Рубаї

253

Я прагну свіжості рожевоюних щік,Томлюсь, побачивши лози прозорий сік,В усьому сущому волію частку мати,До того, як у прах я повернусь навік.

254

Хайяме, ти хмільний щодня бредеш — радій же!З місяцевидою ти річ ведеш — радій же!Все, що на світі є, спадає в небуття!Ти міг би прахом буть, а ти живеш — радій же!

255

Пий, поки сила є, душею не болій!Не згадуй давнього, відмовся від надій!Із цього захистку хвилинного в дорогуЙ зерна ячмінного не візьме багатій!

256

Хай буде радістю тобі хвилина кожна!На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожнаДанина Небові — гріхи й покути? ТребаОд світу брати все, що тільки взяти можна!

257

Я спав — і от мудрець мені у сні прорік:«Немає радощів для заспаних повік!Соннивче, ти забув, що сон — подоба смерті?Збудись, бо прийде час — і ти заснеш навік!»

258

Чи й далі житимеш серед турботи й нуди,Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди?Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш зновуПовітря видихнуть, що увібрав у груди?

259

Творець, благослови мене добром твоїм,Щоб я не дякував за той кусок, що їм,Дурному й підлому! Щоб був я завжди п'яний,Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!

260

Тюльпани та троянди пурпурові —Тим пурпурові, що зросли із кровіМужів великих. А ота фіалкаІз ока дівчини зросла в діброві.

261

Як тільки ранок прожене пітьму,Я знову келих із вином візьму.Відомо, що в вині є гіркота…Це значить: істина сама в ньому.

262

Душі жалобного не накидай убрання,Із книги радості не припиняй читання,Пий келихом вино, сповняй свої бажання,Бо може статися, що мить оця — остання.

263

На Долю нетривку не покладай надійI Часу гострий меч розпізнавати вмій!Халву, що покладе тобі Фортуна в рота,Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній.

264

Цей караван-сарай із парою ворітГотує муки нам і квапить наш відхід.Щасливий тільки той, хто не прийшов на землю,Блаженний тільки той, хто не родивсь на світ.

265

Пожалься, Господи, душі, що потерпаєВ полоні давньому, звідкіль путі немає!Ніг, що самі несуть мене в полон, пожалься!На руку згляньсь мою, що піали шукає!

266

Не слухай голосу продажного піїти,Будь там, де п'ють вино, де є красуні й квіти!Один по одному ідуть у безвість люди —Й немає жодного, хто б повернувся звідти.

267

О раб семи планет і чотирьох стихій,Що вічно трусишся в пропасниці лихій!Зречися радості! На цім розпутті спрагиПро поворот назад і думати не смій!

268

І грудочка землі, й пилиночка малаБули частинами прекрасного чола.Легенько ж куряву стирай з лиця красуні,Бо й курява колись красунею була.

269

На жбан, з якого п'є поденщина проста,Пішла султана плоть, дастура кров свята,А на коновочку, з якої п'ють гуляки, —Щока опиуса і дівчини уста.

270

Так мало радості в цьому земному колі!Тож не схиляй чола, будь весел і в неволі!Тримайся з мудрими, бо й сам ти тільки легіт,Вода, вогонь та пил, що віється у полі.

271

Іде життя моє безрадісно і вбого,Роблю без виробу й не зароблю нічого.Спасибі Вишньому, що хоч біди та злиднівНам не доводиться випрохувать ні в кого.

272

Одні по кручах бід усе життя блукаютьI хто вирішує всі справи їх — не знають.А ці вишукують нагоду лиш — і потімУсе доконують, що загодя рішають.

273

Аж поки з бідними біди не наберешсяI кров'ю власною не раз, не два заллєшся,Добра не діждешся… Не діждешся, хіба що,Немов закоханий, ти сам себе зречешся.

274

Коли нова весна вбере долини дно,О люба, міркою хай цідять нам вино!На пекло, гурій, рай не дуже розраховуй,Адже у нас про них говорять не в одно.

275

Коли у мудрого є тайна будь-яка,Хай в серці криється у нього, як Анк'a*.З малої рісочки стає перлина в мушлі,Коли глибінь її оточує морська.

* Казковий птах.

276

Я тільки й знаю, що знання шукаю,В найглибші таємниці проникаю.Я думаю вже сімдесят два роки —I бачу, що нічого я не знаю.

277

Надії зернятко серед зерна зостанеться.Не буде нас, а дім і глек вина зостанеться.Пропий із друзями все золото, що маєш!А ні, то ворогу твоя казна дістанеться.

278

Мене всі недруги філософом зовуть.Бог свідок, що обрав собі я іншу путь.Прийшовши з безвісті у цю долину горя,Принаймні знаю я, ким сам я хочу буть.

279

Цей світ і дня мені не дав прожить на волі,Своїми втіхами не тамував він болі.Довгенько вчився я в його суворій школі,Та не скінчив її, не став я майстром Долі.

280

Не можу сонця я сховать за рожі-квіти,Ні тайну виявить, яку привик таїти.У океані дум знайшов перлину — розум,I я перлину ту не смію провертіти.

281

Ми — сонце щастя й горя океан.Ми справедливість любим — і обман.Злі й добрі ми, довершені й нікчемні,Іржаве дзеркало й Джемшідів жбан.

282

Я не по бідності обходжусь без вина.Мені ні суд людський, ні кара не страшна.Я п'ю лише тоді, коли на серці радість.А нині в серці ти — і я не п'ю вина!

283

Хто-небудь виступить і всім гукає: «Ось я!»Сріблом і золотом у вічі сяє: «Ось я!»Та тільки, тільки-но налагодиться жити,Як Смерть із засідки вже виступає: «Ось я!»