Шалено багаті азійці
Шрифт:
– Ти жартуєш, еге ж? – запитала Рейчел, гадаючи, що Нік бешкетує, коли він попрямував із нею до плюшевої червоної доріжки перед реєстраційним столом першого класу «Сінгапур Ейрлайнз» в аеропорту імені Дж. Кеннеді.
Обличчя Ніка спалахнуло таємничою посмішкою, він смакував її реакцію.
– Мені спало на думку, що коли вже ти погодилася летіти зі мною через пів світу, треба хоча б зробити переліт якомога комфортнішим.
– Але це має коштувати цілого статку! Ти ж не продав нирку?
– Не хвилюйся. У мене набігло близько мільйона миль як у пасажира, який часто літає.
І все-таки
Другим сюрпризом для Рейчел став величезний двоповерховий «Ейрбас А380». Щойно вони зайшли на борт, як їх негайно привітала гарна стюардеса, на вигляд немов просто з м’яко-фокусної реклами в журналі про подорожі:
– Містер Янг, міс Чу, ласкаво просимо на борт. Будь ласка, дозвольте мені провести вас до вашого номера.– І стюардеса вирушила проходом, вправно пересуваючись у елегантній, обтислій довгій сукні [97] , і повела їх до носового відділу літака, який був розподілений на дванадцять окремих номерів.
Рейчел почувалася так, ніби опинилась у переглядовому залі розкішного лофту Трайбеки [98] . Їхній номер мав два найширші крісла, які вона досі бачила в житті,– оббиті лискучою, вручну прошитою шкірою від «Полтрона Фрау», два величезні пласкі телевізори на стіні та справжню шафу, винахідливо сховану за розсувною панеллю горіхового дерева. Кашемірове покривало від «Живанши» було вигадливим драпіюванням накинуте на сидіння, закликаючи притулитися одне до одного та відчути затишок перельоту.
97
На створення оригінальної уніформи бортпровідниць «Сінгапур Ейрлайнз» П’єра Бальмена надихнула малайська кебая (яка давно вже надихає багатьох пасажирів бізнес-класу).
98
Модний район Мангетену, де багато з промислових будівель було перебудовано на житлові лофти.
Стюардеса показала на коктейлі, що очікували на них на центральній консолі.
– Бажаєте аперитив перед зльотом? Містер Янг, для вас, як завжди, джин із тоніком. Міс Чу, ваш «Кір Рояль», щоб ви почувались як удома.– Вона вручила Рейчел келих на високій ніжці із охолодженим ігристим напоєм. Здавалося, його зробили лише кілька секунд тому. Авжеж, тут уже знали про її улюблений коктейль.– Бажаєте насолоджуватися кріслами до обіду чи хотіли б перетворити ваш номер на спальню одразу після зльоту?
– Гадаю, ми трохи побудемо тут у кріслах,– відповів Нік.
Щойно стюардеса відійшла досить далеко, Рейчел не втрималася:
– Святий Ісусе, мені доводилося жити у квартирах, менших за розміром, ніж цей номер!
– Сподіваюсь, ти не заперечуватимеш проти цього неподобства – ця обстановка дуже невибаглива як за азійськими стандартами гостинності,– піддражнив її Нік.
– М-м-м-м… Гадаю, я вже якось обійдусь.– Рейчел згорнулась у своєму розкішному кріслі й почала вовтузитись із пультом від телевізора.– Ого, та тут каналів більше, ніж я можу порахувати. Ти дивитимешся один зі своїх похмурих шведських трилерів зі злочинами? О-о-о-о, «Англійський пацієнт» – я хочу це подивитися. Зачекай… Не дуже добре дивитися фільм про авіакатастрофу,
коли сам перебуваєш у літаку, так?– Там був крихітний одномоторний літачок, і, здається, його збили нацисти? Гадаю, із нами буде все гаразд,– відказав Нік, кладучи руку на руку Рейчел.
Здоровенний літак почав рухатися до злітно-посадкової смуги, і дівчина кинула погляд з ілюмінатора на інші літаки, що вишикувалися на аеродромі. На кінчиках їхніх крил блимали вогні, кожен чекав своєї черги, щоб помчати в небо.
– Знаєш, нарешті я усвідомлюю, що ми вирушаємо в цю подорож.
– Хвилюєшся?
– Лише трохи. Гадаю, сон на справжньому ліжку в літаку може стати найцікавішою частиною подорожі!
– Звідси усе піде під гору, еге ж?
– Безумовно. Усе йде під гору від дня нашого знайомства,– відповіла Рейчел, переплітаючи свої пальці із Ніковими.
До відома, Рейчел Чу не відчула загальновідомого удару блискавки, коли вперше її очі побачили Ніколаса Янга в садку італійського ресторану «Ла Лантерна ді Вітторіо». Звісно ж, він був надзвичайно привабливим, але вона завжди з підозрою ставилася до гарних чоловіків, особливо якщо вони розмовляли із сумнівно-британським акцентом. Перші декілька хвилин вона мовчки вимірювала його поглядом, розмірковуючи, куди це Сильвія втягла її цього разу.
Коли Сильвія Вонг-Шварц, колега Рейчел по кафедрі економіки Нью-Йоркського університету, одного дня увійшла до їхнього кабінету й проголосила: «Рейчел, щойно я провела ранок із твоїм майбутнім чоловіком!», вона сприйняла це оголошення як черговий дурнуватий задум Сильвії і навіть не підвела на неї очі від монітору ноутбука.
– Та ні, серйозно. Я зустріла твого майбутнього чоловіка. Він був на тій же зустрічі зі студентського управління, що й я. Це втретє я його бачила і переконана: він твоя половинка.
– Тобто мій майбутній чоловік – студент? Дякую… Ти знаєш, як сильно я люблю малоліток.
– Ні, ні, він просто блискучий новий професор із кафедри історії. А ще він радник факультету з систематизації історії.
– Ти ж знаєш, я не захоплююсь професорами. Особливо працівниками факультету історії.
– Так, але цей чувак зовсім інший, кажу тобі. Таких приголомшливих хлопців я не зустрічала вже багато років. Такий чарівний. І ПАЛКИЙ. Якби я не була одружена, то за хвилину побігла б за ним.
– Як його звуть? Можливо, я вже з ним знайома.
– Ніколас Янг. Він сюди потрапив лише цього семестру, переїхав з Оксфорду.
– Британець? – Зацікавившись, Рейчел підвела голову.
– Зовсім ні.– Сильвія поклала на стіл свої теки й сіла, зробивши глибокий вдих.– Добре. Я тобі дещо скажу, але пообіцяй вислухати мене, перш ніж спишеш його з рахунків.
Рейчел не могла дочекатися, що ж такого приготувала для неї подруга. Про який приголомшливий недолік вона досі мовчала?
– Він… азієць.
– О господи, Сильвіє.– Рейчел підкотила очі і відвернулась до монітору.
– Я знала, що ти зреагуєш саме так! Послухай-но мене. Цей хлопець – мрія будь-якої дівчини, присягаюсь…
– Авжеж,– саркастично погодилася Рейчел.
– У нього найспокусливіший, злегка британський акцент. А ще він приголомшливо вдягається. Сьогодні на ньому був бездоганний жакет, прим’ятий саме в потрібних місцях…
– Мені це не цікаво, Сильвіє.
– А ще він трохи схожий на того японського актора з фільмів Вонга Карвая.