Подарунок для Аяти

Хіба я "iх захищаю?

Вже добрих років сто… а може й тисячу старий ринок, де торгували контрабандою: предметами, створіннями і речовинами, мав назву — «Покинуте місто». Влада планети Па не цікавилась тим, що відбувається у кримінальному районі стародавньо"i столиці, мабуть, тому, що мала з тіє"i торгівлі власний зиск. А ще тому, що цей район належав таким космічним суб'єктам, з якими могли впоратись тільки ми, а ми такими дрібницями не займаємось. Та сьогодні мусимо навідатись у Покинуте місто…

З величезно"i відкрито"i площі космодрому, де гуляє вітер між космічними кораблями, де працюють вантажники, ремонтники, де літають вантажні і пасажирські платформи, і кожну хвилину сідає, чи злітає якийсь апарат, ми йдемо у лабіринт вузьких вулиць, між суцільні стіни старих будинків, з брудними вікнами за товстими гратами. Половина дверей у цих будинках броньовані. А ті, що не броньовані — вибиті. Загалом перші поверхи — це вітрини з бронебійного скла, але назви магазинчиків якісь дивні, з них не дізнатися необізнаному, що там запропонують покупцеві. Та й заходити туди небезпечно, потрібна обізнана людина, яка проведе по цьому небезпечному лабіринту — ще один спосіб заробити тестоли у Покинутому місті. Бо люди тут агресивні і жорстокі, завжди готові обібрати перехожого, жартуючи, що життя важка штука, а "iсти і "iм потрібно щодня…

За рогом є підвальчик під назвою «Чорна діра». Та й справді то чорна діра: необізнаний легко заблукає у підземних лабіринтах Покинутого міста, щоб неочікувано отямитись у дванадцятій галактиці на ринку рабів.

При дверях тіє"i «Чорно"i діри» сто"iть триметровий чотирирукий аросець, він склав на могутніх грудях всі сво"i чотири руки і дивився на навколишніх з презирством. Та коли ми з Тавасом підійшли, аросець виструнчився, ніби був військовим. І хоч ми і прийшли у цивільному одязі, аросець з повагою пропустив нас, у слід тихо попросив:

— Там ваші два калтокійці, заберіть "iх, бо ще з півгодини і вони усе тут рознесуть…

Тавас кахикнув, я зітхнула, могла б почервоніти, почервоніла б.

Ми спустились до підвалу, ніби пірнули у наркотичний, густий, непроглядний дим, почули дзенькіт розбитого скла, гуркіт і крики. Я зрозуміла — запізнились — бійка уже розпочалась. Аросець прогримів по сходах мимо нас, лаючись і причитаючи: «Ну от… я ж… а вони дурні, щось про продаж казали, зовсім здуріли, калтокійця від туриста відрізнити не можуть… я ж казав… Зробіть щось з тими навіженими!!!»

Остання фраза до нас. Тавас стрибнув донизу. А мені було лінь сьогодні битись, сам впорається. Я спокійно йшла по сходах, нікого не зачіпала, та якийсь п'янючий здоровань з великими м'язами і вухами вирішив зі мною познайомитись: спустила його по сходах, стрибнула вниз і вперіщила нахабному вуханю по голові стільцем.

Гел і Нейл гастролювали в парі: один білошкірий і білокосий, другий смаглявий з чорним як смола, довгим волоссям, два струнких юнака двометрового зросту, гарні, досконалі, і настільки п'яні, що по одинці на ногах не трималися. Тавас і охоронець-аросець за півхвилини розкидали всіх бажаючих вбити мо"iх братів. Я відбивалась тільки від тих, хто простягав руки виключно до мне. Тавас підхопив Гела і Нейла і пішов до виходу. Аросець-охоронець і я прикрили його відхід. Гел і Нейл спробували вирватись з могутніх чотирьох рук Таваса, та той так гаркнув на них, що вони затихли.

Тавас не випустив з рук тих двох, поки не дійшов до нашого корабля. Поряд з бортом Джарека стояв бак з водою, туди Тавас і повкидав мо"iх братів. Якась огрядна тітонька у спецодязі працівника космодрому побачила те дійство і запричитала: «Та що ж ви робите?! Такий великий… За що ви мучите тих дітей, вони такі молоденькі, такі маленькі проти вас!..»

Тавас подивився не"i з обуренням:

— Ця сволота?! Діти?! Понапиваються, людей б'ють!!!

Тітонька щезла, ніби розчинилась у сутінках.

А я побачила, що вода у баці потемніла, якщо у Нейла крові немає, тоді це Гел отримав якесь поранення:

— Тавас, повиймай "iх, Гела хтось ще й підрізав…

— От чорт, — Тавас і сам помітив забарвлення води, похапав обидвох за одяг і витягнув. Нейл не любить води, почав відбиватись, Тавас для порядку знову штовхнув його до баку. А Гел, здається, прийшов до тями.

Через годину хлопці трохи протверезіли. Сиділи на канапі, у кораблі, у приміщенні головно"i рубки, загорнувшись у теплі ковдри. Отримали від Таваса прочухана і мовчали: дійсно діти… Кровотеча у Гела зупинилась, та рана від ножа на його спині так само погано загоювалась, як і ті поранення, які він отримав, коли на нього завалився будинок на Катоваррі.

Я сіла у зручне крісло пілота і почала слизьку розмову:

— Нейл, ти мусиш потрапити до работорговців…

— Чому? — запитав він, відчуваючи, що завдання не настільки складне, як принизливе.

— Тебе продадуть до гарему меолі.

— Ти здуріла?..

— А інакше туди не потрапити. Мене ж вигнали.

Гел слухав мовчки. Тавас тільки головою хитнув, я знаю, що і йому моя ідея не сподобалась. Та і я згідна — не для мо"iх братів таке завдання, занадто сильне почуття власно"i гідності, не дивлячись на "iх вибрикеньки.

Я продовжила, хоча почуття провини перед Нейлом нарощувалось з кожним словом:

— Я знаю одну шановну пані, яка настільки обережна, що продає рабів тільки на Іноті, і тільки до гарему меолі, мені про це Ту"iта розповіла, під страшним секретом… У тіє"i пані договір з упорядником гарему.

— Мілено, я нізащо не піду на таке! — Нейл підхопився на ноги, почав ходити з кутка в куток рубки, — якщо так потрібно, я полечу туди з якоюсь іншою легендою, та тільки не до гарему, наприклад, у команді тих торговців, чи як турист…

— Необхідно аби ти потрапив до палацу, — терпляче пояснювала я, — як торговця тебе туди ніхто не пустить, бо ти на Іноті будеш істота безправна і безголоса… Як пірат ти взагалі з корабля не вийдеш, та і тітонька Жоа надто обережна, щоб узяти до команди людину, подібну до представників стародавнього народу, а от продати — це вже інша річ.

Обурений Нейл сів, обхопив голову руками, застогнав:

— Відішли туди Ріу…

— Куди? — розсердилась я, — до гарему?!

— Ну, тоді Джарка.

— Джарк зайнятий… Тавас не підійде. Ще кандидатури?

— І що, на всьому калтокійскому флоті крім мене нема кого до гарему продати?!

— Є… Але впораєшся з цим завданням тільки ти…

— Невже це так необхідно, а якщо розвідка перестрахувалась, якщо там немає ніяко"i лабораторі"i і всі ці чутки тільки чутки?

— У тому районі зникли два наших калтокійця, аджари… Це збіг обставин, чи чутки? Як тільки я прилетіла туди, хтось викрав доньку меолі… До речі, мусимо "i"i знайти…