Ти чуєш, Марго

Якщо чесно, то було дуже смішно. Звичайно, якщо врахувати, що всі були на смерть потомлені і будь-який дурний жарт викликав дурний сміх. А тут така кумедія!

Льоля і Свєтка, зігнавши зло одна на одній, помирилися і здружилися. Льоля, впевнена, то Свєтка - коханка її чоловіка, стала ходити за нею по п'ятах.

Шеф облаштовував свою хату: палив піч, виносив на вулицю сушитися старі полотняні рядна, перемивав горщики, знімав павутину. Йому в цьому допомагала Леська. їхня партнерська зв'язка також працювала безвідмовно. Вони дуже гармоніювали один з одним. Цікаво, як у тій хатинці на курячих ніжках жила Льоля два тижні. Вона добра господиня біля чоловіка, а самій їй нічого не треба.

Андибер знайшов косу і почав косити траву й кропиву на умовному подвір'ї та в умовному саду, і Справа в тому, що в таких полтавських садибах немає меж, практично кожному власникові хати! належав необмежений шмат яру.. Тут не існувало ніяких огорож і парканів. Сад плавно переходив у ліс, а город - у луг.

Вася поїхав у село по хліб і зник. Пізніше виявиться. Ідо він просто заблудився: їхня хата сховалася б яру, а оскільки ярів у цій місцевості було повно, то він у відчаї об їхав лабіринт ярів, й ніж знайшов свій.

Марго чистила рибу, яку вони купили по дорозі біля одного ставка, де вони покупалися, а заодно й помилися. Свєтка з Льолею вишукували у траві здичавілі полуниці.

Віка - Лесьчина донька - малювала лаком нігті разом із задирками і слухала плеєр.

Сонце готувалося до сну. Із сусідньої хати, практично із сусіднього яру, прийшла маленька сухенька бабуся - баба Секлета - і принесла картоплі та свіжих яєць. Яром пішов запах смаженої риби і вареної картоплі.

Усі, добряче потомлені, сіли за стіл і стали мовчки наминати вечерю.

Трохи парило. Насувалася хмара. Земля хотіла дощу.

– Де хліб?
– спитав шеф.

А де Вася?
– одночасно поцікавилися всі. Однак ніхто не припинив наминати вечерю.

Зненацька піднялася буря і стала обривати листя з дерев, шарпати дах на хаті. Всі згребли рештки вечері й поховалися в хату.

Хата була з долівкою, однак густо устелена соломою і сіном. Трохи повагавшись, усі почали стелитися долі.

За вікном блискало і гриміло, а в хаті затишно потріскував вогонь. На долівці у спальних мішках лежали члени експедиції й обговорювали плани на майбутнє.

Наступним регіоном було заплановано Придніпров'я. Всі вже уявляли, як паралельно з роботою відпочиватимуть: засмагатимуть, ловитимуть рибу, купатимуться. Обговорили новий кошторис витрат, поправки до анкети і питальників, загальні враження від Полтавщини. В кінці хати бубоніли Льоля і Свєтка, обмінюючись думками "про наболіле". В іншому кінці хропів Сидоренко.

Зненацька на півслові замовк шеф, і Марго із заздрістю уявила, як Леська пробирається рукою до нього в спальний мішок. Марго відчула специфічне хвилювання. Скільки це часу вона не нюхала чоловіка? Леська під боком у Марго засовалася. Шеф уривчасто задихав. Що там робить Льоля? Плеще язиком? Отож-то. Марго було соромно, однак вона вслухалася в кожен звук, що долинав зі . Лесьчиного боку. Вони про щось перешіптувалися! Марго не могла почути про що саме, бо гроза за вікном затлумлювала слова. Марго подумала: не-і вже вони наважаться в таких обставинах?.. І як це практично здійснити? А вони такі, що на все підуть! Сорому ні на грам! Цікаво, а тепер що вони] роблять? Якось дивно вовтузяться... Марго вся напружилася і відчула солодке відчуття бажання...

Раптом її шию і вухо обпік гарячий подих.І "Моя королево..." - прошепотів Андибер і ошпарив її поцілунком. Марго піддалася не замислюючись, її тіло давно вже чекало саме такого поцілунку.

У вікно хтось агресивно загупав. Усі перелякано підхопилися, а дехто смачно вилаявся.

– Відкрийте, відкрийте!

Усі пізнали голос Васі. От народ! Ніхто навіть не стивожився: а раптом з ним щось сталося.

Сердитий шеф пішов відчиняти. Льоля запалила свічку, оскільки пропало світло, і раптом побачила, що вона надто далеко лягла від чоловіка.

Вона відсунула його спальний мішок від Лесьчиного, запхала його в кут і заблокувала йому вихід своїм матрацом. Прийшов шеф з двору і, побачивши таке, сказав Льолі, що взагалі у полі хлопці сплять окремо від дівчат. Тож попередня гармонія розташування спальних мішків була порушена. Хату поділили навпіл -- хлопчики окремо, дівчатка окремо.

Довго гріли Васю, годували недоїдками вечері, поїли чаєм і заспокоювали. "Кого він нагадує?" - думала Марго. Він увесь тремтів від страху, бо в цих ярах почувався, як у пазурах у Мінотавра.

Я забув тебе попередити, Васьок, що тут Блуд водить, - чи то серйозно, чи жартома сказав шеф, поплескавши бідного Васю по плечах.

– Га?

– Ну. нечистий такий, який спеціалізується на збиванні зі шляху подорожніх.

– Не треба, шефе...

Марго дивилася на стару іконку Матері Божої і дякувала в молитві, що вона не допустила гріха. Однак у душі вона розуміла, що її справи погані. Вона себе добре знала і дуже боялася за себе. Андибер сів до грубки і, підкидаючи дрова, замислено дивився на вогонь. Сидоренко спав. Одна Леська вмирала від сміху, поглядаючи на злого шефа, в якого все падало з рук.

– Їдьмо звідсіля, шефе, - благав Вася.
– Тут добра не буде!

Завтра вранці й поїдемо! Не хвилюйся! Ці місця відразу чужинців не приймають. Трохи помучать - а потім звикають.

– Я не хочу, шефе. Ні за які гроші не хочу!Знаєте, кого я тут зустрів?

– Кого ти тут міг зустріти, окрім баби Секлети і діда Каюка?

– Я бачив чоловіка, голого, з гаком під грудьми.. А-а!
– немовби згадав шеф.
– Так то Стефко

Нечемний. Його турки підвісили за те. що він пив горілку вдень у Рамазан. Не бійся його. Він нічого лихого ще нікому не зробив.

– Господи!
– - захвилювалася Свєтка.- Знову починається!

її почала гладити по голові Льоля: Заспокойся! Я теж не відразу звикла.... Так це правда?

– Що саме?

– Що тут бродять духи.

– А чого ж неправда?
– спокійно говорила! Льоля.
– А що тут такого?

– Ні, я цього не переживу!
– плакала Свєтка.
– Для мене це занадто! Васю, поїхали!

– Як? Зараз?
– здивувався він.
– Та ми з цього яру зроду не виїдемо!

– Як ти їздив по ярах у таку погоду, так ми і виїдемо.

– А справді: як я їздив?

– Може, ти взагалі не їздив?
– спитав Андибер.

– Я вже сам не знаю...
– - завагався Вася. Після того, як я побачив чоловіка з вовчою головою...

Песиголовця? поправив його шеф. Оцього справді слід боятися. А що він робив?

– Махав мені, щоб я вийшов з машини. То ти не вийшов?

Я що, дурний?

– А як він від тебе відв'язався? А я перехрестився...

– Молодець, Васьок! За що я тебе люблю, так це за кмітливість!
– розреготався шеф.