Пролісок

ДО РУСІ-УКРАЇНИ

Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподіваного раю Від себе власно сподівавсь. Щоб велич простого народа Запанувала на Русі, Щоб чарівна селянська врода Росла в коханні та красі. Щоб Русь порізнена устала З-під віковічного ярма І квітом повним розцвітала У згоді з ближніми всіма!

ГАДКА

Власне щастя та турботи, Власні думки... кинь гадать... До громадської роботи Слід життя своє віддать. Згинуть марні піклування В тихім захистку хрестів, Розлетяться почування. Крім любові до братів. Вона піде поміж миром, Яко заповідь людська; Щастя всіх - святим кумиром Стане мужа-бояка!

НАД МОГИЛОЮ

І пекло мук, і крові море, Якого, може, не знайду, І найлютіше в світі горе Я бачив - гіршого не жду. Чи мислив я ж, щоб ізнялася Рука на неї, всесвяту, Щоб кров та чиста пролилася, Щоб помста вбила душу ту!

ДО...

Що ні хвилину, Скутий журбою, Серденьком лину Я за тобою. Думоньку-мрію Марно кохаю, Тяжко болію, Тихо зітхаю. Тільки зирнути, Радо заплакать, Раз пригорнути, Раз побалакать... Біль дужч діймає, Турботу буде... Тебе немає, Тебе не буде!

ЗІВ’ЯЗНИЦІ [10]

10

– Зів’язниця - товаришка по ув’язненню, по засланню.

За народ свій нещасливий, Повна щирої журби, Ти ступила на правдивий Шлях святої боротьби. Опинились ми в неволі, Побратались взаперті, Ти не знала краще долі, Як лихі конання ті. І моливсь я нишком богу В нерозважному страху, Щоб тебе, мою небогу, Зло не стріло на шляху!

ДО ТОВАРИША

Не скаржись на власне довідане горе, Що в жизні нести довелось; Поглянь лиш на сльози - цілісіньке море Їх по світу геть розлилось. Куди не піткнешся - панують кайдани; То де вже спокою нам ждать? Як щирі народу свого громадяни, За край ми повинні гадать!

НА ПРОЩАННЯ

(М. В. С-му)

На прощання, милий брате, Що сказать тобі? Моє серденько розтяте Ниє все в журбі. В темну даль без повороту, Може, зникнеш ти... А нам треба б на роботу, Бо люд кличе йти. До завітів будьмо ж певні; Доки мисль руша, Стіймо поруч, як найкревні, Як одна душа! Обійнять навік немога,- Обійму на час... Доки світ, тяжка дорога Не розлучить нас. Що кайдани та напасті? Годі потурать... За братів нам доля пасти, За сестер вмирать! В гадці віки я з тобою, Голубе ти мій! Спогадай же хоть добою У нудьзі німій!

МАРА

Бурно встали хвилі, Відусіль течуть... Боже... Де ви, милі? Ні душі не чуть. Сестронька єдина На світі була. Проклята година... От і ту взяла!

НАРОДОВЦЕВІ

Хай панують кати,- Не цурайся мети, Не тужи; Щоб дійшов люд знаття, Прав здобився, [11]– життя Положи!

11

– Здобився - добився

"Оце я думаю, брати..."

Оце я думаю, брати, Про долю рідного народа; Прийшла година хрест нести, Бо всюди - злидні, скрізь незгода. Оце гадаю,- і мені Таки частесенько здається, Що мир, запеклий у борні, Жартує тільки та сміється; Що пал мережаних речей За оборонників святині - Одна омана для очей Чи марний гук серед пустині; Що мир, лукавий, як дівча, Цього на людях уквітча, А серце схилить до другого, Пригорне потай дорогого,- І хто всю душу віддає - В кайдани зрадно закує, На трупі бенкет бучний справить, За домовиною ославить. Дітей на внуків нацькує; Що мир... О ні... бо тільки вами Душа убога замарить,- Якими радими словами Бажав би я заговорить. Я знову вірю, що пригода, Мов чорна хмара, пропливе, Що невмируща міць народа Усе лихе переживе!

СИРОТИ

Сердешні діти... батька взято; Смерть несподівано прийшла... Пекельний Ірод справив свято, Пир людожерності та зла. Не поборов страшної муки Борець хоробрий: все хотів Знять догори ослаблі руки, Востаннє стати на катів. Сердешні діти... вам байдуже; Ви усміхались, дивлячись, Як ваша ненька рідна туже, Слізьми безрадісно ллючись. Бо ви не знали... Діти, діти! Так тіштесь, доки ростете... Чи довго на світ вам глядіти? Як батько, може, помрете!

НА ПАМ'ЯТЬ

Навік минули вільні годи, В далекий край припало йти; І от під тяжкий час пригоди Мені сестрою стала ти; Мов ангел, сяла предо мною, Неначе квітонька цвіла, Моєю зорею ясною, Моєю музою була! Тебе нема, а все з могили Твій образ світлий устає,- І знов душа почує сили, Замарить серденько моє.

ДАЛЕКО

Там, далеко, на Вкраїні, Сяє сонечко ясне, Світить людям, та в чужині Не навідає мене. Там десь ллються рідні звуки, Боротьба за люд іде... Тута ж часом від розпуки Стигне слово молоде. Там матуся теплі сльози З горя щиро вилива... Тута ж хуга та морози,- Серце в тузі занива. Побратими любі, милі,- Скрізь розкидані вони: Спочивають у могилі Чи по тюрмах ждуть труни.