я боявся,

Та хай мене боронить грім!

Я надто цим не переймався,

Бо знав, там вистачить нам всім,

Бо за такими й сам ганявся.

20.1.1984 р.

УРОК НА ЗРІЛІСТЬ

Я відчув красу небесну,

Як тобою я дихнув,

Бо відразу про всі муки

Я в ту ж мить тоді забув.

Ревнував тебе до всіх я –

До вітрів, і до зірок,

А коли прийшов до школи,

То кінчався вже урок.

12.5.1983 р.

НЕЗАЙМАНІЙ