Твори в п'яти томах. Том 1
Шрифт:
Розказує про весілля —
Звертає на лихо
Тепер мені про сліпого
Сироту кончає,
Але як довести краю,
І сама не знає.
Бо не було того дива,
Може, споконвіку,
Щоб щаслива була жінка
З сліпим чоловіком!
От же сталось таке диво!
Год,
Як побрались; а дивіться —
Вкупочці гуляють
По садочку. Старий батько
Сидить коло хати
Та вчить внука маленького
Чолом оддавати.
16 октября 1845, с. Марьинское
ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
Містерія
Положил ecu нас поношение соседом нашим, подражание и поругание сущим окрест нас.
Положил ecu нас в притчу во языцех, покиванию главы в людех.
Псалом 43, ст. 14 и 15
ТРИ ДУШІ
Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове3 і сіли
На похиленному хресті
На старій церкві. «Бог простить:
Ми тепер душі, а не люди.
А відціля видніше буде,
Як той розкопуватимуть льох,
Коли б вже швидче розкопали,
Тойді б у рай нас повпускали,
Бо так сказав Петрові бог:
«Тойді у рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох».
1
А з гетьманом як приїдуть
Із Чигрина гості,
То це й шлють було за мною.
Одягнуть, обують,
І гетьман бере на руки,
Носить і цілує.
Отак-то я в Суботові
Росла, виростала!
Як квіточка; і всі мене
Любили й вітали.
І нікому я нічого,
Ніже злого слова,
Не сказала. Уродлива
Та ще й чорноброва.
Всі на мене залицялись
І сватати стали;
А у мене, як на теє,
Й рушники вже ткались.
От-от була б подавала,
Та лихо зостріло!
Вранці-рано, в пилипівку,
Якраз у неділю,
Побігла я за водою...
Вже й криниця тая
Замуліла і висохла!
А я все літаю!..
Дивлюсь — гетьман з старшиною.
Я води набрала
Та вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслав
Москві присягати!.. 4
І вже ледви я наледви
Донесла до хати —
Оту воду... Чом я з нею
Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тію клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестрички,
І в рай не пускають.
2
А мене, мої сестрички,
За те не впустили,
Що цареві московському
Коня напоїла —
В Батурині, як він їхав
В Москву із Полтави 5.
Я була ще недолітком,
Як Батурин 6 славний
Москва вночі запалила,
Чечеля 7 убила,
І малого і старого
В Сейму 8 потопила.
Я меж трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних... 9 Коло мене
І сестра, і мати
Зарізані, обнявшися,
Зо мною лежали;
І насилу-то, насилу
Мене одірвали
Од матері неживої.
Що вже я просила
Московського копитана,
Щоб і мене вбили.
Ні, не вбили, а пустили
Москалям на грище!