Шалено багаті азійці

Колін почав писати повідомлення з мобільного.

– Водії якийсь час крутилися тут. Я зараз дам їм знати, що ми готові.

– Не можу повірити, цей аеропорт… у порівнянні з ним аеропорт імені Дж. Ф. Кеннеді схожий на Могадішо [129] ,– зазначила Рейчел. Вона здивовано роздивлялася піднесену ультрасучасну споруду, пальми всередині та неосяжний, буйний вертикальний підвісний сад, який, здавалося, тягнувся по всій довжині терміналу. Прозора ковдра з невагомих дрібних крапель води огортала зелень, що звисала каскадами.

129

Тобто аеропорт у столиці Сомалі.– Прим. пер.

– Вони отак зволожують цілу стіну? У мене відчуття, ніби я опинилась на якомусь люксовому тропічному курорті.

– Тут уся країна – немов люксовий тропічний курорт,– підморгнув їй Колін, ведучи до виходу. Біля бордюру очікували два однакові сріблясті «ленд-ровери».– Сюди, скиньте багаж у цю машину, і вона поїде просто до готелю. А ми всі сядемо в іншу, щоб не тіснитися.

Водій першої машини вийшов, кивнув Коліну та пересів до другого водія, залишивши автомобіль для веселої четвірки. Перебуваючи в сум’ятті від зміни часових поясів, Рейчел не дуже розуміла, як реагувати на те, що відбувалося, і просто забралася на заднє сидіння СУВу [130] .

130

SUV – специфічний тип автомобіля, який поєднує у собі функції позашляховика, невеликої вантажівки та пасажирського повсякденного автомобіля. Має сидіння позаду, які можна прибрати й звільнити місце для речей.– Прим. пер.

– Оце так ставлення! Мене не вітали в аеропорту на такому рівні від самого дитинства,– задоволено промовив Нік, пригадуючи, як, коли він був дитиною, в аеропорту збиралася величезна купа родичів.

Поїздка до аеропорту тоді була захопливою подією, оскільки вона також означала, що батько поведе його скуштувати сандей [131] у невеличкому кафе «Свенсенс Айскрім» у старому терміналі. Здається, люди тоді відлітали на триваліший час, тому, прощаючись із родичами, які рушали до іншої країни, або ж вітаючи вдома дітей, які провели цілий рік удалині від домівки, навчаючись, жінки завжди плакали. Якось він підслухав, як старший за нього кузен Алекс прошепотів батькові саме перед тим, як Гаррі Леонг мав піти до літака: «Обов’язково купи мені останній випуск “Пентгаусу”, коли приземлишся у Лос-Анджелесі!»

131

Десерт із кульок морозива, прикрашених фруктовим сиропом або желе, подрібненими горіхами, ягодами, збитими вершками й шоколадом.– Прим. пер.

Колін улаштувався за кермом і почав регулювати дзеркала під себе.

– То куди ми зараз? Просто до готелю чи макан [132] ?

– Мені точно хочеться їсти,– відповів Нік. Він повернувся подивитися на реакцію Рейчел, розуміючи, що вона, ймовірно, хотіла б швидше дістатися готелю й завалитися в ліжко.– Як тобі, Рейчел, годиться?

– Чудово,– відказала дівчина.– Чесно кажучи, я начебто також зголодніла.

– Зараз у Нью-Йорку час сніданку, тож не дивно,– зауважив Колін.

132

Поїсти (малайськ.).

– Ви добре долетіли? Багато фільмів подивилися? – поцікавилася Арамінта.

– Рейчел запоєм дивилася Коліна Ферта,– оголосив Нік.

Арамінта зойкнула:

– ОМГ… Я його обожнюю! Він для мене завжди буде єдиним та неповторним містером Дарсі!

– Добре, думаю, тепер ми справді можемо бути подругами,– заявила Рейчел. Вона визирнула з вікна, захоплюючись видовищем пальм, що хиталися на вітру, та рясною кількістю бугенвілії, що росла обабіч яскраво освітленого шосе. Була майже десята вечора, але усе в цьому місті здавалося неприродно яскравим, іскристим.

– Нікі, куди краще відвезти Рейчел на її першу дегустацію місцевих смаколиків? – запитав Колін.

– Гм… Може, привітаємо Рейчел на нашій землі застіллям із курчам у рисі по-хайнанські в «Чаттербоксі»? Чи краще попрямувати просто за чілі-крабом до «Східного узбережжя»? – вагався Нік, відчуваючи піднесення й розгубленість водночас: йому кортіло просто зараз відвести Рейчел до принаймні сотні різноманітних ресторанчиків, щоб дати їй скуштувати місцевого колориту.

– А що, як скуштувати сатай [133] ? – запропонувала Рейчел.– Нік завжди повторює, що пристойний сатай можна скуштувати лише в Сінгапурі.

133

Також – «сате»: міні-шашлик з будь-якого м’яса, птиці, субпродуктів, морепродуктів та ін.– Прим. пер.

– Вирішено: їдемо до «Лау Па Сат»,– оголосив Колін.– Рейчел, ти уперше побачиш справжній гоукер-центр [134] . І саме там роблять найкращий сатай.

– Ти так вважаєш? – перепитала Арамінта.– Мені більше подобається те місце в Сембавангу.

– Ні-і-і-і-і-і! Про що ти, лах? Хлопець зі справжнього «Сатай-клубу» досі працює у «Лау Па Сат»,– не здавався Колін.

– Ні,– твердо заперечила Арамінта.– Той хлопець зі справжнього «Сатай-клубу» перебрався до Себавангу.

134

Центр готових страв у Сінгапурі та Малайзії.– Прим. пер.

– Брехня! То його кузен. Самозванець! – Колін був невблаганний.

– Особисто мені завжди подобались сатай у «Ньютоні»,– втрутився Нік.

– «Ньютон»? Ти з глузду з’їхав, Нікі. «Ньютон» – місце лише для емігрантів та туристів… Там не залишилося жодного гарного відділу із сатаєм,– відповів Колін.

– Ласкаво просимо до Сінгапуру, Рейчел. Сперечання щодо їжі тут має статус національного хобі,– проголосила Арамінта.– Це, певно, єдина країна у світі, де дорослі чоловіки здатні побитися через якийсь відділ із їжею у якомусь забутому богом торговому центрі, де, на їхню думку, найкраще роблять якусь незрозумілу страву зі смаженої локшини. Це для них як змагання… тобі відомо чим!

Рейчел хихикнула. Арамінта й Колін були такими веселими й невимушеними, що одразу їй сподобались.

Невдовзі вони вже їхали по Робінсон-роуд. У самому серці ділової частини міста. У тіні масивних веж був розташований «Лау Па Сат», або «старий ринок» на хоккінському діалекті,– восьмикутний павільйон під відкритим небом, у якому містився шумний вулик харчових кіосків. Переходячи вулицю від парковки, Рейчел ще там відчула смачні, насичені приправами аромати, що висіли в духмяному повітрі. Коли вони вже входили до величезної обідньої зали, Нік повернувся до Рейчел і попередив:

– Ти збожеволієш від цього місця – це найстаріша вікторіанська будівля в усій Південно-Східній Азії.

Рейчел підняла очі на височенні чавунні філігранні арки, що підносились угору, та склепінчасті стелі.

– Немов усередині собору,– вимовила вона.

– Куди людські маси приходять молитися на їжу,– пожартував Нік.

Попри те, що було вже за десяту, місце гуло від сотень затятих охочих повечеряти. Численні ряди яскраво освітлених кіосків пропонували більший вибір страв, ніж Рейчел доводилося бачити під одним дахом. Коли вони проходили ринком, заглядаючи в численні кіоски, де чоловіки і жінки в шаленому темпі готували ласощі, Рейчел із трепетом похитала головою:

– Тут так багато різної їжі, що я гадки не маю, із чого почати.

– Просто покажи пальцем на те, що тобі цікаво, і я це замовлю,– запропонував Колін.– Краса гоукер-центру в тому, що кожен продавець в основному продає лише одну страву, тому чи то смажені пельмені зі свининою, чи суп з рибними кульками – вони все життя проводять за їх удосконаленням.

– Навіть більш ніж одне життя,– додав Нік.– Багато із цих людей є гоукерами в другому або третьому поколінні і готують за давніми родинними рецептами.