Таємниця гірського озера

Але дітям було не до сміху.

– Досить жартувати! – сказав Камо. – Якби нам довідатись точно, на який день виходять з яєць лисухи?

Подзвонили районному агрономові – здивувався; районному птахівникові – і той не знає…

Так, в тривозі, прожили діти ще один день. Пташенят все нема та й нема!

Грикор навіть жартувати перестав.

– Казав я вам, – докоряв він товаришам, – що бовтунів наробимо! Треба було, як я радив зварити та з’їсти. Даремно яйця зіпсували!

Грикор вийняв яйце з-під квочки, підніс до вуха і потрусив.

– Убив курчатко! – з криком повисла на руці у нього Асмік. – Хіба можна так сильно трусити?… Дай мені!

Асмік відняла яєчко у Грикора і почала роздивлятися його на світло:

– Погляньте, в ньому курча… Бачите, яке воно темне? Це від курчати темне.

– Ану, послухай, дихає воно? – запитав Грикор.

– Швидше покладіть яйце назад – охолоне! – занепокоївся Армен.

Минула ще одна ніч, тривожна і довга. Здавалося, і ранок не надійде.

На зорі вся група юних натуралістів уже була в сараї. Вони обережно підняли квочок і оглянули яйця. Та жодне не було пробите. А вже двадцять другий день.

Всі були так засмучені і розчаровані, що цього дня ледве чи розуміли, про що розповідали вчителі в школі. «Чому ж так запізнюються водяні курочки?» – ця думка тільки й турбувала дітей.

Увечері вони знову зібралися в сараї. Там уже були мати Асмік і Грикор.

Грикор обстругував долотом якусь колоду, видовбуючи в ній ямку.

– Що це ти робиш? – здивувався Камо, але, не чекаючи відповіді, запитав про інше: – Курчата не вилупились?

– Що роблю?… Для курчат ванну готую. Ви все: «вилупились, вилупились!» Куди поспішаєте? Напевне вилупляться. Їм поспішати нема куди. Підождуть, поки ванну зроблю, а то де ж їм купатися?

– Не зіпсувалися ж усі яйця! – прикро сказав Камо. Він був найбільш запальний і нетерплячий.

Мати Асмік, що сиділа на стільці біля одного з інкубаторів із в’язанням у руках, стала заспокоювати дітей.

– Коли кажуть, що курка двадцять один день на яйцях сидить, це не значить, що в усіх однаково, день у день вилупляться пташенята. Привезла я з радгоспу яйця племінних курей- з них курчата вилупились на двадцять третій день. І птахівник говорив, що в племінних курей курчата вилуплюються пізніше, ніж у звичайних.

– Ну, а водяні кури – хіба не племінні? Клянусь їхніми лисими головами – племінні! – втрутився Грикор, довбаючи колоду.

– Може, квочки погано сидять і яйця охолонули? – запитала Асмік.

– Таке буває, – підтвердила Анаїд. – Якщо квочка часто залишає гніздо, щоб поїсти, яйця можуть охолонути.

– А ми їх дуже часто годуємо – от у цьому і вся справа! – захвилювалась Асмік. – Звичайно, яйця охололи, і всі пташенята загинули…

– Заспокойся, – сказав їй Армен. – У книзі «Птахівництво» сказано, що, коли квочка навіть надовго кине гніздо і яйця охолонуть, курчата не гинуть – лише уповільнюється їхній розвиток. В книзі говориться, що шкідливе лише тепло, якщо воно вище за нормальне.

– Ні, температура у нас тридцяти дев’яти не перевищувала, за це я ручаюсь, – відповів Армен.

– Ну, завели! – підвівши голову від своєї «ванни», зупинив їх Грикор. – Ось пташенята в своїх шкаралупках прислухаються до мого стукоту і одне з одним перешіптуються. Говорять: «Ще не готова ванна, куди ж нам поспішати? Адже купатися нема в чому».

– Та й справді, – опам’ятався Камо, – де ж купатимуться наші пташенята в перші дні?… Марш усі по хатах: тягніть усе, що в кого є, – ночви, тази…

– Вірно, Камо, дорогий! Гусенята і качата, як вилупляться з яєць, то відразу ж до води заквапляться, – підтримала його Анаїд. – Ідіть несіть ночви.

Незабаром у сараї було повно ночов, старих тазів, навіть великих і глибоких казанів. Грикор закінчував майструвати свою «ванну».

– Тепер вони можуть залишати свої шкаралупки і виходити, – сказав він. – Ну, ласкаво просимо!

ПРО ЩО ПОВІДОМИВ ГРИКОР

В той день Грикор, як завжди, чергував у сараї зранку. В розпалі уроків увагу учнів привернула якась постать, що маячила на подвір’ї школи і робила руками якісь знаки.

Камо, який сидів недалеко од вікна, також виглянув на подвір’я і одразу впізнав Грикора.

Побачивши Камо, Грикор підняв руки і показав йому вісім пальців. Його обличчя сяяло. Він підскакував на здоровій нозі, витанцьовував і, склавши долоню жменею, притуляв її до щоки так ласкаво і ніжно, наче в руці у нього було щось дуже тендітне.

Камо зрозумів, заметушився, хотів було гукнути Армена, але, помітивши суворий погляд учителя, зніяковів і сів на місце.

На перерві Камо з Арменом побігли вниз сповістити приємну новину Асмік.

Побачивши їхні радісні обличчя, Асмік вигукнула:

– Невже виходять?

– Ще й як! Грикор каже – вісім пташенят уже є.

Не кажучи нічого одне одному, діти однаково відчули, що вони ні на хвилину більше не можуть залишатися в школі, і, з дозволу Арама Михайловича, не чекаючи закінчення уроків, побігли в сарай.

Назустріч їм вибіг Грикор.

– Пташатка, пташатка!… – вигукував він. – Цілими батальйонами лупляться!

– Де вони? Ну, та підніми ж квочку… Ой, які гарнесенькі!… Зажди, дай мені одне! – І Асмік обережно взяла з-під квочки крихітне, вкрите попелястим пушком пташеня з гарненьким жовтим дзьобиком і темно-сірими, кольору свинцю, ніжками. Притуливши пташеня до щоки, вона гріла його своїм диханням.

Діти розгубились, не знаючи, що робити. Біля дверей сарая зібрався цілий натовп дітей і жінок.

– Справді вилупилися? – чулися недовірливі голоси.

– З-під квочок чи в тій бляшанці? – цікавилась якась жінка. – Дайте глянути.

– Ні, ні! Розтривожите квочок, не можна! – Асмік охороняла вхід у сарай.

Протовпившись, зайшов до сарая дід Асатур, який щойно повернувся з Севану.

Асмік у цей час відкрила інкубатор. Там, в м’якому, нагрітому акумуляторами гнізді, копошилися десятки крихітних темно-сірих пташенят.

– Це ж чиї, доню? – спитав дід.

– Водяної курочки-лиски, дідусю, – ледве стримуючи радість, відповіла Асмік. – Поглянь, скільки ще яєць пробито! Так одне за одним і лупляться…

– Що ж нам тепер робити? – заметушився дід.

– Годувати їх треба.

– Зваріть чаїні яєчка, – запропонував Армен.

– Зваримо, звичайно, але яєць мало, однак не вистачить, – сказала Асмік.

– Не хвилюйся, онуко, – заспокоїв її дід Асатур. – Зваріть ті, що є, а я щось придумаю.

І дід Асатур поспішив до правління колгоспу.