Рубаї

156

Тюльпанам весняним дощ обмиває лиця.Встань, бо прийшла пора й тобі опохмелиться!Спіши на зіллячко весняне надивиться,Бо завтра й на тобі підійметься травиця!

157

Безглуздо мучити себе самого — хайМалий достаток твій, ти лишку не шукай:Тим, що од вічності записане тобі,Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!

158

Коли в заховане ти мислю прозираєш,Чому дарма собі журбою серце краєш?Адже по-твоєму не зробиться, ти знаєш!Живи хвилиною — добром, що зараз маєш!

159

О небо мовчазне! В твоему лоні згасВже не один Махмуд і не один Айяз!Тож пиймо, бо життя ненадовго дається,І ті, що відійшли, не вернуться до нас!

160

Є рай на березі небесної ріки…А я кажу: там рай, де ллють вино в чарки.Бери готівку лиш, наплюй на обіцянки,Бо бубни слухати приємно здалеки.

161

Будь весел, не марнуй свого життя у горі,Бо в небі довго ще зіходитимуть зорі!Ти прахом зробишся, і піде прах на цеглу,I муром станеш ти в сусідовій коморі.

162

Не вічно житимем: урветься волокно!Найкраще думати про любку та вино.Навіщо міркувать про вічне й про минуще?Коли розлучимось, нам буде все одно!

163

О Доле! Злочини ти твориш — і самаЇх потім визнаєш! Даруєш ти сліпмаДобро мерзотнику, а праведному — кару.Чи одуріла ти? Чи вижила з ума?

164

Щодня змагаюся, борюся сам з собою,Живу й не відаю ні втіхи, ні спокою!Хай ти простиш мене… Та сором лютий палитьМене за помилки, що коїв я і кою!

165

Ми в нашому шинку гостюєм невиводно,I всесвіт гудимо, і лаєм принародно.Запитуєш: куди ми підемо по смерті?Налий вина мені — і йди куди завгодно!

166

Якщо в нас істина — іносказання,Навіщо, серце, всі твої терзання?Змирися з долею! Заради тебеНе змінять небеса свого писання!

167

З тобою нарізно я знову затужив.Усюди буду я з тобою, поки жив.Пішов — і тисяча сердець без тебе тужить,Прийшов — і тисячу нових заполонив.

168

Всі таємниці пильно зберігай,Щоб не дізнався нелюд і шахрай.I зваж: як з іншими ти поведешся,Того від інших і собі чекай.

169

Ланцюг від милої і навіть рана — щастя.Буть курявою там, де йде кохана, — щастя.Коли й ущипливе тобі словечко кине,Радій, бо кожна річ, від неї дана, — щастя.

170

На вулиці красунь блукаємо сьогодні,Кохання та вино вславляємо сьогодні!Ми увільнилися назавжди від буття —I в царство Вишнього вступаємо сьогодні.

171

Я змарнував життя, мій подих зіпсувався,I хліб гірчить мені, і з горем я спізнався.Веління Вишнього сповняти не спішив я,А недозволене… я завжди в нім кохався!

172

Хоч я не шліфував покірності перлинуI тягаря гріхів з плечей своїх не скину,Все ж не пускаюся я берега надії,Бо тільки істину я визнаю єдину.

173

Про рай розказують, про гурій молодих,Про мед і про вино… Ну, що ж! Тоді не гріхI тут потішитись небесними дарами,Адже ж усе одно ми прийдемо до них.

174

Коли пшеничної перепічки дістануТа шмат баранини, та в келиха загляну,Та сяду з милою серед руїн — це втіха,Приступна, далебі, не кожному султану.

175

Коли безгрішний дух розлучиться з життям,Із праху людського нам зліплять гроб, а там,Після недовгого спочинку, доведетьсяТакою ж глиною для інших стати й нам.

176

Я чув, що праведні підіймуться з могилиВ тім самім образі, в якому опочили.Тому я з милою й вином не розлучаюсь,Щоб нас і в судний день, бува, не розлучили.

177

О небо! В злигоднях повинне тільки ти,Старе вмістилище ненависті і мсти!А ти, о земле, ти… Якби в тобі копнути,Які б коштовності вдалося віднайти!

178

На муки, кажуть нам, засуджений п'яниця.Не вірте: вирок той ніколи не справдиться!Якщо поглине ад закоханих і п'яних,То завтра ж у раю нікого не лишиться.

179

Цю пишну піалу, що сяяла, як жар,Розбито й кинуто… Минатимеш базар —Під ноги поглядай, не наступай на неї:З піал голів людських її зліпив гончар.

180

Що в мудрості тепер? Як догоджати їй,То краще йди в сарай та бугая подій!Сьогодні вигідно носити глупства лахи,Бо розум ціниться дешевше за пирій.

181

Хайяме-грішнику, ти вбрався в темні шати —Й журбою думаєш гріхи із себе зняти?Хіба не для гріхів існує всепрощення?Воно для грішника, тож годі вболівати!

182

Соннивче, скоро день! Жени з очей дрімоту!До музики й вина збуди в собі охоту!Тим, хто живе тепер, недовго обертатись,А тим, хто відійшов, немає повороту!

183

Коли, опатравши, як птицю степову,Назавжди смерть мене утопче у траву,Зберіть тоді мій прах, зробіть сулію з нього —I, вчувши смак вина, я знову оживу.

184

Коли сконаю я, вином мене обмийтеI поминального у келихи налийте!Як хочете знайти мій прах у день спасіння,Долівку заступом у кабаку розрийте!

185

Не пий, наказують, твоя вина в вині:Настане судний день — і будеш ти в огні.Це так… Та з радістю б віддав я землю й небо,За мить, коли в шинку ми сидимо хмільні.

186

Ми — зібрання ляльок, нас крутить як хотяНебесний витівник. На килимку життяМи витанцьовуєм (це правда, а не казка) —I потім падаєм у ящик небуття.

187

Я птаха спостеріг на древній вежі Туса,Що пильно роздивлявсь на череп Кай-Ковуса.Я чув, як черепу він мовив: «Леле, леле!Де тулумбасів гук, де горді чола й вуса?»

188

Як буде в тебе жбан іскристого напою,Розпий з людьми його, з якою хоч юрбою,Той, хто життя нам дав, не журиться нітрохиТвоїми вусами й моєю бородою.