Подарунок для Аяти

— А навіщо до палацу? — продовжував опиратися Нейл, — та викрадена принцеса зараз поза межами палацу, як і ті лабораторі"i, і наших аджарів у гарем не продавали.

— Маю підозру, що у палаці є той, хто щось знає або сам усе організовує, - терпляче пояснювала я.

Нейл знову застогнав… я знала, він погодиться — бо нічого іншого придумати я не можу, тим більше, тітонька Жоа ремонтує свій корабель недалеко звідси на планеті Ріотаок, а звідти вона летить на Іноту. Тавас зітхнув і попросив Джарека, аби той розрахував для Летоса курс на Ріотаок.

Тоді несподівано заговорив Гел:

— Це не для Нейла… Полечу я.

Ми втрьох: я, Тавас і Нейл, заклякли від здивування. Тавас обізвався перший:

— Ти зовсім дурний? Ти ледь ходиш, а знаєш, на що схожа твоя спина? У тебе запаморочення після того вибуху! Чи може останні мізки повилітали? З чого ти взяв, що той упорядник гарему такий неперебірливий у виборі товару, і купить для своє"i повелительки такого задохлика, як ти?

— Купить…

Я тихо запитала:

— Ти впевнений?

— Ні…

— У нас немає часу на поразки…

— Я впораюсь… Я ж не воювати там буду. Воювати ви будете, якщо інформація підтвердиться.

— Може ти і правий… — погодилась я.

Замість мене запитав обурений Тавас:

— Ти хоч можеш пояснити мені, чому тебе туди тягне?

— Може, мені подобається Аята…

Ми з Тавасом здивувались, Нейл зітхнув з полегшанням.

* * *

Летос здійснив посадку на планеті Ріотаок, у передмісті Пріт. На цій планеті постійно живуть декілька сотень колоністів і тимчасово перебувають тисячі археологів: як студентів, так і "iх учителів. Тут завжди можна зустріти декілька десятків видатних вчених і знайти нелегальних копачів. Тут розкопували стародавні міста цивілізаці"i, щезнувшо"i за один день, подія ця відбулась мільйон років назад. В один день осередки тіє"i цивілізаці"i були знищені і спалені вибухами, не залишилось ні переможців, ні переможених.

У той страшний день і ми були тут…

Малий космодром займав чотири кілометри. Це був найненадійніший і дуже небезпечний космодром. Археологи ним не користувались. Вони переважно наймали для сво"iх експедицій катери і заправляли "iх паливом у сусідній планетарній системі на тедролі КуН. Тому старий космодром став місцем заправки і ремонту для піратів і чорних археологів, іноді сюди залітали торговці чи колекціонери, частіше контрабандисти.

Брат поцілував мене у щоку і пішов.

Курява, каміння, будинки схожі на бараки, сірі вікна, фрагменти старих кораблів, залишки гравітаційно"i машини, вже років сто розібрано"i. І Гел в звичайному одязі, який носить зараз молодь Пайри: білий светр, широкі і короткі, трохи нижче колін, штани, спортивне взуття з штучних матеріалів, на плечах яскравий рюкзак з книжками і ще якимось шматтям.

Я сіла на східцях трапу мого космічного катера Летоса, дивилась на те жовте від пилюки маленьке місто, на перехожих, які де-не-де з'являлись між будинками, на всюдиходи і гравітатори, що сунули, "iхали і пролітали. Відчувала себе… а що я повинна була відчувати, посилаючи свого брата-близнюка до работоргівців? От буду сидіти і чекати, поки Гел вилетить звідси, і надіятись, що його не візьмуть… Чи тітонька Жоа не полетить відразу звідси на Іноту.

Вокзал давно перетворився на ру"iну, башта не існувала вже років триста, склад з пальним облаштували у каркасі старого корабля, ремонтна майстерня ховалась від «сонця» під жестяним поіржавілим навісом. А ще декілька старих гравітаційних платформ, дві з яких лежало у пилюці, зламались чи «поплавки» зіпсувались.

На космодромі перебувало десять кораблів, переважно модернізовані, два з них мабуть вже і не піднімуться — напіврозібрані, у одного якимось чином вибило лобовий ілюмінатор, може, замінять… А ще старий корабель тітоньки Жоа. Судячи з того, що команда збирала інструменти, драбини і зачиняла відсіки, корабель готувався до відльоту. Йому б ще покриття підновити, бо воно все в плямах від космічних слимаків, а пилюка з цих кристалічних створінь поступово роз'"iдає метал до дір. Гел підійшов до того плямистого корабля. Біля борта стояв механік: великий лисий дядько, на голову вищій за Гела, з сірою шкірою, з лицем в страшних шрамах. На могутніх м'язах його рук повиступали сизі вени, він під'єднав штекери, зачинив панель і помітив незнайомого хлопця, впер величезні руки в боки і посміхнувся:

— Чого тобі?

Гел відступив назад, почухав потилицю, розгублено пробубонів:

— Я напевне піду…

— А що хотів? — механік роставив руки, нібито хотів впіймати незнайомого йому юнака, як мале кошеня.

— Та нічого, — знітився «юнак», — проходив тут…

Механік і далі посміхався, доброзичливо, та посмішка прилипла до його обличчя як дурна маска:

— То, може, поговоримо?…

На східці трапу вийшла тітонька Жоа: темношкіра жінка з проникливими сірими очами, кремезна, пишногруда і, кажуть, розумом світла. От якби вона той свій розум застосовувала якось законно… Вдягалась ця пані капітан стильно і у приталене, сьогодні це був фіолетовий комбінезон з великим декольте і коротенька капітанська куртка з емблемою. На емблемі, на тлі космосу череп, пробитий метеоритом — знак вільного зейда: работоргівця або наркоторговця. Сміливо, бо работоргівців чи не з більшим азартом, ніж космічний патруль, переслідували королівські зейди. Тітонька Жоа привітно посміхнулась, ніби рідна:

— Тіку, навіщо ти так налякав цього хлопчика?

— Та хіба я його лякаю? Він тут вештається, я й запитав, чого… — пробубонів механік Тік, відступаючи.

Жоа розглядала Гела, ніби картинку, виставлену на вернісажі:

— Когось шукаєш, чи загубився?

Гел відступав назад, поки не вперся спиною в гарячий борт корабля, і тоді нерішуче відповів:

— Шукаю корабель, що летить до Ісани.

— А ми якраз туди і летимо, — зраділа Жоа, — за два тестоли і тебе візьмемо. Є у тебе два тестоли, хлопчику?

— Є, звичайно, але я не впевнений. Не хочу вам заважати.

— Ну що ти, — Жоа поклала пухку руку на плече Гелу, виявилась вона чималенького зросту: — Ну що ти. У тебе буде навіть власна каюта…

Гел помітив, що з усіх сторін зібралися пірати тітоньки Жоа. Вони вже не випустили б його. І очі у капітана Жоа такі ласкаві…

У середині корабля запустіння, облізлі стіни, пил і павутина, з-під ніг вистрибнув товстий пацюк і з обуреним писком зник у тріщині переборки. Тік з доброзичливою, прилиплою до рота, посмішкою відчинив двері до каюти. Каюта двомісна, ілюмінатор запаяний, ліжко двоярусне, невелика шафка і маленька кімнатка гігієни. Тік пропустив Гела:

— Тут є все необхідне, на вечерю тебе запросять. Не хвилюйся, все буде добре, — і зачинив дверцята.

Гел скинув рюкзак на підлогу і ліг на ліжко, непомітно заснув…

Через півгодини запрацював гравітаційний двигун, за ним космічний — тихо і впевнено. На запчастинах Жоа не заощаджувала, адже від швидкості у космосі залежить свобода і життя.

Товар навіть розбудили і запросили на вечерю, та "iсти він відмовився. Тоді б тітоньці Жоа замислитись, та "iй не доповіли. А через дванадцять годин "i"i корабель сів на космодром Іноти.

Чорношкіре дівчисько з яскравими жовтими кісками, прикрашеними різнокольоровими стрічками — професійний вбивця, меткий снайпер, потягнула Гела за руку:

— Прокидайся, студент! Годі спати! Прилетіли…

— Ми вже на Ісані? — крізь сон здивовано запитав Гел.

— На Ісані, на Ісані… Прокидайся… — насміхалась маленька піратка, — тебе Тітонька біля трапу чекає, на, вдягни, — і вона кинула йому на ноги теплу куртку.

— Навіщо? — Здивовано запитав Гел.

— У Тітоньки і запитаєш… Який ти дурний.