Твори: оповідання, романи, листи, щоденники

14 серпня. Лист до Ровольта [33] .

Вельмишановний пане Ровольт!

Надсилаю малу прозу, яку Ви хотіли подивитися; з неї, мабуть, таки вийде невеличка книжечка. Коли я її укладав, мені часом доводилося робити вибір між власним почуттям відповідальності й прагненням побачити і свою книжечку серед Ваших прекрасних книжок. Певна річ, моє рішення не завжди було цілком беззастережне. Але тепер я, звичайно, був би щасливий, якби ці речі сподобалися Вам хоч би настільки, щоб Ви їх надрукували. Зрештою, читач, навіть вельми досвідчений і розумний, виявить вади в цих речах не з першого погляду. Адже своєрідність кожного письменника полягає переважно в тому, що власні недоліки він приховує у свій, цілком особливий спосіб.

33

Ровольт Ернст — видавець, що видрукував першу книжку Ф. Кафки — збірник «Споглядання».

Щиро Ваш.

30 серпня.Весь час нічого не робив. Приїзд дядька з Іспанії. Минулої суботи в «Арко» Верфель [34] декламував «Пісні життя» й «Офіру». Жах! Але я дивився йому в очі й витримував його погляд цілий вечір…

Анкета журналу «Miroir» про кохання в наші дні й про зміни в коханні від часів наших дідів і бабів. Одна актриса відповіла: «Ніколи ще не кохали так добре, як у наші дні».

34

Верфель Франц (1890—1945) — австрійський письменник, близький знайомий Ф. Кафки.

Який розбитий і піднесений я був після того, як послухав Верфеля! Як я після того просто-таки шалено й непомильно віддався товариству в Л.

Цей місяць — шефа не було, і я міг би дуже добре використати час — я без особливих причин (пересилання книжки Ровольту, нариви, дядьків приїзд) змарнував і проспав. Навіть сьогодні пополудні три години прокачався в ліжку, вигадуючи собі фантастичні виправдання.

23 вересня. Оповідання «Вирок» я написав за один присіст уночі з 22 на 23, від десятої вечора до шостої ранку. Ледве підвівся з-за столу, так від сидіння заніміли ноги. Жахливе напруження й насолода від того, як переді мною розгортався сюжет, як мене, мов потоком, несло вперед. Багато разів за цю ніч я звалював на плечі свою власну вагу. Виявляється, все можна сказати, для найдивовижніших фантазій, як і для всіх нас, уже приготовано великий вогонь, в якому вони згорають і постають знов. Проїхала підвода. Через міст пройшло двоє чоловіків. О другій я востаннє подивився на годинника. Коли служниця вперше ввійшла до передпокою, я дописав останнє речення. Погасив лампу, і — денне світло. Трохи поболює серце. Посеред ночі втома зникла. Тремтячи, ступив до кімнати сестер. Почитав їм уголос. Перед тим потягся перед служницею і сказав: «Я й досі писав». Вигляд нерозстеленої постелі, так наче її щойно принесли. Підтвердилося переконання, що моя робота над романом триває на ганебно низькому рівні. Тільки так можна писати, тільки за таких обставин, тільки за умови такого цілковитого оголення тіла й душі. Зранку в ліжку. Очі все ще годі зімкнути. Поки писав, зазнав стільки всіляких почуттів, наприклад, радість, що матиму щось гарне для Максової «Аркадії»; звичайно, думки про Фройда, про одне місце з «Арнольда Беера», про інше з Васермана [35] , з Верфелевої «Велетки», а також, певна річ, про мій «Міський світ»…

35

«Аркадія» — щорічник, який видавав Макс Брод; «Арнольд Беер» — роман Макса Брода; Васерман Якоб (1873—1934) — австрійський письменник.

25 вересня. Силоміць стримав себе від того, щоб не сісти писати. Вилежувався в ліжку. Кров припливала до голови й марно текла далі. Як це шкідливо! Учора в Баума читав уголос — перед Баумами, моїми сестрами, Мартою, пані д-ром Блох із двома синами (один однорічний позашлюбний). Незадовго до завершення я почав мимоволі розмахувати рукою перед самісіньким своїм обличчям. В очах у мене стояли сльози. Безперечність оповідання дістала підтвердження. Сьогодні ввечері відірвав себе від писання. Кінематограф у будівлі «Ландестеатру». Ложа. Фройляйн О., яку колись переслідував священик. Додому прибігла вся мокра від поту — так перелякалася. Данціґ. Кьорнерове життя. Коні. Білий кінь. Запах пороху. Дике полювання Лютцова.

1913

11 лютого. Читаючи коректуру «Вироку», виписую всі зв’язки, що з’ясувалися для мене в цій історії, — так, як бачу їх тепер. Зробити це потрібно, адже оповідання з'явилося з мене на світ, немовби внаслідок справжніх пологів, укрите брудом і слизом, і лише моя рука може й хоче дістатися до самої плоті.

Друг — це зв’язок між батьком і сином, він — найбільша їхня спільність. Сидячи на самоті край вікна, Ґеорґ із насолодою порпається в цьому спільному, вірить, що батько існує в ньому самому, і йому здається, що все, крім скороминущої сумної задуми, сповнене миролюбності. Та розвиток історії, одначе, показує, як батько відходить від спільності — від друга — й постає протилежністю Ґеорґа, діставши опору в інших, менших спільностях, як, наприклад, кохання, відданість матері, вірність її пам’яті, а також у клієнтурі, яку батько на самому початку усе ж таки залучив до підприємства. Ґеорґ нічого не має; наречену батько легко проганяє, адже вона живе в оповіданні лише завдяки зв’язку з другом, тобто зі спільністю, і, позаяк до весілля не дійшло, не може ввійти в коло кревних взаємин, що охоплює батька й сина. Спільне нагромаджується цілком навколо батька, Ґеорґ відчуває його тільки як щось чуже, усамостійнене, ніколи ним достатньо не захищене, віддане на поталу російським революціям, і тільки через те, що сам він не має нічого, крім оглядки на батька, на нього так глибоко впливає вирок, який стає нездоланною перепоною на його шляху до батька.

У слові «Ґеорґ» стільки ж літер, як і у слові «Франц». У прізвищі «Бендеман» оце «ман» лише підсилює «Бенде» з метою виявити всі ще невідомі можливості оповідання. Але в «Бенде» стільки ж літер, як і в «Кафка», і голосна «е» в «Бенде» стоїть на тих самих місцях, що й «а» в «Кафка».

«Фріда» має стільки ж літер, що й «Ф.» [36] , і починається так само з «Ф.»; «Бранденфельд» починається з тієї самої літери, що й «Б.» [37] , і завдяки слову «фельд» набуває певного значення. Може, навіть думка про Берлін зринула не без впливу, а вплинув, можливо, спогад про бранденбурзьку марку.

36

Мається на увазі «Феліца». У німецькій мові імена Friede і Felice мають однакову кількість літер.

37

Початкова літера прізвища Феліци Бауер, нареченої Ф. Кафки.

2 травня. …Історія садівникової доньки, яка позавчора перебила мені роботу. Я, той, хто роботою намагається вилікувати свою неврастенію, мушу вислуховувати, як брат дівчини — його звали Ян, він, власне, й був той садівник і, як передбачалося, наступник старого Дворського, ба навіть уже власник квітника, — два місяці тому в свої двадцять вісім років упав у меланхолію й отруївся. Влітку він, попри свою відлюдькувату вдачу, почувався досить непогано, позаяк мусив спілкуватися бодай із покупцями, а от взимку, навпаки, цілком замикався в собі. Його кохана, одна службовка — urednice, — була дівчина теж меланхолійна. Вони частенько ходили вдвох на кладовище…

4 травня. В уяві раз у раз постає широкий різницький ніж, який блискавично, з механічною ритмічністю встромляється в мене збоку, відтинаючи тонесенькі поперечні смужки, і це відбувається так швидко, що смужки відлітають убік, згортаючись майже в трубочки.

Якось рано-вранці, коли вулиці, куди не глянь, були ще безлюдні, один чоловік, босий і лише в самій нічній сорочці та штанях, розчахнув ворота великого найманого будинку на головній вулиці. Він міцно тримався за обидві стулки воріт і глибоко дихав. «От лихо, от кляте лихо», — промовив він і, на позір спокійно, подивився спершу вздовж вулиці, а тоді поверх поодиноких будинків.

Отже, і тут відчай. Пристанища нема ніде.

24 травня. …Сповнений пихи, адже «Кочегар», на мій погляд, вдався таки непогано. Увечері читав його батькові й матері; коли читаю батькові, який слухає вкрай неохоче, кращого критика, ніж я сам, годі й знайти. Багато» мілких місць перед вочевидь неприступними глибинами.

21 червня. …Жахливий світ, що живе в моїй голові. Але як звільнити самого себе і як звільнити цей світ, не розпанахавши його? Та краще тисячу разів його розпанахати, ніж тримати в собі чи поховати. На те ж я й тут, це мені цілком очевидно…

2 липня. Ридма ридав над повідомленням про суд над двадцятитрирічною Марією Абрахам, яка через нужду й голод задушила свою майже дев’ятимісячну доньку Барбару чоловічою краваткою, що її Марія носила в себе на нозі замість підв’язки. Досить схематична історія.

…Я б ніколи не одружився на дівчині, з якою цілий рік жив би в тому самому місті.

3 липня. Наскільки ширшим і піднесенішим стає життя завдяки шлюбу! Повчальний вислів. Але я це майже передчуваю.

Коли якусь думку я висловлюю вголос, вона відразу й остаточно втрачає своє значення, а коли я цю думку занотовую, вона також завжди втрачає своє значення, зате іноді набуває іншого…

21 липня. Не впадати у розпач, зокрема й через те, що не впадаєш у розпач. Коли здається, що всьому вже кінець, усе ж таки звідкись з’являються нові сили, і це й означає, що ти живеш. Та якщо вони не з’являються, тоді всьому справді кінець, до того ж остаточно.