Твердиня
Шрифт:
Зі спальні долинули підозрілі шерехи і поспішливий шепіт.
– Ґреме? – Серце у Левка підскочило. Ось чому Семен не пускав його! Ґрем зараз із Сатомі, вони просто в цей момент кохаються в ліжку, забувши зачинити двері, а він… Ноги самі несли хлопця до проходу в спальню.
Діставшись хідника, Левко по-папужому верескнув і відсахнувся.
– Розтуди мою маму, – прошепотів він, відчуваючи, як до горла підкочує нудота.
На ліжку, просто супроти українця, прикриваючи наготу однією ковдрою, пліч-о-пліч сиділи Ян і Ґрем. Ґрем був лихий, аж страшно дивитися – з очей хіба що іскри не сипалися. Він виглядав так, наче щойно дізнався,
Перед ліжком валявся одяг. Яна і Ґрема.
– Ви… – витиснув Левко. – Як це? – І все. Відібрало мову.
Ґрем ковтнув слину, облизав губи і забубонів:
– Лео… Лео… чувак… ти не… це не… не те, що ти… ти не дивись… ми… ні-ні…
– О, так, – млосно сказав чех, обнявши спітнілою рукою Янові плечі. І посміхнувся.
Українець відчув у горлі прогірклий присмак блювотиння. Від потрясіння в голові все перемішалося, і він не знав, як далі поводитися, що казати.
(У цей час Сатомі, закутавшися рушником, давилася від сміху у ванній, двері до якої були за спиною хлопця.)
– Вибачте, – зрештою пролепетав Левко і вилетів геть із квартири.
На вулиці він притулився до стіни будинку, щоб осмислити побачене, і зразу помітив Семена. Росіянин стояв за кілька кроків від під’їду і перелякано витріщався на Левка.
– Сьомо, що ти тут робиш?
– Я поїхав за тобою. Хотів тобі сказати… розповісти все… про них…
– Ти знав? – Українець обхопив голову руками. – Як давно?
– Та недавно. Практично вчора дізнався. – Вдивляючись в обличчя приятеля, Сьома силкувався розібратись, про кого, чорт забирай, вони зараз говорять: про Ґрема й Сатомі чи про Ґрема і Яна? – Я хотів тобі сказати, але не знав як…
Телефон, який росіянин тримав у руках, завібрував. На екрані висвітлилось «JAN». Сьома підніс трубку до вуха.
– Ага, слухаю… Так… Так, добре… Я потім наберу. – Від серця відлягло. Встигли. Він підступив до Левка і поплескав його по плечу. – Ти як, брате?
– Повірити не можу, ми знайомі більше року, а я навіть подумати не міг. – Хлопець тупився невидющим поглядом у якусь точку над вухом Семена. – Вони були такі… зіпрілі. А ще у Яна – уявляєш? – на щоці чотири подряпини від нігтів. Це ж як треба було… – Він затих, відчуваючи, як стиснувся стравохід, перешкоджаючи підйому напівперевареного тіста зі шлунка. – Боже, який кошмар, Сьомо.
– Поїхали додому, Лео. – І Семен повів шокованого товариша в напрямку станції.
XXIII
8 квітня 2012 року, 22:45 (UTC+1)
Tunnelbana, стокгольмське метро
Хлопці сиділи у поїзді, який мчав по тунелю між станціями «V"astra Skogen» і «Solna centrum». Окрім них у вагоні їхало троє шведських тинейджерів з такою кількістю сережок і заклепок на обличчях, що здавалося, наче біля їхніх голів попідривали осколкові гранати.
Левко вовтузився на кріслі, кидаючи дивні погляди на Сьому. Росіянин безпристрасно зирив у чорноту тунелю за вікном модернового вагона.
Зрештою українець набрався духу і заговорив про те, що йому муляло:
– Слухай, ти думаєш, це безпечно: йти у джунглі з двома педерастами?
Сьома подавив смішок.
– Ти гомофоб?
– Та нє. – Левко кумедно насупився. – Я не в
цьому сенсі. Я про те, чи вони… ну… тобто… Як вони витримуватимуть навантаження?– А що не так? – підняв брову росіянин.
Українець викинув розчепірені долоні перед обличчям і знавісніло ними затрусив.
– Як ти не розумієш, вони ж… вони… – Голос переріс в натужний шепіт і обірвався. Слів не знайшлося. Суть, яку намагався виразити Левко, була за межею людського спілкування.
– А може, вони й не педерасти… – обережно зронив Семен.
Його товариш миттю наїжачився.
– Як це?! Чувак, я на власні очі бачив, як вони шпокали один одного в задницю! – Лео скривився. – Що це таке, якщо не педерастія?
– Ти справді це бачив?
– Ну як… вони, звісно, були під ковдрою. Але голі! І Ян був спітнілий, мокрий, як квач. А ще – ти би бачив обличчя америкоса! О-о-о, ти не уявляєш, яким сконфуженим воно було.
Семен уявляв. Уявляв краще за Левка.
– І ще знаєш що? – стишив голос українець, подаючись уперед.
– Що?
– Зник постер Бар Рафаелі зі стіни.
– Правда? – зобразив здивування Семен.
– Всратись мені на місці, якщо ні!
Сьома і так знав, що правда. Він також знав, чому Ґрем зняв постер – через Сатомі. Негоже приводити додому дівчину, коли на стіні висить плакат ізраїльської топ-моделі.
– Думаю, це було просто прикриття. – Лео задумливо втупився у стелю вагону, що гальмував перед пероном у «Solna centrum». – Типу, дивіться, який я плейбой, а насправді… уф!
– Може, це сталося вперше і востаннє, – знизав плечима росіянин. – Звідки тобі знати?
Протяжне зітхання. Українець у таке не вірив.
– Дай Боже. – Левко склав руки на грудях і замислився. Довго кмітив про своє. А тоді раптом, коли поїзд метро рушив до наступної станції «N"ackrosen», наче прокинувся: – Якщо що, то я з тобою в наметі ночую. Затямив?
Семен прикусив губу, щоб не розреготатися.
– Гаразд. За це можеш не переживати. – Витягши з кишені кубик Рубика, він почав перемішувати кольори на гранях.
Куско
XXIV
25 липня 2012 року, 05:21 (UTC-55)
У повітрі над Лімою, Перу
Літак, що виконував рейс 7268 «American Airlines» із Маямі до Ліми, знижувався, заходячи на посадку до міжнародного аеропорту Хорхе Чавеса, що в Кальяо, на одинадцять кілометрів південніше від перуанської столиці. Вітер налітав поривами з південного сходу; широкофюзеляжний «Boeing 767» робив коло над океаном, щоб наблизитись до посадкової смуги з північного заходу. На сході над горами займалась зоря, з іншого боку – на заході – чимала частина Тихого океану ховалась у темряві.
Лайнер порівнявся зі смугою, випустив закрилки і, здригаючись на неспокійному вітрі, сунув до землі.
Левко прокинувся першим (під час сну вони не розщібали поясів безпеки, і стюардеси не будили мандрівників перед зниженням) і побудив товаришів.
– Ну що? – забуркотав Семен.
– Дивись.
Хлопці й дівчина сиділи з правого боку «Boeing’а». З ілюмінаторів відкривався вид на сонне безмежжя найбільшого світового океану. У кволому передсвітанковому світлі його гладінь нагадувала шерехатий лист сталі. Вдалині над водою проблискувала трійка вогників – навантажений контейнерами корабель сунув до порту Кальяо.