Пролісок

" Я не співець чудовної природи..."

Я не співець чудовної природи [19] З холодною байдужістю її; Мій ум ворушать змучені народи,- Їм я віддав усі чуття мої. Серед улитих золотом просторів Я бачу люд без житнього шматка... Блакить... пташки... з-під соловйових хорів, Мов ніж, вражає стогін мужика. Нехай кругом розумний лад та втіха,- Не здужа їх мій мозок осягти: Бо скільки скрізь пекельницького лиха; Незгірш як звір братів гризуть брати. Нехай поети, до вітхнення вдатні, Співають нам на всякі голоси Про мирові куточки благодатні,- Де є страждання, там нема краси! Нехай вони на «матерньому лоні» Мук забуття вишукують дарма,- Їх не заспать: у серця відгомоні Озветься мир з турботами всіма!

19

– Це перша редакція вірша; у другій, удосконаленій редакції вірш вміщений у збірці «Кобза».- Ред.

СПРАВЖНІ ГЕРОЇ

Не вам мій спів, уквітчані герої Кривавих справ, не вам мій голос,- ні! З-під барв рожевих вигадки пустої На чорнім тлі ви бачитесь мені. Хай досі сниться іншому піїті Шалений брязкіт кинутих шабель... Не кращ було б запособлять освіті, Підняти люд хоть на один щабель? Моя хвала трудівникам незнаним, Шо двигли мисль по селах, хуторах, Цуравшись власно мрій золототканих, Чий невідомо почиває прах; Чий вік минув за працею, як днина, Сліпим братам торуючи межу... Перед тими я стану на коліна, Героям тим подяку я зложу! Моя хвала живим, як і помершим, Отим борцям за будуче Русі, Тим страдникам за друзяків найпершим, Що сяють нам у чарівній красі! Взяли вони в житті шляхи колючі Серед пригод та всякої нужди... Окриють їх колись вінки немручі,- Затихне навіть галас ворожди!

ДО МАТЕРІ

Мамо-голубко! Прийди подивися, Сина від мук захисти! Болі зі споду душі піднялися, Що вже несила нести. Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу, Стогнеш сама у журбі; Хай я в неволі конаю та плачу,- Важче незмірно тобі. Бачити більше тебе я не буду; Не дорікай, а прости; Та від людського неправого суду Сина свого захисти! І поглянуть навіть гірко, І вбачається мені, Що крізь хмари, ясна зірко, Сяєш ти у вишині. І сталось диво, славне з див: Охаменулись слуги мряки; Пророк в них душі розбудив,- Додолу пали злодіяки.