Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Шрифт:

– А чого ж? – поцікавився Раджимі.

– Знову за грішми, – ледве не простогнала Соня. – Я винна перед вами… Я дуже добре усвідомлюю, що ставлю вас у скрутне становище, але в мене немає іншого виходу… На вас уся надія…

Раджимі сів і уважно «подивився на хазяйку дому.

– Скільки потрібно? – помовчавши, запитав він.

– П'ятнадцять тисяч, – сказала вона і з надією подивилася на гостя.

– Які ще цінності у вас є? – спитав Раджимі.

– У нас більше нічого немає, а гроші потрібні чоловікові. Скоро має бути ревізія – він сам загине, а через нього й інші.

Усе

остаточно прояснилося.

– Коли повинна бути ревізія? – запитав Раджимі.

– Наприкінці місяця.

– Часу ще багато, але надій мало, – тихо й співчутливо промовив Раджимі. – Я вам нічого не можу обіцяти. Спробую. Докладу всіх зусиль.

Хазяйка встала, підійшла до гостя, взяла його за руку:

– Благаю вас, врятуйте мене… і чоловіка! Я навіть не уявляю, що може статися. Адже…

– А тут і нема чого уявляти. – Раджимі встав і звільнив руку. – На речі треба дивитися розсудливо, – в тому ж тоні продовжував він. – Ви самі чудово розумієте, що нічого іншого не вигадаєш.

– Але ж ви сказали, що…

– Я можу повторити те, що сказав, – знову перебив її гість. – Спробую, докладу всіх зусиль, використаю всі можливості, але обіцяти нічого не можу. Адже сума чималенька…

– Який жах! – прошепотіла хазяйка.

Раджимі спало на думку з'ясувати ще одну деталь.

– Коли ви так довірливо до мене ставитесь, то будьте відверті, – звернувся він до неї. – Скажіть правду: на що він витратив таку кругленьку суму? На вас?

– Не все, – відповіла хазяйка. – Більшу частину програв у карти. А гроші взяв під звіт у касі. З касиром він у добрих стосунках…

– Та-ак. Добре, спробую виручити вашого чоловіка, але сумніваюся в успіху. Гроші на слово не дають, – закінчив Раджимі.

Він був цілком задоволений візитом. Раджимі дізнався про все, про що слід було дізнатися.

На другий день рано-вранці, виходячи від тітки, Раджимі ледве не зіткнувся з Сонею. Вона плакала. Взявши жінку під руку, він одвів її від будинку і стурбовано запитав:

– Що ще трапилось?

– Він прислав мене до вас, – відповіла Соня, стримуючи ридання.

– Ми на вулиці! – суворо нагадав Раджимі. – Вмійте стримувати себе.

– Вам удалось дістати гроші? – І жінка з надією подивилася на Раджимі.

Той заперечливо похитав головою:

– В моєму розпорядженні була лише ніч, а це зовсім небагато.

– Але є надія?

– Я вам уже говорив: дуже невелика. Скажу правду: всю суму покрити ми не зможемо.

– Господи, що ж робити?

– Не падайте духом. Завтра ввечері я зайду до вашого чоловіка і розмовлятиму з ним особисто. Нехай почекає мене і нікуди не виходить.

Юргенс був задоволений діями Раджимі.

Вони сиділи за накритим столом. Юргенс помішував срібною ложечкою міцний чай у склянці, а Раджимі відривав ягоди від грона винограду, що лежало у вазі, висмоктував з них сік і клав шкірки на блюдце. Нарешті він витер серветкою свої тонкі пальці і замислився.

Деякий час Юргенс сидів мовчки, великими ковтками відпиваючи холодний чай, потім сказав:

– Гроші він одержить лише за документацію. Так йому і скажіть.

Раджимі запобігливо підняв руку:

– Можливо,

що гроші й не потрібні будуть.

Юргенс відсунув від себе порожню склянку і здивовано зиркнув на співбесідника.

– Як це розуміти?

Раджимі відповів не зразу. М'яко ступаючи, він пройшовся по кімнаті, потер руки і сів на свій стілець.

– Мейєрович згоден тікати звідси, – притишено сказав він.

– Куди?

– Хоч світ за очі. – І Раджимі посміхнувся.

– Чия це вигадка? – Юргенс встав, розправив плечі і пильно глянув на Раджимі.

– Моя.

Раджимі пояснив.

П'ятнадцять тисяч – сума досить-таки пристойна. Звичайно, в разі потреби можна пожертвувати нею, але навіщо допускати зайві витрати? Згода Мейеровича дає змогу не витрачати грошей і зберегти зоставлені цінності. Він, Раджимі, заробив їх…

Юргенс засміявся: він зрозумів суть комбінації, задуманої Раджимі.

– Погодиться? – запитав він.

– А куди йому діватись?

– Ви забули про дружину.

– Запевнимо його, що дружину переправимо слідом за ним негайно.

Юргенс вийняв портсигар і закурив. Помічник його, звичайно, має рацію. Де пройде один, там завжди пройде і другий. Але який смисл у всій цій вигадці? Кому потрібен на тому боці Мейєрович? А тут ще його дружина… Скільки мороки! Чи не можна зробити простіше?

Юргенс кілька разів оглянув кімнату від стіни до стіни і сплеснув долонями.

– Приймаємо ваш варіант, але з невеликою поправкою, – сказав він. – По дорозі з Марком Аркадійовичем може що-небудь трапитись.

На знак згоди Раджимі схилив голову.

Того ж дня ввечері Микита Родіонович, викликаний телеграмою, йшов у перукарню Раджимі.

Телеграма, як і минулого разу, була підписана: «Рамі», але Ожогін відчував, що мають бути побачення і розмова з Юргенсом.

Поява покійного шефа не тільки приголомшила Ожогіна, але й зайвий раз показала, на що здатна імперіалістична розвідка.

Микита Родіонович ішов і думав про те, які заплутані, звивисті й небезпечні таємні стежки. Вони ідуть через моря й кордони, по лісах і безкраїх степах. І скільки треба пильності, впертості, вміння й мужності, щоб виявити їх і знайти на них ледве помітні сліди!

Ожогін не помилився: в квартирі Раджимі його зустрів Юргенс.

– Ну от, тепер ми докладно поговоримо, – сказав він, потискуючи руку Микиті Родіоновичу, і замкнув двері.

Ожогін сів за стіл, Юргенс навпроти. Під самою стелею горіла матова лампочка. Бліде розсіяне світло від неї падало на обличчя Юргенса, і Микита Родіонович міг уважно розглядіти його. Юргенс майже не змінився, тільки погладшав.

– Ну, а ваші справи як? – Юргенс поклав перед гостем портсигар і сірники.

Микита Родіонович коротко розповів про пригоди, які трапилися з ним і його друзями з часу «похорону» Юргенса.

Юргенс слухав розповідь, не перебиваючи, а коли Ожогін закінчив, спитав:

– Ви до Блюменкранца навідувались?

– Ми його не знайшли. Тобто знайшли його квартиру, але в ній виявився зовсім інший мешканець.

– Ну, це не так важливо. Важливо те, що ви всі цілі, влаштувалися, добре себе почуваєте.

Поделиться с друзьями: