Шалено багаті азійці

– Моя Даніель була спочатку такою квай квай [124] , такою шанобливою та не вибагливою,– пустилась у спогади Дейзі.– А коли на її пальці опинився діамант у тридцять каратів, перетворилася на кляту царицю Савську! Тепер вона не вдягає нічого, крім «Прада», і «Прада», і ще «Прада», а ще ви бачили, як вона примушує мого сина спускати гроші на цілий загін охоронців, які усюди її супроводжують, немов вона якась велика шишка! Кому потрібно її викрадати? Мого сина та моїх онуків треба охороняти, а не цю діваху з пласким носом! Сюй до сей! [125]

124

Святенницький, серденько (хоккінськ.).

125

Огидно до смерті! (Кантонськ.)

– Не знаю, що робитиму, якщо мій син приведе додому отаку дівицю,– простогнала Елінор, надаючи своєму обличчю найскорботнішого виразу.

– Нічого, нічого, Лілі, поїж трохи бобо чача,– промовила Керол, намагаючись втішити подругу і додаючи ароматного десерту в піалу Елінор.– Нікі гарний хлопчик. Ти повинна дякувати Богові, що він не такий, як мій Бернард. Я давно вже залишила спроби примусити його дослухатися до мене. Його батько дозволяє йому геть усе. Що вдієш? Його батько просто платить, знов платить, а я молюся й ще молюся. Біблія вчить нас приймати те, що ми не в змозі змінити.

Лорена кинула погляд на Елінор, розмірковуючи, чи вчасно буде скинути бомбу. Вирішивши, що час настав, проказала:

– Елінор, ти просила мене зібрати для тебе деякі відомості про родину Чу, які мешкають у Китаї. Не хочу тебе надто хвилювати, але мені щойно надійшла найбільш інтригуюча новина.

– Так швидко? Про що ти дізналася? – вскинулася Елінор.

– Ну, є один хлопець, який стверджує, що має «дуже цінну» інформацію щодо Рейчел,– вела далі Лорена.

– Аламак, що саме? Що? – запитала Елінор, нервуючи.

– Не знаю точно, але відомості походять із джерела в Шеньчжені,– відповіла Лорена.

– У Шеньчжені? Тобі повідомили, що за відомості?

– Ні, сказали лише, що інформація «дуже цінна» і її не слід обговорювати по телефону. Тобі все скажуть особисто, але за це треба заплатити.

– Як ти вийшла на цих людей? – схвильовано запитала Елінор.

– Ва у кан тао, ма, [126] – загадково відповіла Лорена.– Гадаю, тобі треба полетіти до Шеньчженю наступного тижня.

126

Авжеж, я маю деякі таємничі контакти (хоккінськ.).

– Це неможливо. Нікі з тією дівчиною вже будуть тут,– відказала Елінор.

– Еллі, на мою думку, тобі треба поїхати, особливо коли Нік і та дівчина будуть тут,– висловилася Дейзі.– Обміркуй сама: вони не зупиняться у тебе, тож ти матимеш бездоганну причину поїхати. А якщо тебе не буде, ти матимеш усі переваги. Ти покажеш усім, що НЕ розстилатимеш перед тією дівицею червону доріжку і не втратиш гідності, якщо вона виявиться суцільним кошмаром.

– Плюс отримаєш якусь життєво необхідну інформацію,– додала Надін.– А що як вона вже одружена? А може, у неї є дитина. А можливо, вона веде якусь величезну аферу і…

– Ая, мені потрібен алпразолам [127] ! – вигукнула Елінор і схопила сумочку.

– Лорено, припини лякати Лілі! – втрутилася Керол.– Нам невідома історія цієї дівчини, а може, у ній немає нічого страшного. А що, як Господь благословляє Елінор шанобливою, богобоязкою невісткою? «Не судіть, щоб і вас не судили». Євангеліє від Матвія, розділ 7, стих 1.

Елінор обміркувала все почуте від подруг.

– Дейзі, ти завжди така розумничка. Лорено, можна мені зупинитися у твоїй чарівній квартирі в Шеньчжені?

127

Лікарський засіб, використовується для лікування панічних розладів та тривожних неврозів.– Прим. пер.

– Авжеж, я навіть поїду туди з тобою. А також я вмираю від бажання зробити ще один шопінг-марафон у Шеньчжені.

– Хто ще бажає долучитися до нас цими вихідними? Керол, ти з нами? – Елінор сподівалася, що Керол сподобається ідея і тоді вони зможуть полетіти її літаком.

Керол нахилилася з ліжка й промовила:

– Перевірю, але, гадаю, ми зможемо взяти літак, якщо вирушимо до вихідних. Серед тижня чоловікові треба летіти до Пекіну прийняти якусь інтернет-компанію «Алі байбай». А Бернард збирається взяти літак на холостяцьку вечірку Коліна Чу в суботу.

– То їдьмо всі разом на жіночий спа-вікенд до Шеньчженю! – проголосила Надін.– Мені так хочеться піти туди, де вимочують ніжки у тих дерев’яних ванночках, а потім цілу годину масажують.

Елінор відчула піднесення.

– Це гарний план. Пробіжимося по крамницях, доки не вирушили до Шеньчженю. Нехай Нікі та його дівчина дають собі раду самотужки, а потім вже й я повернуся з тією цінною інформацією.

– Із тим цінним озброєнням,– виправила її Лорена.

– Ха-ха, точно,– весело підтримала Надін, потай порившись у сумочці та розпочавши писати повідомлення своєму брокеру.– Скажи-но, Керол, як там називається інтернет-компанія, яку планує купити дато?

14 Рейчел і Ніколас

Сінгапур

Вириваючись із хмар, літак різко нахилився ліворуч, і Рейчел уперше побачила острів. Вони вилетіли з Нью-Йорку двадцять одну годину тому і, зупинившись на дозаправку у Франкфурті, наразі опинились у Південно-Східній Азії, у царстві її предків, яке вони називали Наньянь [128] . Але вид, який відкрився їй з літака, зовсім не нагадував романтичну землю, огорнуту туманом,– це радше мегаполіс із щільно скупчених хмарочосів, що виблискував у сяйві вечірнього сонця. З висоти у шість тисяч футів Рейчел вже відчувала пульсуючу енергію, характерну для однієї зі світових фінансових «електростанцій».

128

Не треба плутати із Сінгапурською академією, де студентів навчають – який жах – мандаринським говором китайської мови; «Наньянь» – це мандаринською «Південне море». Це слово також стало загальним визначенням для великої етнічної групи китайських емігрантів у Південно-Східній Азії.

Коли електронні двері митного контролю роз’їхались у боки, відкриваючи тропічний оазис у залі прибуття третього терміналу, першим, кого побачив Нік, був його друг Колін Ху, який тримав величезний плакат із надрукованими на ньому літерами «ШАФЕР». Позаду нього стояла неймовірно засмагла, тонка дівчина, стискаючи в руках оберемок сріблястих повітряних кульок.

Нік та Рейчел підкотили до них свої візки із багажем.

– Що ти тут робиш? – здивовано вигукнув Нік, доки Колін стискав його у ведмежих обіймах.

– Та ти що! Я ж повинен як слід привітати свого шафера! Обслуговування під ключ, чолов’яго! – просяяв Колін.

– А тепер моя черга! – заявила дівчина з-за його спини, нахилилась, обіймаючи Ніка, та швидко чмокнула його у щоку. Повернувшись до Рейчел, вона простягнула їй руку й промовила: – Ти, певно, Рейчел. А я Арамінта.

– Ох, вибач, дозволь мені належним чином вас познайомити… Рейчел Чу, це Арамінта Лі, наречена Коліна. А це, як бачиш, і сам Колін Ху,– сказав Нік.

– Так приємно нарешті з вами познайомитись,– усміхнулася Рейчел, міцно потискаючи новим знайомим руки. Вона не була готова до негайного обміну вітаннями і після всіх довгих годин, проведених у літаку, могла лише уявити, який жахливий має вигляд. Рейчел нашвидкуруч роздивилася життєрадісну пару. Люди завжди бувають дуже несхожими на власні фотографії. Колін виявився вищим, ніж вона уявляла, шалено гарним, із темними веснянками та некерованою шевелюрою, через яку був схожим на полінезійського серфера. За окулярами в тонкій, немов дріт, оправі проглядало надзвичайно вродливе обличчя Арамінти навіть без натяку на макіяж. Її довге чорне волосся було стягнуте в кінський хвіст, що сягав їй попереку. Вона неначе була надто худорлявою як для своєї високої статури. На дівчині були картаті штани, схожі на піжамні, блідо-помаранчевий топ та ляпанці. Хоча Арамінті, ймовірно, було 24–27 років, вона була більше схожа на школярку, ніж на дівчину, яка от-от піде під вінець. Вони становили незвичайну, екзотичну пару, і Рейчел стало цікаво, якими будуть їхні діти.