Рубаї

60

Хвилину радості в турботах не губи,На порох не стирай під жорнами журби!Немає жодного, хто б угадав майбутнє.Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!

61

Фортуні попелу на голову насип,З місяцевидою гуляй і пий! Звели бТебе давно у гроб думки, якби піддався.Нікого не вернув землі холодний глиб!

62

Хіба у всесвіті найкращий твір — не ми?В очах у розуму зіниця й зір — не ми?Це коло всесвіту скидається на перстень,А камінь, що горить ясніш од зір, — це ми.

63

Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся,З тюльпановидими, веселими впивайся.Впивайся, та не так, щоб дивувались люди:Потроху, зрідка пий і від людей ховайся.

64

Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана,Хай дівчина тобі всміхається кохана!Бо незабаром емерть, як чорна буря, зірвеСорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!

65

Як гарно: на квітках — росинки прохолодні,I дівчина в квітках. Ну що ж: напередодніБуло усякого — про те тепер не згадуй,Все, що було, забудь: найкращий день — сьогодні.

66

Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.Живу без випивки — чи виживу, хто зна?Та найдивніше те, що від ції хворобиНемає й засобу, крім доброго вина.

67

Страшним потоком кров тече у мене з серця,У струмі сліз моїх півкраю захлинеться.Кривавим жолобом зробилась кожна вія!А вії опущу — новий потоп почнеться.

68

Якщо Творцю неприйнятні мої бажання,То як же здійснити мені мої бажання?Коли усе, що хоче Бог, — високе й чисте,То, значить, грішні і брудні мої бажання!

69

Ті, що освіти та знання надбали,Що світочем наук для нас палали,Не здужали із тьми цієї вийти:Сказали баєчку — і в сон запали.

70

Хто землю цю створив, ким небеса підперті,Від кого душі в нас, мов жорном, сумом стерті,О, скільки пишних уст і лиць ясних, як місяць,У землю заховав, в тісну шкатулу смерті!

71

Свого майбутнього ніхто не прозирне.Навіщо й думати про те, що неясне?I хвильки не марнуй (якщо не збожеволів),Бо й не зоглядишся, як вік твій промине.

72

Ковтає крапельку розбурхана ріка,На землю падає пилиночка легка.А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш,Як та дрібнесенька у вихорі мошка?

73

Хоч у гріхах бридких мої загрузли ноги,Я не журюсь, як той, хто жде згори підмоги.З похмілля гинучи, я знову буду питиЙ минати з милою мечеті й синагоги!

74

Журитись завтрашнім, о друже мій, не слід:Вважай за знахідку скороминущий світ.Ми завтра кинемо шинок цей і пристанемДо товариства тих, кому сім тисяч літ.

75

Хто в найтаємніше спроможний зазирнути,Той не шукає втіх і не боїться скрути:Якщо добро і зло — минущі, то байдуже,Слабим чи лікарем тобі судилось бути.

76

Ти був краплиною, тією, що назовніОгненні спалахи виштовхують любовні.День проживеш, а там… розвіє вітер прах твій!Тож майся весело і випивай уповні!

77

У мірочці вина топлю свою досаду,Побіля келиха, як багатир, засяду.З умом і вірою розлуку взявши тричі,Весілля справлю я з дочкою винограду.

78

Цей караван життя — предивна річ:Так мало у ньому щасливих стріч!Ей, чашнику, про судний день не думай!Лий, лий вино, бо пропадає ніч!

79

Весь вік про гурій пишновидих снитиму,Щодня вино — лози дарунок — питиму.Хай Бог пошле тобі покуту, кажуть…Хай шле, дарма, а я своє робитиму!

80

Вже сонце свій аркан метнуло ввись — і отУ келих Кай-Хосров укинув свій клейнод.Пий, не міркуючи, бо всіх пора світанняКоханки голосом зове до насолод!

81

Ми більш працюємо, ніж муфтій-горлодер;I в п'яних менше в нас у голові химер:Ми точим кров лози, а він людської прагне —Нехай же судить сам, хто гірший кровожер!

82

Ці чвари, підступи, нікчемне сум'яття…Доволі, чашнику, недоброго пиття!Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю,Як решта з келиха, цей залишок життя!

83

Душа моя болить, я думаю про друга,А в друга милого на серці інша туга.Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки,Коли вже й лікаря перемогла недуга?

84

Що перед чаркою імперія Ковуса,Кубадів гордий трон, ясні клейноди Туса?Зітхання вранішнє з грудей коханця кращеЗа молитви того, кого страшить спокуса.

85

Прожити сімдесят — і з думки викинь! ХайТобою править хміль — тут тільки п'яним рай!Аж поки з голови твоєї зроблять глечик,Ти глечика з вином із рук не випускай!

86

Нас переслідує Недоля навісна.Присядемо ж удвох та вип'ємо вина!Ми добре знаємо, що на прощання й крапліВоди звичайної нам не пошле вона.

87

Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився,Але від того світ на краще не змінився.Я радий і тому, що на шляху важкому,Не знавши радості, я дуже й не журився.

88

Ти, в кого до утіх ненаситимий лас,Кому байдужий суд, що жде по смерті нас,Отямся, схаменись, поглянь навколо — бачиш,Що діє з іншими невідворотний час?

89

Хто все перевіряв на терезах ума,Для того жоден день не проминув дарма:Або вимолював собі прощення в Бога,Або за глек державсь руками обома.

90

Прийшли ми чистими — і стали ми брудними,Прийшли веселими — зробилися сумними.Гарячі сльози нам у серці запікались!Життя розвіявши, тепер у прах лягли ми.

91

Любов — це сонечко, що всесвіт огріває,Любов — чудесний птах, що в квітнику співає.Її не знає той, хто плаче солов'єм,Вона в душі того, хто мовчки умирає.