Пролісок

" Україна приснилась мені..."

Україна приснилась мені, Я прокинувсь ізмучений дуже; Ранній промінь гуляв по стіні, Та не легше було мені, друже! Люду мимо чимало пройшло, Радий гомін та жарти - байдуже... А на серці у мене скребло, І не легше було мені, друже! Онде гай величаво дріма, Вільна пташка так весело круже, Чорнобрива жоржину лама... Та мені не полегшало, друже!

" Гаряче душа молилась..."

Гаряче душа молилась, Лихом вражена новим; Наді мною ти схилилась, Ніби світлий херувим. І замовкло люте горе, Серце марить, ожива... Чи надовго? Де ти, зоре? Боже! Хмара виплива.

ПО МОРЮ

Чимало днів по морю, У тьмі німій, На певну зустріч горю Плив човен мій. Швиряли хвилі бурні На всі краї... Вставали думи журні Нудьги-змії. Вітчини берег милий Зникав і зник, І рвався мій безсилий, Розлучний крик. А прірва виє, кличе До бороття, Пловцеві згубу зиче Без вороття.

БОРЦЕВІ

Не трать надій: Ти згинеш,- слід Твоїх подій Розтопить лід В серцях катів, Любов натхне Їм до братів... Вік промине; Любов же та Одним одна, Що день - свята, Що день - ясна, Переживе І всіх і все, Життя нове У мир внесе!

" Красно при долині..."

Красно при долині Квітонька цвіла, Та до кіс дівчині Мати заплела. Гордо чарівниця Вродою пиша: Чиста, як зірниця, Молода душа. Хай же сліз не баче, Сяє-розцвіта, Доки згине, наче Квітонька ота!

БЛАГАННЯ

Над усім обладу маєш,- Вчуй же стогін, прихились, Правий боже! Чи зламаєш Ти кайдани ці колись? Дай нам силу вирвать руки Із обіймів їх цупких, Зарятуй від скону-муки, Тхни огнем надій палких! Розірви на небі хмари, Тьму згромаджену розвій, Щоб загибли людські чвари, Вчувши голос дужий твій!

КРАЩЕ

Тяжко в неволі нудитись; Молодість... де вона є? Краще б у світ не родитись,- Стільки він мук завдає! Сестроньки, браття - в могилі, Вороги ж люті - живі... Як не затоплять їх хвилі Вилитих сліз та крові? Терпіть, а має справдитись Божий святий заповіт... Добре у світ не родитись, Краще - побачити світ!

ДО БАНДУРИ

Не голосна ти, вбога бандуро, Подруго люба тюрми! Люди освітні вчують похмуро,- Їх не привернемо ми. Прості... чи дійде ж слово любові, Чи їх прихилять пісні? Супроти моря поту та крові Що наші співи сумні? Де вже бездольцям тим відрізняти Ворог ти клятий чи друг... Треба б поперед нам обійняти Ціну народних послуг!

" Нудьга без краю, серце гасне..."

Нудьга без краю, серце гасне; Сном перекинулась весна,- Її не знав я... літо красне В тюрмі за нею промина. Заліза вічні наді мною... Гнітить мертвота... сум та сум... Вагуча пітьма пеленою Щораз ляга на скутий ум. Та все любов’ю б’ються груди; Бажав би віки працювать, До миру кличучи, щоб люди Людей спішили розкувать!

СПОГАДАННЯ

Згадав я вас - і якось тихо На серці хорому стає, Потроху легша давне лихо Чи тільки злегшання вдає. Згадав - і наче ангел мира Душі побитої торкнувсь, Утішний звук зриває ліра, Покій загублений вернувсь. Всі наші стрічі так короткі, Так несподівані були... Та ваші риси - милі, кроткі - Довіку в пам’ять залягли!

ЗАПИТАННЯ

Коли, буває, ненароком На тебе стомою війне І ти поглянеш пильним оком На окружаюче сумне; Коли роздивишся довкола На безбережне море зла, До лжі призвичишся, що згола [12] Людей нікчемних опрягла... То запитаєш журним криком: За віщо ж люд носив хрести, Смертельно вік боровся з віком, Губили страдників кати?

12

– Згола- цілком, геть-чисто.

ДО СЕСТРИ

Сяли зорі, підбивався Місяць... справді віяв рай... Одиноким серцем рвався Я в далекий інший край: Де на страті, сестро мила, У терновому вінці, Ти від ката опочила З правим знаменем в руці. Ти мовляла: «Щирий боже! Захисти та укріпи; Моє серденько неможе Все любов’ю окропи!» І встають передо мною Перебуті вкупі дні, Як дорогою сумною Ми брели по чужині... Помінялись ми хрестами, Поклялися хрест нести І гарячими вустами Цілували ті хрести. Попрощались, розійшлися, Сумували в самоті... Твої муки відбулися, Змовкли вустоньки святі. Мир красує... Сам собою Я конаю у журбі: Лину в думці за тобою, Вік молитимусь тобі!

ВНОЧІ

Ніч панує непроглядна, Тьма усе заволіка... О, яка ж ти безвідрадна, Моя тюрмо, та тяжка! І в минулому - могили, І попереду - хрести; Як-то вельми треба сили Світлу віру донести.

ЖІНОЧА ДУША

Обезмучено-недужий, В тузі я поник чолом... Тихо-тихо ангел дружий Огорнув мене крилом. Мов та хмара на блакиті, Чорна думонька злина... Що ж ото за ангел в світі, Що за зоря весняна? Гасне зірка найясніша, Ангел ангела втіша... То - жіноча найніжніша, Найчаруюча душа.