Сивий Капітан

Юнак сидів на своєму вузенькому ліжку, опустивши голову й обхопивши її руками. Він не помічав, як Марта вже кілька разів намагалася привернути його увагу, але даремно. Та ось Олесь підвів голову і сам подивився на Марту, мов збирався щось у неї спитати.

— Щось вирішив, Алексо, нарешті? — лагідно спитала вона.

— А звідки ти знаєш, що я вирішував якесь питання? — здивувався юнак.

— Не так важко догадатися, коли людина сидить чи не півгодини мовчки, про щось міркує і при тому не звертає ніякісінької уваги на тебе, — посміхнулася Марта. Але в голосі її Олесь відчув ледве вловимий докір.

— Ой, пробач, Марто, — винувато мовив він. — Я й справді дуже замислився. І все про те ж саме… Ну, ти знаєш, про що, правда ж?

— Знаю, — ствердила коротко дівчина.

— І я прийшов ось до якого висновку, — продовжував Олесь. — Я мушу поговорити з Капітаном, з’ясувати йому все…

— Та він і уваги на тебе не зверне, — знизала плечима Марта.

— От побачимо. Тобі невідомо, який він був вразливий до всіх цих подій, які так вплинули на нього. І він зрозуміє, він не може не зрозуміти, я певен цього!

Марта мовчала, опустивши голову, як вона завжди це робила, коли уникала відповіді, неприємної співрозмовникові.

— Ти не згодна? Ну, скажи, невже ж можна так і залишити це все? Адже Капітан помиляється, він робить не так, як треба було б! І, крім мене, тут ніхто йому не скаже, навіть Валенто…

Олесь раптом спинився. Валенто… але ж саме Валенто може допомогти йому, попросити Капітана, щоб той вислухав… інакше й справді нічого не вийде. Капітан просто не помічає Олеся, заглиблений у свої похмурі думки…

— Марто, ти бачила, де Валенто?

— Недавно пройшов до заднього приміщення.

— Прошу тебе, дуже прошу: поклич його сюди! Мені конче треба з ним поговорити, і краще це зробити тут… де нікого більше нема.

— Такий секрет? — знов посміхнулася дівчина.

— Ні, ні, ніяких секретів, принаймні від тебе. Але не запитуй поки що в мене нічого. Поклич Валенто і незабаром про все довідаєшся.

Та на цей раз Олесеві не пощастило здійснити свій намір. Щойно Марта вийшла з каюти, як юнак почув гарматний постріл. І раптом пронизливо задзеленчав сигнальний дзвінок, що кликав кожного з команди на своє місце. За мить засунулися непроникливими завісами вікна, гойднулася і затремтіла підлога. «Люцифер» рушив. А водночас з тим пролунало ще кілька пострілів.

Що трапилося?..

3. БРОНЬОВИКИ ВИХОДЯТЬ В АТАКУ

По-різному поводяться люди під час небезпеки, сильних нервових зворушень, під впливом тяжких обставин. Дехто набирається нових сил, які підтримують його, хоч би які важкі складалися умови; дехто запалюється люттю, забуває про страх і небезпеку, в запалі кидається вперед, готовий вмерти або подолати перешкоду, а дехто втрачає мужність, втрачає смак до боротьби і радий був би тільки одному: кинути все й податися геть.

Щодо Мігеля Хуанеса, то він був здатний виявляти свої здібності детектива, шукати розв’язань тих чи інших проблем і енергійно діяти лише тоді, коли відчував певні шанси на успіх. Якщо тих шансів, на його думку, не було, він відчував утому навіть від найменшого зусилля, охоче передавав справу комусь іншому або, в разі можливості, просто кидав її. Отож він належав до третього типу людей, про яких ми щойно говорили.

Коли б можна було передати комусь чи кинути справу Сивого Капітана, Мігель Хуанес так і зробив би. Але це було неможливо, він мусив будь-що вести її далі — з одчаєм, з внутрішніми прокляттями, але вести. Тут-таки зауважимо, що начальник поліції Карло Кабанерос щодо цього мало чим відрізнявся від свого особливо уповноваженого. Його перевага полягала в тому, що Кабанерос за своїм становищем мав змогу лаятись і зривати лють на Хуанесі, а Хуанес був позбавлений і такої можливості. Лишався ще, правда, Хосе Френко, на якого Мігель Хуанес. міг нагримати досхочу. Але яка вже там приємність у тому, щоб лаяти людину, яка сприймає це як належне, покірно і смиренно, не відповідаючи ані словом, ані жестом?..

Мігель Хуанес міг тепер тільки механічно виконувати накази начальства, так само, як Карло Кабанерос тільки сумлінно виконував розпорядження і вказівки міністра внутрішніх справ.

Що ж до цієї владної особи, то на генерала Альдумеро да Хураніто події вплинули зовсім не так. Він бачив на своєму віку чимало — і не випадково каудільйо цінив його саме за те, що генерал да Хураніто ніколи не розгублювався і не піддавався настрою. Він добре знав, що в політиці все залежить від витримки і наполегливості. Той, хто володіє собою і має запас терпіння, завжди має також і найбільше шансів на успіх.

Павутиння, зіткане павуком, може бути розірване вітром чи комахою і раз, і другий, і третій, це неважливо. Холоднокровний, наполегливий павук терпляче лагодить його, зміцнює ще більше, ще старанніше: і можна бути певним, що згодом жертва таки заплутається в його сітях, безнадійно заплутається і потрапить зрештою в пазури хижака.

Сидячи в центрі свого хитромудрого, широко розкинутого павутиння, генерал Альдумеро да Хураніто зважував усі можливості, аналізував становище. Хід його міркувань був такий:

"Сивий Капітан володіє надзвичайною зброєю, починаючи від його електромагнітної завіси, яку не можуть пробити ні кулі, ні гранати, і кінчаючи смертоносними чорними кільцями, які він викидає з «Люцифера». Що то за кільця — не знає ніхто. Майже всі, кому довелося їх побачити, були вбиті на місці. Вчені висловлюють припущення, що ця невідома досі зброя має в своїй основі так звані надпровідники, в які закладено великий електричний потенціал. Вони несуть в собі електричну силу великої потужності. Кільця зроблені з крихкого матеріалу і тому розпадаються, зіткнувшись з чимось. І звільнений електричний заряд убиває все навколо, діючи, наче блискавка… так, усе це треба врахувати і поставити перед ученими відповідні завдання, як зробив уже генерал відносно деяких новин у галузі снарядів і гранат, що ними, здається, можна буде дошкулити "Люциферові"… Поки що противникові пощастило досягти деяких успіхів, не будемо закривати на це очі. У кількох сутичках він вийшов переможцем. Треба називати речі своїми іменами, нема чого ховатися перед самим собою. Гаразд. Ті успіхи обов’язково мусять сп’янити Сивого Капітана, така вже природа цієї запальної людини… Значить, він стане необережним, надто впевненим у своїх силах. Добре, оце й є його слабке місце, яке слід повністю використати. Готувати пастку за пасткою непослабно, терпляче. Хай він руйнує їх одну за одною, це навіть краще. Кінець кінцем, сп’янілий від успіхів, він обов’язково в якомусь місці втратить потрібну пильність і потрапить у чергову пастку. Тоді вже сміятимуся я!.."

Саме за цим принципом і діяв міністр внутрішніх справ, спокійно ставлячись до невдач і наполегливо зміцнюючи підступну сітку численних пасток для "Люцифера".

Коли голос Сивого Капітана залунав раптом з усіх репродукторів столиці, генерал да Хураніто тільки на хвильку нахмурився. Схвильований і розгублений начальник департаменту преси і радіо, що стояв перед його письмовим столом, запропонував був негайно вимкнути трансляційні лінії, а також струм з електросітки, як це було зроблено першого разу. Але міністр внутрішніх справ тільки похитав головою, незадоволено зиркнувши на начальника департаменту колючим поглядом з глибини западин свого жовтого черепа. Звісно, промова Ернана Раміро по радіо досить неприємна річ. Але треба знайти добре в кожному лихові. Ні в якому разі не вимикати лінії і електроструму, ні. Є кращі можливості, дотепніші.

Генерал да Хураніто холодно сказав:

— Не треба. Так чи інакше, населення вже ставиться недовірливо до цього Сивого Капітана, він не вплине на слухачів, принаймні так, як йому хотілося б. Хай поговорить. А ми тим часом теж дещо зробимо. Ви вільні, пане начальник департаменту. Зараз я матиму розмову з військовим міністром.

Отже, голос Сивого Капітана безборонно лунав з репродукторів, на здивування всіх, хто вважав, що уряд негайно припинить цей виступ. Тим часом кілька броньованих військових автомобілів з найдосконалішими радіопеленгаторами виїхали до району передавача і відразу ж почали свою роботу.