Планета Х

СЛУГИ НАРОДУ

Якщо в поета до народу

А ні поваги, ні турбот,

Які буть можуть в нього вірші?

Хіба що, як з гімна – компот.

Зате всі кучми, і плющі

Будуть кричать поету «слава»,

Й за нікудишні ті вірші

Ще й орден дасть йому – «держава».

10.8.2011 р.

ЯК ТИХО ШЕПЧЕТЬСЯ ВЕРБА

Тоді мої зникають ліньки,

Як тихо шепчеться верба,

Й коли несеш свої колінки,

Зникає втома і журба.

3.7.2012 р.

МИ – ЗА МИР!

Що буде так я знав, але хотілось

Мені самому перевірить на яву,

Що ж буде, як візьму дівча за тіло

І з ним затію я дорослу гру.

Нам посміхались зорі аж до ранку,

І Місяць був, як грізний командир,

І хоч в Союзі в нас творили лихоманку,

Але кричали вічно: ми – за мир!

Я ще не знав, що є десь підлість, зрада,

І що дівчат потрібно цілувать,

І що дівча цій «процедурі» – раде,

Бо любить в татка-мамки погулять.

А ми ж такими дурнями родились,

Що нам про це аж соромно сказать,

Зате тоді до всіх ми посміхались,

І всіх тоді хотілось обіймать.

Нам заздрив світ і небо танцювало,

Якби ви знали, як я всіх любив!

Що з мене, навіть, поле глузувало,

Що я, ховаючись, від всіх, до всіх ходив.

Не хочу говорить я про Європу,

Її не можу й досі зрозуміть,

Чому саме туди спішать відправить попу,

А там, що хочете, те з нею і робіть!

21.3.1957 р.

НАЙКРАЩІ ЛІКИ

У лікарні, де каліки,

Сестри, то – найкращі ліки,

Варто глянуть, як іде,

Навіть – хворий не засне.

6.7.2012 р.

МОЇ ГОЛУБОНЬКИ

Ой, дівчатка ви мої,

Ви мої голубоньки,

Ой, до чого в вас усіх

Солоденькі губоньки.

6.7.2012 р.

КОД ПАМ’ЯТІ

Нас життя тріпало і кидало,

І куди б нас тільки не несло,

Воно нас, мов зайчиків, ганяло

В світ широкий із села в село.

Нас шляхи-дороги шліфували,

Іноді міняли клепочки,

Щоб ми надто ніс не задирали

І не брали більше, ніж могли.

Та однак, хоч як життя тріпало,

Але в світ за очі ми неслись,

Навіть і про рідних забували,

Варто було киценьку знайти.

Але скільки, й де б ми не блукали,

Й скільки б ми в дорозі не були,

Ми в село одначе повертались,

В те село, в якому проросли.

Бо воно життєвий код вселило,

Свій заряд тепла, свої пісні,

Із якими б, де б ми не ходили,

Та однак вертались до рідні.

І нехай чужі десь вищі гори,

І десь глибші ріки і моря,

Все ж свої стежки і косогори,

То для нас ще кращі, ніж рідня.

І хоч друзі, і нові простори –

То нові світи і відкриття,

Але ті, що нас родили, гори

Будуть нас гукати все життя.

9.5.1988 р.

ПОДАРУНОК ДЛЯ МАМИ

А моя матуся, друзі,

Любить зорі ті, що в лузі.

Поки мамка буде спати,

Піду зорі я збирати.

Назбираю їх багато,

Нехай думає, що тато,

Може, хоч коли проснеться,

То до нього посміхнеться...

І, надіюсь, що тоді –

«Куплять» братика мені.

11.2.1978 р.

ЗВЕРНЕННЯ ДО ПОЕТА

Гей, поете, годі спати!

Глянь, надворі листопад,

Скільки ж можна вже дрімати,

Й підставляти всім свій зад?

Гей, поете, годі спати,

Скільки ж можна кривить рот?

Скільки ж можна й ще лякати

Цей замучений народ.

Кому ж, як не тобі, всі чари відать Божі,

І хто з нас, як не ти? – поближче до зірок,

Тому не спи, як це робив ти досі,

І до людей наблизься хоч на крок.

Щоб шум дібров і шепіт з вітром поля,

І тихий сплеск ми чули в тих рядках,

І щоб у них жила козацька наша воля,

І з наших душ щоб зник навіки страх.

І хай завжди, завжди сміються діти,

На всіх материках щасливими ростуть,

Щоб скрізь росли берізки в нас і квіти,

Які наш світ і нас всіх – бережуть.

30.6.1981 р.

РЕВАНШИСТАМ

Людям війна не треба,

Люди бажають миру,

Мільйони кулаків до неба,

І кине бандит сокиру.

Страйки протесту в Бонні,

Сотні людей за грати,

На площах знамена червоні,

Лозунги і плакати.

Німці, розслабте нерви,

Вам в нас реванш не взяти.

Нам не забуть сорок перший,

А вам не забуть – сорок п’ятий.

24.4.1974 р.

МУЗИКА НАВКОЛО ДИТИНСТВА

Як цвіла картопля й наступала ніч

На городі в батька музикальна річ.

Цілу ніч цикади, хори солов’їв,

Жаби на болоті, охання з гаїв.

Вийду я тихесенько з хати в отчий двір,

Стану під вербою, там де косогір,

І дивлюсь, як шепче білий осокір,

Що обперся боком на сусідній хлів.

Слухаю в садочку як гудуть хрущі,

І дивлюсь як світяться росами кущі.

Слухаю те поле, поле – юних мрій,

Й так завжди хотілось вирости мерщій.

Так хотілось світ весь й небо обійнять,

Де співали птахи і гаї шумлять.