Подарунок для Аяти

Самі ж жінки тут носили на голові капюшони чи шоломи, бо навіть прикраса на голові жінки вважалась приниженням.

Горда жінка кивнула мені головою, як знайомій, такі тут звича"i. Я відповіла "iй посмішкою. Ї"i чоловіки очей не піднімали, зосереджено вивчали блискучий сніг на бруківці.

Чомусь згадався один випадок, може і плітка, та надто правдоподібна. Один чужоземець — торговець вдарив за щось свою дружину на торговій площі Епо, і інотки відразу знесли йому голову шаблями. Тіло вбитого перекинули через паркан космодрому, а молоду вдову запросила до себе жити одна з шанованих жительок міста. Таке сестринство підтримується вірою у Аннакому — праматір. Аннакома заповідала любити, поважати і допомагати одне одному, щоб полегшити життя.

Та все це тільки поверхня життя на Іноті.

Я вийшла на різнокольорову, блискучу і слизьку бруківку головно"i площі Епо. Посеред площі була велика чаша з водою, над чашею яснів символ Аннакоми: коло зі спіраллю: символом вічності. Але вода у чаші, що символізує рух, замерзла, а символ вічності блискотів на «сонці», ніби ірідовий.

З одного боку площі великий храм з шпилями і баштами, з другого боку за височенною білою стіною палац, він займав мало не пів міста. А на розі — посольство Ради з символом спіралі на брамі. (Символізм дуже допомагає у співпраці).

Будинок посольства Ради зовні такий, як усі будинки цього міста: вікна з вітражем, низькі навіть для мене, двері, укріплені мереживом оковки, плаский дах і внутрішній двір за високим парканом, ґанок за місцевими звичаями не зводили, підлога першого поверху мала бути на рівні «землі», аби людина не підносилась над тією, що дає життя. А над дверима майже непомітна камера спостереження — я помахала перед нею рукою, двері відчинились.

Я увійшла до великого передпокою, де на блискучому паркеті лежав світлий килим з ледь помітним візерунком, у стіну вмонтовано відео-проектор, наче велике вікно, у яке видно море…

По гвинтових східцях до мене сходила струнка широкоплеча жінка у простій місцевій сукні з вишивкою, з хвилястим білим волоссям. Вона простягла до мене руки з щирою приязною посмішкою:

— Мілено, я рада вас тут бачити, ми тут вже скніємо від нудьги.

Я, посміхаючись, відповіла:

— Сеом! Приємно і мені тебе бачити.

Батько Сеом — халкеець, мати — лелілатка, сама Сеом — напіворганік з білою кристалічною шкірою. Вона висока зростом і сильна, як "i"i батько, струнка, як "i"i мати, з гарними тонкими рисами обличчя.

— Тобі приємно мене бачити? — дивувалась Сеом, — у цьому середньовічному болоті? Ну чому я не пішла в оперативники!?

— Нудьга, Сеом — не проблема. Чи це не перед буревієм? — відповіла я.

Сеом заперечливо:

— Ні, ні, ні, не потрібно нам ніяких стихій…

Ніколи я не зрозумію ціє"i манери — говорити одне, а бажати іншого…

— Що там поробляє твій чоловік? Я пам'ятаю, ти розповідала, як він вирішив вивчити місцеве життя, аби написати свій новий роман.

— Так як ти і попереджала, не витримав і утік. Аргумент — нема йому тут з ким випити по-чоловічому, бо справжніх чоловіків тут нема. А мені що робити — справжніх жінок тут також нема? Тепер він пише книгу на Халке"i, щось про вплив віри і культури на розвиток людини. Назва серйозна, та мабуть знову про палке кохання.

Я сміялась. Сеом завжди розповідала про серйозні речі жартома. Та я згодна з "i"i чоловіком — неможливо вихованцю вільно"i планети жити у законсервованому суспільстві Іноти.

Ми піднялись на другий поверх. Сеом розповідала мені останні плітки Епо і Рородану, я уважно слухала, адже у чутках завжди найбільше інформаці"i. Наприклад, туман над рівниною, перевертні у хащах, фантоми на вулицях. Сеом легковажно сміялась над цими чутками, та для мене вони були як сигнал небезпеки.

Затишна вітальня другого поверху у стилі Лелілати: м'який килим, низенький столик, інструктований дорогоцінним камінням, і багато яскравих подушок. На столику — закорковані пляшки, тарілки наповнені "iжею, солодощі і якісь місцеві плоди. Все, щоб провести чудовий вечір з друзями. Сеом вважала мене ледь чи не сестрою — я врятувала "iй життя під час громадянсько"i війни на планеті Лакруа.

Не пам'ятаю, що там насправді відбулось, чи вдала революція, чи не вдалий путч: партія, яка програла вибори, підняла армію проти парті"i переможців. А військовим Ради наказали вивезти з Лакруа працівників посольства з сім'ями і громадян Ради. Місцеві провокатори ускладнили евакуацію, звинувативши інопланетян у тому, що вони хочуть знищити тимчасову владу агресорів. Посольство Ради у місті Рап підпалили. Поранена Сеом встигла втекти. Та вулиці міста стали для не"i пасткою.

Саме тоді тимчасова влада найняла калтокійців, аби ті подавили повстання. Я була у групі зачистки: перевіряла напівзруйнований будинок і знайшла поранену білокосу дівчину, потягла "i"i до бази. Очунявши на спині великого звіра завдовжки ледь чи не з метрів п'ять і висотою метр сімдесят, вона не злякалась, тільки вхопилась у моє хутро, щоб не впасти. Виявилось, "i"i предки теж колись уміли перетворюватись, але Сеом не успадкувала ціє"i якості.

Сьогодні ми сидимо на подушках за блискучим лелілатським столиком і згадуємо пригоду на Лакруа, попиваючи солодкий мед — тіу: такий тільки на Іноті виробляють, п'янкий і приємний.

* * *

Я прокинулась тільки пополудні, коли Сеом повернулась із Рородану із запрошенням. Мені було призначено зустріч з маолі Аятою зранку наступного дня після другого дзвону. І запізнюватись не можна.

Гримнули двері, до посольства повернулась Ту"iта — помічниця Сеом. Після ночі, проведено"i у будинку розпусти, вона була задоволена життям і лагідна як кішка, від не"i несло перегаром та парфумами. Струнка, гнучка чорношкіра красуня, народжена на планеті Катайя, з попелястим, прямим, довгим волоссям і чорними очима без білків. Вже минула "i"i перша тисяча років, вже була "i"i кар'єра і на висоті і у занепаді, а "i"i репутація звабниці знана на всіх планетах, де вона працювала, от і вислали "i"i у покарання на Іноту. Та на мою думку, Інота для Туіти, що курник для лисиці.

І знову на столі пляшки з вином і медом, Туіта замовила ще щось спиртне у магазинчику за рогом, якась місцева тітка принесла печеню. Ми розмовляли, пліткували. Туіта розповідала про ваоке, і Дайкеро — впорядника гарему Аяти, який був колись другим чоловіком матері Аяти. Розповіла про те, як работоргівці подарували Дайкеро у гарем, коли той був ще зовсім юним, вісімнадцятирічним несвідомим юнаком, і отримали за той подарунок дозвіл торгувати людьми на Іноті.

Саме тоді помер батько Аяти. Майбутня правителька планети, тоді ще дев'ятирічна дівчинка, залишилась самотня серед садів і пишних кімнат Ваоке. Дайкеро теж ховався від усіх, відчував себе у тих квітучих садах ніби у клітці, хоча для нього то і була клітка. Аята шукала найбезлюдніші місця, влаштовуючи собі кри"iвки, ніби налякане звірятко. Вони там і познайомились, годинами сиділи під височенною білою стіною, у затінку квітучих кущів, де він розповідав "iй дивні історі"i, яки вимислив від безнаді"i, і сво"i мрі"i про калтокійю. Вона дарувала йому іграшки і відчуття волі, разом жартували над прислугою, разом пробиралися на кухню, аби поцупити солодощі.

Матір Аяти наказала слідкувати за тими бешкетниками, та не карати за "iх витівки. Та пройшли роки, Дайкеро подорослішав, мати Аяти призначила його сво"iм другим чоловіком, і народила від нього другу доньку. А дружба Дайкеро і Аяти непомітно згасла.

Після смерті матері Аята отримала владу, запропонувала Дайкеро волю, та він вже звик до життя у ваоке і Аята залишила його упорядником гарему. І хоча це було для вдівця повелительки ганебним приниженням, він подякував і залишився. Але ж у меолі Аяти не було фаворитів і Дайкеро скнів від нудьги серед квітучих садів і розкоші. Єдине, що він отримав, це можливість виходити за паркан палацу у супроводі охорони.

— А чому помер батько Аяти? — чомусь пошепки запитала я.

І Туіта теж пошепки почала розповідати, як улюблений чоловік меолі випадково зазирнув за завісу у поко"i дружини і закохався у охоронницю, як закохані спробували утекти з ваоке, як "iх спіймали. Наскільки повелителька любила свого чоловіка, настільки і жорстоко покарала за зраду — наказала стратити на палі. Після страти тіла зрадників спалили, а імена "iх викреслили з книги народжених і не занесли до книги померлих. На Іноті це значило, що "iх душі ніколи не знайдуть спокою і не зможуть переродитись.