Шлях Абая

Абай і тепер не втратив спокою. Сміливо дивлячись у вічі губернаторові, він відповів:

— Дозвольте мені все сказати і вислухайте мене.

Губернатор різко обернувся до Абая. Потім він заклав руки назад і мовчки заходив по юрті.

Абай розповів йому про злочини, від яких давно вже терпить простий аульний народ: про баримту і напади, викликані чварами степових верховодів, про несправедливості і насильства, що їх вони чинять, про грабунки, конокрадство.

Ще при першій зустрічі Абаєві стало ясно, що губернаторові добре все відомо про нього. Звичайно, ці відомості базувалися на доносах Уразбая та інших. Але Абаєві було невідомо те, що губернатор, готуючись до поїздки, зажадав справи, які можуть бути потрібними на з’їзді в Кара-Молі, і тоді йому попали на очі купи прохань, поданих на його ім’я. Це були «присуди» всіх старшинств Чингіської волості, привезені Альмагамбетом. Те, що заяви були підписані людьми майже всієї волості, свідчило, наскільки в цих клопотаннях зацікавлений весь народ. В усіх цих «присудах» згадувалося тільки одне ім’я — Ібрагіма Кунанбаєва.

Вважаючи спочатку ці папери за звичайні степові прохання, губернатор відсунув було їх. Але увагу його привернули грамотно, красивим почерком написані рядки. Він машинально почав читати їх і тоді зрозумів, що з клопотанням звертається велика частина степового населення. До того ж тут було і свідчення російських селян-переселенців.

Усі скарги на Абая цілком збігалися з фактами, які зазначались у проханнях казахів і переселенців, тільки причини його вчинків тут пояснювалися зовсім інакше. Ця обставина мимоволі примусила губернатора задуматися про Абая Кунанбаєва.

Губернатор розумів, що розправитися з цим видатним степовиком буде, видно, не так просто.

І тепер, розмовляючи з Абаєм, він хотів якнайкраще роздивитися цю людину, розгадати хід його думок і його наміри. Тому губернатор і змусив Абая говорити, часто ставлячи йому такі запитання, які змушували його висловлювати свої думки.

— Злочини — повсякденна справа в степу,— казав Абай.— Повітові начальники неспроможні їх припинити, а мирові судді не вміють знайти справжніх винуватців. Через це всі суперечки і позови між родами, що живуть в межах трьох повітів, перейшли в обласну канцелярію, і ви змушені були самі приїхати, щоб розглянути на місці безліч цих скарг. Але і в цих скаргах теж не все справедливо. Наші впливові й сильні люди часто самі підтримують злочинців, пишуть навіть неправильні присуди, не зупиняються і перед лжесвідченням, перед наклепом на противника. На жаль, міські власті часто розплутують їх незаконним, неправильним рішенням. Тут, звичайно, допомагає хабарництво. Якщо ви запитаєте, хто ж усе це робить, доведеться назвати і багатьох наших степових багатіїв, які володіють великою кількістю худоби, доведеться назвати і волосних, що користуються казенними печатками. Ті сперечаються, мстяться один одному наскоками та баримтою, а терпить від цього основна маса степового народу, мирні люди аулів. Вони хочуть тільки спокійного життя і чесної праці, а насправді завжди терплять насильство і утиски з боку цих баламутів, або, як кажуть, інтриганів…

Абай ні хвилини не думав про те, що може скористатися цією несподіваною розмовою для своєї особистої вигоди. Він не став ні виправдувати себе, ні звинувачувати своїх ворогів. Він навіть не назвав їх імен. Бачачи перед собою главу цілої області, Абай вирішив розповісти йому про важке життя народу.

А губернатор, слухаючи Абая, думав про своє. Він давно вже зрозумів, що цей «киргиз» справді вважає себе захисником народу, борцем за його справу. Це примусило генерала насторожитись: «А чи не зв’язані міркування Абая з визвольними ідеями?» Але одразу заспокоїв себе: «Ні, ця пошесть, звичайно, ще не дійшла до степу. Навряд чи ці «ідеї» зрозумілі навіть такому розвинутому киргизові, як оцей».

І, намагаючись розібратися в тому, хто ж такий Абай, він запитав:

— Ну, гаразд, Кунанбаєв, а чому ж усі ті люди, яких ви вважаєте причиною зла, завоювали наше довір’я? Як це сталося, що ваших суддів і волосних управителів ми призначили з середовища таких злочинців? Ви розумієте, що ви кажете? Ми призначаємо у киргизький степ правителів, а ви їх усіх вважаєте злочинцями? Я правильно зрозумів вас?

Він поставив ці запитання холодним тоном, допитливо дивлячись на Абая, неначе промовляючи: «Якщо це так, виходить, і ми, що призначили цих людей, теж злочинці?» Абай відчув пастку. Відверта і щира розмова з цим сановником могла бути небезпечною. «Що треба було, я вже сказав,— подумав він, — а зробити висновки — це вже його діло».

— Ваше превосходительство,— сказав він, — можливо, я дозволив собі щось зайве, що не годиться говорити сановникові, але я вважав за потрібне розповісти вам про тяжке становище степу, що перебуває під вашою владою. Що я кажу правду, це вам потвердить будь-хто з аульних казахів, якщо ви запитаєте. Я хочу вам сказати одне: від зустрічі з вами для себе особисто я не чекаю нічого, я не збираюся сам бути одним із правителів. Я шукаю тільки справедливості.

Це не задовольнило губернатора. Він вислухав Абая насторожено і холодно. Крім того, що йому не подобалася промова цього «киргиза», самий його вигляд і спокійна гідність, з якою він тримався, примушували генерала хмуритись. В його уяві степовики-«киргизи» були люди дикі і темні, які перед начальством могли тільки боязко схилятися. А цей розмовляє як освічена людина, тримається вільно, як рівний за становищем і вихованням. І навіть те, що на ньому був не чапан або халат, а бешмет з тонкого дорогого сукна, пошитий, певно, добрим міським кравцем, дратувало губернатора. І він нетерпляче ворухнувся, перевівши погляд на двері. Але ту ж мить на його обличчі відбилося обурення і гнів.

Бажаючи зрозуміти, чим це було викликано, Абай теж обернувся до дверей — і не повірив своїм очам. У юрті, тримаючи під пахвою тимак і велику купу паперів, стояв Базарали, а біля нього — росіянин середнього віку в скромному міському костюмі. По випещеній, красивій бороді Абай одразу впізнав годинникаря Савельєва з Семипалатинська.

Савельєв, прізвище якого казахи переінакшили на Сабелей, добре володів казахською мовою, його добре знали в степу. Він допомагав писати заяви, прохання і всілякі «присуди». У нього були великі знайомства в усіх міських канцеляріях — і серед товмачів та урядників, і серед письмоводителів та чиновників. Казали навіть, що у. нього є хід до радників, а може, й до самого поліцмейстера. Чимало степових казахів саме йому доручали і прохання написати, і проштовхувати його в канцеляріях, запевняючи, що Сабелей знає легкі шляхи, невідомі найкращим міським адвокатам.

Поки Абай з подивом дивився на Базарали, до губернатора підійшов жандармський офіцер і, шанобливо нахилившись, почав щось пошепки пояснювати. Губернатор слухав його невдоволено і нарешті запитав:

— Ну гаразд. Чого ж вони хочуть? — І він обернувся до тих, що зайшли.

Савельєв, уклонившись, поквапився пояснити:

— Ваше превосходительство, у цього киргиза багато прохань майже з усіх волостей Семипалатинського повіту. Всі ці прохачі теж тут, але пан офіцер дозволив пройти тільки нам: ось йому з паперами і мені, щоб перекласти їхні прохання.

— А про що прохання? — суворо запитав губернатор.

— Всі вони просять не за себе, ваше превосходитель-ство. Клопочуться за шановану ними людину, за свого поета Ібрагіма Кунанбаєва.

Губернатор обурено повернувся до Абая. «Чи не сам цей загадковий киргиз підстроїв усе це?» — подумав він. Але на обличчі Абая відбивалося тільки щире здивування. Генерал перевів погляд на Базарали, уважно вдивляючись у нього. Проте цей високий і стрункий чоловік з привабливим і розумним обличчям навіть не дивився на Абая, наче й не пізнавав його. Він спокійно підійшов до столу, поклав на нього свої папери і заговорив сам.

— Таксир [58] ,— почав він, прикриваючи вказівним пальцем, красивим і довгим, своє ліве око.— Таксир, киргиз степ — сліпий, адин клазес є — Ібрагім Кунанбаєв…— Базарали прикрив великим пальцем ліве вухо і говорив далі: — Киргиз степ — глухий, таксир, адин ух є — знов Ібрагім Кунанбаєв. Не можна Ібрагім Кунанбаєв брать ат степ. Не можна! Степ сліпий, глухий буде.— І він закрив пальцями другої руки праве вухо і око і, жалібно хитаючи головою, зобразив на обличчі страждання.

58

Таксир — начальник.

Савельєв збирався пояснити слова Базарали, але губернатор жестом спинив його і вже з обуреною цікавістю дивився на Базарали. Той з великими зусиллями усе висловлював свою думку.

— Каспадин кубернатир нобай шалабек. Не знайт, какой шалабек Ібрагім Кунанбаєв… Наш степ многа присуд послав. Многа, многа просить. Нехай наш присуд пайдьоть санат, міністр, бєлий сар. Степ просить пустити нас у Петербор, міністр, сар… Всьо найдом!

Базарали замовк. Губернатор знову насупив брови і мовчазним порухом руки показав Савельєву і Базарали, що вони можуть іти. Савельєв смикнув Базарали за рукав. Обидва подалися назад і вийшли з юрти.